Поняття світової валютної системи

Валютна система в цілому є сукупністю способів, інструментів та інституцій за допомогою яких формуються і використовуються валютні ресурси. Кожен національний ринок має власну національну валютну систему.

Національна валютна система є частиною грошової системи країни, в рамках якої здійснюється міжнародний платіжний обіг. Елементами національної валютної системи є:

· національна валютна одиниця;

· режим валютного курсу;

· умови конвертованості валют;

· система валютного ринку і ринку золота;

· порядок міжнародних розрахунків країни;

· склад і система управління золотовалютними резервами країни;

· статус національних закладів, що регулюють валютні відносини країни.

Національні валютні системи формуються на основі національного законодавства з урахуванням норм міжнародного права. Їх особливості визначаються умовами і рівнем розвитку економіки країни, її зовнішньоекономічними зв'язками, завданнями соціального розвитку. На базі національних валютних систем формується світова валютна система, хоча сьогодні про неї в її завершеному вигляді говорити ще передчасно. Більш точним є термін " міжнародна валютна система", який саме і відображає сучасний стан світової валютної системи. Міжнародна валютна система — це організаційна форма грошово-кредитних відносин у міжнародному обігу, яка склалась на основі розвитку міжнародних ринків товарів, факторів виробництва, фінансових інструментів, закріплена міждержавними угодами й обслуговує взаємний обмін результатами діяльності національних економік. Її основними елементами є:

· основні міжнародні платіжні засоби (національні валюти, золото, міжнародні валютні одиниці тощо);

· механізми визначення та підтримки валютних курсів;

· порядок балансування міжнародних платежів;

· умови конвертованості валют;

· режим міжнародних валютних ринків і ринків золота;

· статус міжнародних інституцій, що регулюють валютні відносини.

В умовах ринкової економіки рух грошових засобів між країнами, обмін і продаж валют здійснюється здебільшого через діяльність великих комерційних банків.

Ці банки мають розгалужену мережу філій в різних країнах. Вони можуть також мати валютні рахунки в банках інших країн. Через такі банки здійснюються зовнішньоекономічні операції, клієнти здійснюють вклади на рахунки в одній валюті і, за необхідності, переказують їх за кордон в іншій валюті.

Головними економічними агентами валютного обігу в міжнародній сфері є імпортери, експортери, комерційні банки, валютні брокери і дилери, урядові органи, а також міжнародні фінансові організації

Формування світової валютної системи тісно пов'язане зі створенням і розвитком світового господарства. Вважають, що вона пройшла у своєму розвитку три основних етапи, які пов'язуються з існуванням певних систем: золотого стандарту, золотодевізного стандарту та сучасної валютної системи. Класифікація цих систем базується на визначенні певного активу резервним, тобто таким, що використовується для регулювання дисбалансів у міжнародних платежах.

Золотий стандарт у міжнародній валютній системі запроваджувався двічі — з 1880 по 1914 р. і з 1925 по 1931р.

Золотий стандарт має три основні правила.

1. Держава фіксує ціну золота, і як наслідок, вартість своєї грошової одиниці в золотому вираженні. Звідси, паритетна вартість золота — це встановлена державна ціна золота в національній валюті.

2. Держава підтримує конвертованість вітчизняної валюти в золото. По іншому, держава зобов'язана купувати і продавати валюту на першу вимогу. Будь-яка людина (в т. ч. іноземець) може прийти в Центральний банк і за невеликі комісійні обміняти банкноти або чеки, виписані на пред'явника, в банку на золото.

3. Держава дотримується політики золотого забезпечення або стопроцентного покриття, тобто в неї є запаси золота, які за вартістю не менші за сумарну вартість випущених в обіг грошей. Держава створює гроші, купуючи у населення золото і, навпаки, продаючи його, " знищує" їх. Скорочення запасів золота в Центральному банку веде до скорочення випущеної в обіг грошової маси один до одного.

Таким чином, золотий стандарт — це валютна система, заснована на офіційному закріпленні країнами золотого вмісту в одиниці національної валюти та зобов'язанні центральних банків купувати і продавати національну валюту в обмін на золото. Отже, валютні курси були фіксованими, що називалось монетним паритетом.

Валютні курси могли коливатись в межах " золотих" точок, тобто на розмір вартості пересилки золота.

Золотодевізний стандарт — це міжнародна валютна система, заснована на офіційно встановлених фіксованих паритетах валют до долара США, який у свою чергу був конвертований в золото за фіксованим курсом. Механізм останнього базувався на золоті та провідних валютах світу. Це було закріплено рішеннями Генуезької конференції 1922 р. Грошові системи 30 країн у цей час також функціонували на базі золотодевізного стандарту.

Офіційно цей стандарт проіснував до 1944 р., хоча реально він втратив силу раніше. У 1944 р. була введена Бреттон-Вудська валютна система, або золотодолоровий стандарт. Це був різновид золотодевізного стандарту.

Головні елементи Бреттон-Вудської валютної системи такі:

· введення уніфікованої системи валютних курсів відповідно до встановлення паритету, тобто офіційно фіксованого курсу валюти до золота, іншої валюти, або валютного композиту;

· встановлення паритету до золота, або напряму через золотий вміст долара США, фіксований на 1 липня 1944 р. у розмірі 0, 88571 г чистого золота за 1 дол. або 35 дол. за унцію;

· забезпечення конвертованості двох резервних валют долара і фунта стерлінгів в золото за офіційним курсом;

· підтримка ринкового валютного курсу всіх валют в межах 1 % відхилення в будь-який бік від паритету;

· отримання згоди МВФ на будь-яку зміну курсу, що перевищує 10 % відхилення від паритету.

Бреттон-Вудська валютна система лише тимчасово відповідала структурі економічних зв'язків, що склались у світі. Ще в 1972 р., коли стало очевидним, що система фіксованих паритетів більше не відповідає інтересам більшості країн, був створений комітет з реформи міжнародної валютної системи в складі 20 країн (так званий комітет двадцяти, пізніше перейменований у Тимчасовий комітет Ради управлінців МВФ). Він сформував принципи нової валютної системи. Вони були проголошені на конференції в Ямайці (Кінгстоні) у 1976 році:

· країни можуть використовувати будь-яку систему валютного курсу на вибір — фіксованого чи гнучкого;

· скасована офіційна ціна золота, воно перестало бути офіційним засобом платежу між МВФ і його членами;

· МВФ отримав право здійснювати жорсткий контроль за змінами валютних курсів і угодами про їх встановлення;

· створені спеціальні права позичання (СПЗ) як додатковий резервний актив у міжнародній валютній системі.

За своїм характером — це девізна система з комбінацією фіксованих і гнучких курсів валют, що регулюється як на двосторонній основі шляхом угод між країнами, так і на багатосторонній, — через механізм МВФ.

Звичайно, сьогодні існують і досить стійкі регіональні валютні системи, наприклад, європейська.