Мета вивчення теми: набуття студентами знань із проблеми сучасного стану й перспектив розвитку економічної глобалізації.

Основні поняття: глобалізація, глобальна економічна рівновага, глобальне село, дематеріалізація економічних ресурсів, економічна рівновага, послідовна стадія глобалізації, соціалізація власності, структурна глобалізація

1. Сутність, зміст і основні етапи глобалізації як фактора розвитку.

Коли мова йде про міжнародну економіку, один із найбільш уживаних термінів - глобалізація. Проте поняття це відносно нове. Уперше до словника Вебстера воно було включене у 1961 р. З того часу не вщухають суперечки про зміст, сутність, наслідки глобалізаційних процесів. Глобалізація безпосередньо стосується міжнародного економічного співробітництва. Тому не дивно, що глобалізаційні процеси перебувають у центрі уваги економістів.

Перш за все слід визначитись із співвідношенням глобалізації та міжнародної інтеграції. Ці явища розвиваються одночасно, завдяки спільним передумовам, під впливом однакових чинників. Вони є проявом подальшого розвитку інтернаціоналізації господарчого, політичного та культурного життя. Різниця у тому, що інтеграція є проявом регіональної інтернаціоналізації на засадах комплексної, цілеспрямованої інтенсифікації та поглиблення взаємовідносин перш за усе між найбільш розвиненими країнами світу. Інтеграція є результатом спланованої та скоординованої діяльності урядових, міжнародних та наднаціональних структур. Глобалізація ж, як нова якість інтернаціоналізації, передбачає її розвиток на надрегіональному, всесвітньому, глобальному рівні. Окрім економічних суб'єктів, покликаних управляти господарчою взаємодією, її носіями виявляються безпосередні виробники економічних благ.

То що ж таке глобалізація?

Глобалізація – процес перетворення світового господарства в єдиний ринок товарів, послуг, робочої сили й капіталу на основі подолання перепон між економіками окремих країн. Глобалізація – це якісно новий етап розвитку процесу інтернаціоналізації економічних, політичних, культурних, правових та інших аспектів суспільного життя, коли взаємозалежність національних соціумів досягла такого рівня, який зумовлює кардинальні зміни усього світового суспільства, перетворення його в єдиний суспільний організм. Глобалізація виступає продуктом епохи постмодерна, переходу від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку, кардинальної зміни якісних засад інтернаціоналізації.

В чому полягає якісний характер змін, що відбуваються?

1. Національні господарчі комплекси перетворюються у складову частину єдиного всесвітнього господарчого організму. Зростає взаємозалежність національних економік. Майже половина товарів та послуг, що споживаються у сучасному світі виробляється за межами країни споживання. Такі невід’ємні елементи сучасної економіки як фінансові ринки та Інтернет набувають наднаціональних, глобальних властивостей.

2. Міжнародні, всесвітні економічні відносини поступово набувають провідної ролі. Вони підпорядковують собі економічні відносини в межах окремих, навіть високорозвинених країн. З одного боку, незначні мікроекономічні суб’єкти орієнтуються на ті сигнали, що подають провідні фондові біржі світу. З другого боку ТНК і ТНБ у своїй діяльності орієнтуються на свої наддержавні можливості та інтереси.

3. Держава втрачає можливості повного регулювання та контролю над господарчими процесами на своїй території, швидко зменшується її здатність до ефективного захисту національних інтересів від негативних зовнішніх впливів.

В основі процесів посилення єдності світової економіки знаходиться:

1. ріст відкритості національних ринків;

2. поглиблення міжнародного поділу й кооперації праці;

3. перетворення у світовій транспортній інфраструктурі;

4. п’ята інформаційна революція, пов’язана з розвитком електроніки (перша була пов’язана з розвитком мовного спілкування, друга – із становленням піктографічних, ієрографічних та фонографічних систем письма, третя – винаходом книгодрукарства за допомогою набірних літер, четверта – передачею інформації на далеку відстань).

У науковій літературі прийнято два підходи до визначення етапів глобалізації.

Відповідно до першого глобалізація зв'язується з останньою чвертю ХХ ст., моментом, коли вона перетворюється у визначальний, домінуючий фактор, тенденцію світогосподарських процесів.

Другий підхід розглядає глобалізацію як історично обумовлену тенденцію формування економічної єдності світу.

Початкова стадія відноситься ще до періоду Великих географічних відкриттів.

З ХУ1 ст. до середини Х1Х ст. глобалізація знаходиться в стадії повільного прогресу.

Середина Х1Х ст. – 80 – і рр. ХХ ст. зв'язуються зі стадією структурної глобалізації.

Формування єдиного світового господарства, новий виток НТР характеризують початок послідовної стадії глобалізації як об'єктивного процесу й важливої якісної характеристики постіндустріальної цивілізації.

Еволюція стадій глобалізаційного процесу безпосередньо пов’язана з розвитком технічного прогресу, удосконалюванням форм виробничої діяльності, знарядь праці.

З одного боку, глобалізація є продуктом економічного й технологічного розвитку. З іншого, вона перетворюється в його рушійну силу.

Глобалізація забезпечує (Рис. 11.1):

- універсалізацію соціоекономічного і культурно простору;

5. можливість концентрації значних економічних ресурсів на рішенні ключових проблем розвитку;

- прискорення економічного прогресу шляхом формуванню передумов для швидкого обміну й засвоєння досягнень НТП, нових знань, технологій;

- стимулює пошук нових, більш ефективних економічних рішень завдяки глобальному характерові конкурентних процесів;

- ефект масштабу, що досягається в результаті використання можливостей глобального рішення проблем, сприяє підвищенню ефективності використання ресурсів.

Рис. 11.1. Наслідки глобалізації

Особливості формування світової економічної системи на початку нового тисячоріччя

Особливості формування світової економічної системи на початку нового тисячоріччя (Рис. 11.2):

1. зростання економічної єдності світу;

2. подальша інтернаціоналізація світового господарства;

3. вплив технологічного розвитку на становлення міжнародних виробничих систем;

4. глобалізація економіки;

5. зростання значення світової економічної рівноваги;

6. динамічні зміни в основних пропорціях світової економіки;

7. удосконалення механізм регулювання світової економічної рівноваги.

Рис. 11.2. Тенденції розвитку світової економічної системи.

Найбільш характерною рисою сучасного етапу формування світового господарства є зростання економічної єдності світу.

Новітні форми економічних ресурсів, насамперед знання, інформація, технології перетворюються в сучасному світі в найголовнішу детермінанту зближення форм економічного життя у всесвітньому масштабі.

Сприяють цьому (Рис. 11.3):

- структурне зближення національних господарств за найважливішими загальноекономічними пропорціями;

- вирівнювання населення за структурою професійно-освітнього складу;

- збереження поділу світу на центр і периферію.;

- посилення дії загально цивілізаційних законів і закономірностей;

- інтернаціоналізація виробництва й обігу, міжнародна господарська інтеграція;

- науково-технічна революція;

- зростання необхідності спільного рішення глобальних проблем людства;

- соціалізація власності, її розмивання серед значного числа економічних суб'єктів-акціонерів;

- дематеріалізація економічних ресурсів на основі інформатизації, та інтелектуалізації виробництва.

Рис. 11.3. Фактори зближення форм економічного життя.

Подальша інтернаціоналізація світового господарства набуває комплексний характер, охоплює всі підсистеми світового господарства. Вона перетворюється в головну умову збалансованого розвитку. Структурні елементи економік і економічних суб'єктів поєднуються в єдине ціле.

Якісні й кількісні аспекти інтернаціоналізації господарського життя характеризують такі показники, як рівень міжнародної спеціалізації й кооперації виробництва, обсяги міжнародної інвестиційної діяльності, обороту фінансового капіталу, спільної інвестиційної діяльності, міграції робочої сили.

Зростає вплив технологічного розвитку на становлення міжнародних виробничих систем.

НТР носить всесвітній характер, розвиток факторів виробництва теж набуває загальносвітовий характер. Вони втрачають національну специфіку. Це стосується як засобів виробництва так і робочої сили.

Глобалізація економіки означає встановлення безпосередніх зв'язків національних економік і світового господарства, їхній взаємовплив.

Господарська система набуває планетарні масштаби. Відбувається поступовий ріст значення зовнішніх факторів розвитку. Цьому сприяють: ефект від зростання масштабу виробництва; сучасний етап НТР; загострення проблеми ринків; потреба в зовнішнім фінансуванні розвитку; різний рівень забезпечення окремих країн економічними й природними ресурсами.

Внутрішні стимули глобалізації: розширення ринків збуту; вихід на зовнішні ринки у зв'язку з відсутністю необхідних ресурсів у країні.

Елементи глобальної економіки Рис. 11.4):

- Міжнародна науково-технічна сфера;

- Система міжнародного виробництва;

- Світовий ринок і міжнародна торгівля;

- Міжнародна валютно-фінансова система.

Рис. 11.4. Елементи глобальної економіки

Носіїв, агентів економічної глобалізації можна розглядати в певній ієрархії (Рис. 11.5).

До першої групи належать:

6. міжнародні фінансові організації (МВФ, МБРР, ЄБРР);

7. міжнародні торговельно-економічні організації (ВТО, МОП, ФАО);

8. міжнародні неформальні фінансові утворення (Паризький клуб, Лондонський клуб).

Рис. 11.5. Агенти економічної глобалізації.

Друга група включає:

9. ТНК;

10. ТНБ.

Третя група:

11. Регіональні організації та союзи.

Четверта група:

12. провідні країни світу.

До п’ятої групи відносять економічну наддержаву - США.

Зростає значення світової економічної рівноваги.

Економічна рівновага – відповідність між матеріального й ціннісними складового суспільного продукту, попитом та пропозицією. Вона припускає встановлення пропорцій між основними галузями сучасного виробництва. Вартісна рівновага має внутрішні й зовнішні аспекти. Зовнішній - виявляється у зв'язку між ціною й матеріальним змістом продукції, світового товарообігу. Вона забезпечується цінами, валютними курсами. Внутрішня рівновага формується співвідношенням цін на ліквідні засоби на міжнародних ринках.

Глобальна економічна рівновага, за твердженням членів Римського клуба – такий стан, коли чисельність населення й обсяг капіталу залишаються незмінними, і між силами, що впливають на їхню зміну підтримується стійкий баланс.

В умовах глобалізації, зростає загроза світових економічних криз, росте значення підтримки економічної рівноваги. Актуалізується завдання формування механізмів її збереження як на регіональному, так і на світовому рівнях. Економічна рівновага у світі є продуктом взаємодії всіх країн, що входять у систему міжнародного поділу праці.

На всесвітньому рівні окремі спроби регулювання стихійних економічних процесів здійснюються за допомогою цілого ряду спеціально створених міжнародних організацій. Насамперед, це відноситься до найбільш нестабільних підсистем світової економіки: торгівлі, валютно-фінансовим і кредитним відносинам, промисловому розвиткові, охороні навколишнього середовища, регіональному економічному й науково-технічному співробітництву.

Провідне значення належить системі органів ООН. Значний вплив на економічне регулювання справляють МВФ, МБРР, СОТ, щорічні наради керівників країн Великої сімки (вісімки), рішення ОЕСР, система ЕКОСОР (контроль над економічною рівновагою на регіональному рівні).

Зростає значення збереження глобальних пропорцій у розвитку економіки

Основні пропорції світової економіки (Рис. 11.6):

1. Між попитом та пропозицією на світовому ринку;

2. Між сумою цін товарів і послуг у світовій торгівлі й кількістю міжнародний ліквідних засобів, що опосередковують рух товарних потоків і послуг;

3. Між матеріально-речовинною й вартісною частинами світового товарообігу;

4. Між міжнародним товарообігом і рівнем розвитку транспортної системи.

- Міжгалузеві й внутрішньогалузеві пропорції

- Пропорції в окремих підсистемах світогосподарських зв'язків.

Рис. 11.6 Основні пропорції світової економіки

Зростає роль і значення механізму регулювання світової економічної рівноваги. Економічна рівновага у світі є продуктом взаємодії усіх вхідних у систему міжнародного поділу праці країн. Регулювання стихійних економічних процесів здійснюються за допомогою цілого ряду спеціально створених міжнародних організацій.

Глобалізація, ріст економічної єдності світу відбувається під впливом цілого ряду взаємодоповнюючих факторів.

Новітні форми економічних ресурсів, насамперед знання, інформація, технології перетворюються в сучасному світі в найголовнішу детермінанту зближення форм економічного життя у всесвітньому масштабі.

Посилюється вплив технологічного розвитку на становлення глобальних виробничих систем. НТР носить всесвітній характер, розвиток факторів виробництва теж набуває всесвітній характер. Вони втрачають національну специфіку, набувають універсальний, інтернаціональний характер. Це стосується як засобів виробництва так і робочої сили. Відбувається інтелектуалізація, мініатюризація, дематеріалізація засобів виробництва. Зростає значення професійно-кваліфікаційного рівня робочої сили, ростуть витрати на її створення й відновлення.

У всесвітньому масштабі формується біотехнотронний тип факторів виробництва. Цьому сприяє поширення впливу ТНК, ріст кількості спільних підприємств, поширення вільних економічних, експортних зон.

3. Соціально-економічні наслідки глобалізації.

Одним із протиречних наслідків глобалізації є, з одного боку, масова урбанізація в країнах, що розвиваються і виникнення “глобального села”. Швидкий перехід від традиційної, властивої сільській місцевості до сучасного, прозахідного стилю життя сприяє формалізації взаємин між особистістю та соціумом. Відбувається соціальне відчуження особистості, її індивідуалізація. Водночас, розвиток комп’ютерних технологій сприяв створенню неформальних об’єднань, пов’язаних не територіально, а спільністю особистих або професійних інтересів.

Глобальне село – феномен формування на основі активного використання глобальних Інтернет-мереж віртуальних соціальних співтовариств, що включають представників багатьох країн і континентів.

Інформаційні технології не лише змінили характер та зміст виробничих процесів, відбувається кардинальні зміни в соціальній структурі суспільства. Як наслідок, сформовані ще до початку інформаційної революції управлінські технології виявляються непристосованими до реалій та технологій епохи глобалізації. Невідповідність традиційної системи управління вимогам та специфіці керованого об'єкта перетворюється у джерело додаткових ризиків для всього людства.

Перш за все мова йде не тільки та не стільки про зростання обсягів та різномаїття інформації як про зовнішню, мозаїчну структурацїю, “згущення”, акцентацію інформації. На зміну системному знанню проходе знання мозаїчне. Як наслідок розвиток суспільного плюралізму думок, розмивання, віртуалізація реальності як базис функціонування управлінських структур.

В нових умовах в управлінської системи з’являється можливість цілеспрямованого конструювання віртуальної реальності. Замініть слово “обманути” на слово “переконати” і Ви розкриєте секрет ефективного управління в сучасних умовах, стверджує М. Делягін. Самопрограмування, формування масової свідомості перетворюється в найбільш ефективний бізнес. Проблема в тому, що управлінські системи за допомогою маніпулювання суспільною свідомістю вирішують своїх власні, поточні завдання. Їх мало цікавить співвідношення між віртуальною реальністю та дійсністю. Наслідки формування такої розбіжності на національному та глобальному рівні вже зараз перетворюються в потенціальну загрозу для всього людства.

Управлінська система націлюється на вирішення проблем реального світу пропагандистськими засобами. Технології формування свідомості стають основним механізмом вирішення проблем. Ерозія адекватності стає фундаментом безвідповідальності управляючої системи.

Маніпуляційні технології перетворюються в інструмент обмеження демократії, як форми правління, націленої на максимальне врахування інтересів населення.

У процесі глобалізації державні органи втрачають частину контролю над економічною ситуацією в країні. Ці функції перебирають на себе ТНК, інститути цивільного суспільства, національні та міжнародні недержавні організації. Економічна влада розподіляється між ними. Відбуваються суттєві зміни соціальної ролі національних еліт. Як правило, у першу чергу, саме на них націлюються зусилля по цілеспрямованому формуванню свідомості. Свідомість еліти відривається від суспільної свідомості, еліти втрачають свою ефективність та суспільно корисну функцію.

Протиріччя між економічними суб'єктами, які приймають участь у розробці технологій формування свідомості та всіма іншими соціальними шарами суспільства, як об’єктами цих технологій набуває значення головного соціального протиріччя епохи глобалізації.

Формування елітного “інформаційного співтовариства” співпадає з процесом “втечі мізків”. Цей рух формує та поглиблює розмежування як між ПРК та РК, так і в середині ПРК, закріплює технологічне відставання між ними.

Економічним інструментом перетворення сучасного суспільства стає формування та розвиток усе нових та нових потреб. Під впливом інформаційних технологій відбувається поглиблена сегментація нового суспільства.

Відбуваються кардинальні зміни ресурсної бази глобальної економіки. Найважливішим ресурсом для найбільш ефективного класу технологій – high-hume є людська свідомість, її здатність до адаптації, засвоєння нового, нетрадиційних способів мислення. Саме тому технології high-hume забезпечують максимальну швидкість прогресу. Віртуальний характер набуває ще один вид ресурсів розвитку – фінансові ресурси. У сучасному світі їх характеризує, високомобільний наднаціональний, глобальний характер.

Розповсюдження нових технологій зумовлює відносне знецінення продуктів старих, восококонкурентних технологій, падіння реальних світових цін на сировину та матеріали.

Новим етапом розвитку ринкових відносин є виникнення метатехнологій. Їх особливість полягає у можливості контролю з боку розробника за використанням метатехнології. Користувач вимушений в обмін за право доступу до більш високої ефективності погоджується на право тотального контролю за своєю діяльністю. Прикладами метатехнологій є мережевий комп’ютер, технології зв’язку, організаційні технології.

Позиція виробника на ринку залежить від міри унікальності його продукту. Чим більш продукт індивідуалізований, тим вище контроль виробника за ринком збуту. Віртуалізація масової свідомості забезпечує пріоритет інформаційних, суб’єктивних якостей товару перед його фізичними якостями. Утрачається зв’язок між споживчою вартістю товару та витратами на його виробництво. Ринкова сила, конкурентноздатність й доходи виробника зростають у міру руху від однорідних біржових до унікальних товарів.

Розуміння стратегічного значення технологічних переваг зумовлює формування глобальної “технологічної піраміди”. На її вершині знаходяться розробники технологій. Вони формують та контролюють ринки та шляхи реалізації свого продукту. Забезпечують можливість одержання “технологічної ренти”. В нових умовах “технологічна піраміда” складає основу міжнародного розподілу праці. Зростання рівня “технологічної піраміди” майже унеможливлює ефективну конкуренцію виробництв, що відносяться до більш низького рівня з виробництвами більш високого рівня. Виключенням із правила є критично важливі для суспільства товари та послуги.

Технологічні ресурси підпорядковують собі фінансові ресурси адже технологія є більш унікальним ресурсом ніж гроші, відповідно влада, заснована на них більш міцна, ніж влада, заснована на грошах. Гроші поступово втрачають значення основного інструменту влади.

Значення ТНК як чинника глобалізаційних процесів зумовлюється їх здатністю справляти суттєвий вплив на національний розвиток країн перебування на засадах інтересів, які виходять за межі відповідних національних територій. Кращім видом бізнесу для ТНК є управління не діючими на ринку компаніями, а управління самими ринком через національні уряди. З точки зору ПРК ТНК виступають інструментом помпування ресурсів з РК і забезпечення самоізоляції країн “золотого мільярда”.

В основі механізму міжнародного перерозподілу ресурсів ТНК використовують трансфертні ціни (ціни за якими перерозподіляються ресурси між розташованими у різних країнах філіями однієї ТНК). Ще одним інструментом впливу ТНК на РК є продаж товарів залежним покупцям, монопольна ситуація на ринках. Збереження виключного права на технології також виступає в якості інструмента підтримки позицій ТНК у РК.

Сучасні інформаційні технології призводять до підриву конкурентних, ринкових основ світового господарства. На зміну ТНК йдуть глобальні монополії, які контролюють розвиток не стільки виробництва й торгівлі, скільки технологій та світосприйняття.

Важливість суб’єктивного чинника в сучасній глобальній економіці підкреслюється тим фактом, що швидкість руху капіталу на сучасних ринках повністю співвідноситься із швидкістю руху інформації, набагато випереджає швидкість її осмислення. Тому у короткотерміновому періоді рух капіталу залежить перш за усе від психологічних чинників (настрою, очікувань, переконань).

Запорукою успіху глобальної монополії стає її об’єднання з державою. Побічним, але суттєвим у глобальному плані наслідком такого симбіозу стає протиріччя між внутрішньо національним характером прийняття рішень та їх, глобальними наслідками.

В цілому формування глобальних монополій обмежує ринкові принципи до такої межі, що вони перестали сприяти прогресу людства, перестали виконувати роль двигуна його розвитку як цілісності.

4. Криза глобалізації.

Самовідречення основних принципів глобалізації свідчить про її кризу, про те, що глобальні процеси досягли межі кількісного розширення. Широке розповсюдження отримує антиглобалістський рух.

Чинники розповсюдження антиглобалізму (Рис. 11.7):

13. антиамериканізм;

14. боротьба РК за свої права, проти подвійних стандартів;

15. ліві, анархістські, екологічні рухи;

16. стихійний протест порти соціальних наслідків НТП;

17. погіршення соціальної ситуації у ПРК унаслідок перенесення ТНК частини виробництва у РК;

18. використання цих чинників ТНК із метою погіршення позицій конкурентів.

Рис. 11.7. Чинники антиглобалізму

На більш глобальному рівні криза глобалізації пов’язується з розвитком процесів міжцивілізаційної взаємодії.

У процес глобальної конкуренції втягнуто широкий спектр інституціональних суб’єктів, вони переслідують неспівставні цілі, ведуть конкурентну боротьбу в різних площинах та різними методами. Її метою в решті решт є вплив на розвиток людства, нав’язування своєї моделі. Подолання протистояння двох протиборчих систем зумовило актуалізацію цивілізаційного аспекту глобальної конкуренції.

У чому його особливість? Традиційна економічна конкуренція має на увазі протиставлення однорідних інтересів суб’єктів господарювання. Міжцивілізаційна конкуренція передбачає наявність різних типів світосприйняття у конкуруючих сторін. Однакова за зовнішньою формою економічна діяльність може бути зумовлена різними типами світосприйняття, різними ціннісними орієнтирами. Вона може бути підпорядкована різним цілям, допускати різні методи ведення бізнесу та конкуренції. Еліта суспільства послуговує носієм та виразником цивілізаційної культури. Розвиток маніпулятивних технологій, перенесення конкуренції у суб’єктивну сферу зумовлює зростання ролі та значення у формуванні конкурентноздатності суспільства того, хто саме формує свідомість національної еліти. Коли суспільство само формує свою еліту воно виявляється здатним до ефективної конкуренції у нових умовах. Але досить розповсюдженим трагічним випадком світової історії є варіант, коли формування свідомості еліти здійснює стратегічний конкурент відповідного суспільства.

Перехід від конкуренції між капіталістичною та соціалістичною системами сприяв “другому народженню” найгрубіших, найуніверсальніших інструментів конкуренції – терористичних та військових. Подолання протиріч глобалізації, пошук шляхів вирішення як старих, так і нових проблем у забезпеченні взаємовигідного міжнародного економічного співробітництва, перетворюється в сучасних умовах у ключове завдання розвитку людства.

Література: 7; 11; 15; 23; 25; 27; 30; 33.