Тема 6 міжнародний рух технологій

Мета вивчення теми: засвоєння студентами знань про місце, значення інноваційних технологій в розвитку сучасної економіки, міжнародних економічних відносинах, основних напрямках, формах руху та правового захисту технологій, перспективи участі України у міжнародному русі технологій.

Основні понняття: “Ноу-хау”, копірайт, ліцензійна угода, ліцензія, міжнародна технічна допомога, міжнародний рух технологій, міжнародні інвестиції, міжнародні консорціуми або міжнародні стратегічні альянси, міжнародні науково-технічні відносини, світова організація інтелектуальної власності, загальне фінансування, патент, патентна угода, паушальний платіж, передача «Ноу-хау», передача прав копірайт, промислове шпигунство, роялті, технологічні гранти, технологія, товарна марка, франчайзинг.

1. Обмін технологіями як особлива форма міжнародних економічних відносин

Міжнародний рух технологій у сучасному світі перетворюється в глобальний фактор розвитку світової господарської системи. Удосконалювання технологічних процесів дозволяє підвищити ефективність використання виробничих ресурсів, збільшити обсяг і якість наданих товарів і послуг, забезпечує прискорення темпів економічного росту. Нові технології дозволяють інтенсифікувати зв'язку між економічними агентами, скоротити негативний вплив територіальних, державних, язикових, культурних бар'єрів.

Передумовами активізації процесів обміну технологіями між різними країнами є:

1. становлення процесів постіндустріалізації, у тому числі «фундаменталізації» технологічних процесів, інформатизація громадського життя;

2. ріст ролі таких нетрадиційних факторів суспільного виробництва як знання та підприємницькі здібності;

3. необхідність переходу людства до стійкого розвитку на основі застосування таких технологій, що мінімізують вплив результатів господарської діяльності людини на природу.

Що ми розуміємо під терміном технологія?

Технологія (від лат. techne – мистецтво, і logos – вчення) – сукупність засобів, процесів, операцій, методів, за допомогою яких використовувані у виробництві ресурси перетворюються в кінцеві продукти; вона охоплює машини, механізми, інструменти, норми поведінки, звички й знання.

У сучасних умовах технологія містить у собі три складові елементи (Рис. 6.1.):

фундаментальні загальнотеоретичні знання про хімічні і фізичні основи виробничої діяльності;

прикладні знання про способи та знаряддя впливу на предмет праці;

знання про форми організації процесу виробничої діяльності.

	Фундамен-тальні знання
		Организаційні знання

Рис. 6.1. Елементи технології як системи знань

Міжнародний рух технологій – форма МЕВ в сфері, що поєднує розробку, впровадження у виробництво інноваційних товарів та послуг а також торгівлю ними на основі спільних угод, закріплених у відповідних документах.

Міжнародне науково-технічне співробітництво в області технологій включає:

координацію міжнародних програм спільних науково-технічних досліджень;

кооперацію досліджень;

ліцензування;

інжиніринг;

підготовку наукових та інженерних кадрів;

міжнародні конференції, симпозіуми, семінари;

обмін науково-технічною інформацією;

створення міжнародних науково-дослідних інститутів;

консультації в сфері спільної науково-технічної політики;

прогнозування.

Міжнародні науково-технічні відносини – відносини, що виникають між економічними суб'єктами різних країн із приводу виробництва, обміну й споживання науково-технічних розробок у сфері господарської діяльності.

Інституціональними елементами світового ринку технологій є (Рис. 6.2.):

Рис. 6.3. Елементи світового ринку технологій.

1. технологічні нововведення;

2. економічні суб'єкти, що володіють і купують технології;

3. форми правового захисту нових технологій (патенти, ліцензії, копірайт);

4. форми передачі технологій на світовому ринку (торгівля інноваційною продукцією, торгівля ліцензіями, науково-технічне й інформаційне співробітництво, прямі іноземні інвестиції, спільні підприємства).

Захист авторських прав на науково-технічну продукцію на міжнародному рівні регулюється Світовою організацією інтелектуальної власності (1974). Світова організація інтелектуальної власності – міжнародна організація, що займається проблемами організації використання й захисту інтелектуальної власності. Штаб-квартира знаходиться в Женеві. В організацію входить 156 держав-членів. Цілями цієї організації є удосконалювання охорони інтелектуальної власності, координація діяльності відповідних міжнародних організацій, заохочення розвитку міжнародної охорони інтелектуальної власності, інформаційна діяльність у сфері обміну технологіями. Керівні органи включають генеральну асамблею, конференцію, комітет з координації. В основі діяльності по охороні інтелектуальної власності покладена Паризька конвенція по охороні промислової власності від 1983 р. і Бернська конвенція по охороні літературних і художніх творів. Структурними елементами організації є так само 17 союзів у різних галузях сфери науково-технічного співробітництва. Серед них виділяють:

Паризьку конвенцію по охороні промислової власності;

Договір про патентну кооперацію;

Мадридський договір про міжнародну реєстрацію знаків;

Союз міжнародної патентної класифікації.

Особливості міжнародного обміну технологіями обумовлюються специфікою технології як об'єкта економічних операцій.

Насамперед, слід зазначити, що розвиток технологій відбувається від одиничного до масового. На початковій стадії технологія, як правило, носить унікальний характер. Це дозволяє власникові одержати перевагу на ринку. Реалізується зазначена перевага або шляхом створення нового продукту, що дозволяє отримати додаткову споживчу вартість, або шляхом економії на витратах виробництва продукту, аналогічного наявному на ринку. У цьому випадку ми маємо справу з економією, отриманою завдяки зниженню вартості товару. В обох випадках власник нової технології завдяки своїй монополії отримує додатковий прибуток.

Необхідність забезпечення монополії на знання як джерело прибутку становить другу особливість міжнародного трансферту технологій. Відповідно, навідміну від звичайного товарообміну, організаційні форми обміну технологіями покликані забезпечити переважні права власників відповідних технологіями.

Третя особливість складається в самому характерові товарних форм передачі технологій (Рис. 6.3.). Передача товару здійснюється безпосередньо, через його відчуження, в упредметненій формі. Передача технологій може відбуватися у формі:

Рис. 6.3. Товарні форми передачі технології.

опосередкування технології через її носіїв (верстати, устаткування, інструмент; технічна документація; навчання персоналу підприємства відповідним знанням, умінням і навичкам);

матеріальній або нематеріальній (засоби праці, технічна документація, персональні знання);

відчуження (коли продавець технології позбавляється права її використання) або збереження прав на технологію (коли обидва економічних суб'єкта мають право на її використання).

Особливості носіїв інформації визначають специфіку товарної реалізації угоди. Платний характер навчання робочої сили обумовлює товарний характер передачі технології. Однак набуття переданою технологією товарної форми з обного боку, не супроводжується набуттям нею матеріальної форми, а з іншого реалізація може відбуватися в невідчужуваному виді. У працівника не можна затребувати назад придбані раніше знання.

Четвертою особливістю є те, що в сучасних умовах носієм технологічних інновацій стає не вся робоча сила, а лише її висококваліфікована частина.

П'ята особливість полягає в розширенні спектра форм передачі технологій робочій силі. Традиційне навчання поєднується участтю в наукових конференціях, дослідницьких проектах, як очних, так і заочних.

Шоста особливість – комбінування нематеріальних і речовинних форм передачі технологій: продаж устаткування поєднується з навчанням покупця та технічним супроводженням процесу експлуатації.

На міжнародному рівні особливості руху технологій виявляються в технологічній поляризації світового господарства: 80 % НДР і ДКР виконується в ПРК. РК і ПК виступають імпортерами технологій.

Сьомою особливістю є те, що обмін технологіями може здійснюватися як через спеціальні організаційні форми (патентно-ліцензійні операції, міжнародна технічна допомога), так і за допомогою традиційних форм МЭО (міжнародна торгівля, ПЗІ, міжнародна міграція робочої сили, ТНК).

2. Структура світового ринку технологій та основні напрямки міжнародного руху технологій

Можна виділити мікро-, мезо-, макро- та наднаціональний рівні міжнародного руху технологій (Рис. 6.4).

На мікрорівні суб'єктами міжнародного обміну технологіями виступають венчурні підприємства, бізнес-центри, інноватори-індивідуали, наукові установи й університети.

На мезорівні роль суб'єктів міжнародного обміну технологіями беруть на себе загальнонаціональні науково-виробничі об'єднання, науково-технічні інноваційні комплекси (Хай-Тек Зони, технопарки), транснаціональні корпорації.

На макрорівні – національні науково-технічні системи, держави в цілому.

На наднаціональному рівні основними суб'єктами, що забезпечують інтернаціоналізацію процесу обміну технологіями виступають міжнародні об'єднання й інтеграційні союзи, міжнародні організації.

До країн лідерів світового ринку технологій відносять США, Японію, Великобританію, Німеччину, Францію. Ці країни формують науково-технічний полюс сучасного світу.

Країни-члени ОЕСР становлять другий ешелон світового науково-технічного розвитку.

Рис. 6.4.Рівні міжнародного руху технологій

У третю групу входять нові індустріальні країни. Вони, як правило, беруть на себе на світовому ринку розподілу праці у сфері високих технологій пасивну роль виготовлення та просування на ринки третіх країн високотехнологічної продукції, яка вже здобула широке застосування й визнання в споживачів.

Країни з перехідною економікою, які мають досить розвинений національний науково-технічний комплекс, формують четвертий ешелон світового ринку високих технологій. Вони мають достатньо високий науково-технічний потенціал і в міру виходу з трансформаційної кризи можуть зайняти свою нішу на світових ринках технологій.

Основними напрямками міжнародного руху технологій є (Рис. 6.5.):

ПЗІ;

ТНК й міжнародні консорціуми;

міжнародна торгівля;

міжнародні-патентно-ліцензіонні операції;

міжнародна міграція робочої сили;

міжнародна технічна допомога.

Рис. 6.5. Напрямки міжнародного руху технологій.

ПЗІ можуть супроводжуватися рухом таких форм трансферту технологій як засоби праці, кваліфікована робоча сила, технічна документація. Висококваліфікований персонал забезпечує монтаж, налагодження, введення в експлуатацію імпортованого устаткування, навчання персоналу. На ПЗІ приходиться приблизно 45 % сукупного міжнародного обміну технологій. При цьому велика частина цього обміну здійснюється між ПРК.

Основні проблеми, що виникають у РК при імпорті технологій:

технологія може призначатися лише на освоєння тільки внутрішнього ринку, у цьому випадку її міжнародна конкурентноздатність може уступати тим технологіям, що призначаються для виробництва товарів, розрахованих на експорт;

нові технології можуть ніяк не інтегруватися в економіку приймаючої країни, набувати анклавну форму.

ТНК і міжнародні консорціуми. Міжнародні консорціуми або міжнародні стратегічні альянси – міжнародна угода про спільну виробничу, науково-технічну або збутову діяльність, що дозволяють об'єднати науковий і виробничий потенціал підприємств різних країн при збереженні їхньої самостійності.

Найчастіше метою утворення подібних об'єднань є створення нового покоління наукомісткої продукції або зниження витрат на її виробництво завдяки межфірмовій кооперації. (Прикладлм може слугувати проект створення європейського аэробуса А-380 на 550 пасажирів). Насамперед, подібна форма міжнародного науково-технічного співробітництва здійснюється між ПРК.

Міжнародна торгівля. Купівля/продаж сучасного устаткування є найпростішою формою міжнародного руху технологій. Імпорт високотехнологічних товарів означає отримання технології, втіленої в придбаному товарі. У 90-і роки мала місце стійка тенденція до зростання частки цього виду продукції у світовій торгівлі.

Міжнародні патентно-ліцензійні операції здійснюються за допомогою укладання контрактів на продаж патентів або ліцензійних угод. Сукупний обсяг міжнародних ліцензійних платежів у 90-х рр. досяг 60 млрд. дол. Їхні особливості:

об'єктом угоди є технічна документація на метод виробництва, що має патентний захист;

юридичний механізм, як правило, передбачає збереження у власника права власності на технологію при передачі її в тимчасове користування іншій стороні (ліцензіару).

Міжнародна міграція робочої сили забезпечує можливість руху технологічних знань, як у країну походження, так і в приймаючу країну. Найбільш розповсюдженими формами є тимчасове відряджання національних фахівців у провідні закордонні науково-дослідні центри й виробничі компанії, що діють у сфері високих технологій, навчання й перепідготовка в навчальних закладах ПРК. В другому випадку мова йде про еміграцію фахівців високої кваліфікації. Центрами еміграції є країни Північної Америки, Західної Європи, нафтовидобувні держави Близького Сходу. Подібне явище отримало назву «втеча мозків».

Міжнародна технічна допомога спрямовується на надання сприяння країнима, що розвиваються у проведенні інституціональних реформ, структурній перебудові економіки, розвиткові підприємництва, підвищенню освітнього рівня населення, розвиток виробничих навичок і оволодіння сучасними методами виробництва, удосконалювання інфраструктури. Кінцевою метою є створення бази для припливу в країну іноземного приватного капіталу й інтеграції країни у світову економіку. Вона виступає складовою частиною допомоги розвиткові поряд з економічною, продовольчою, гуманітарною допомогою. Її питома вага в сукупній допомозі розвиткові становить приблизно 30 %. Міжнародна технічна допомога може надаватися як на двосторонній (договори між країнами), так і на багатобічній основі (допомога, що надається міжнародними організаціями). Технічна допомога надається під конкретні проекти і може носити короткостроковий (до 1 року), середньостроковий (3 роки) і довгостроковий (4-5 років) характер. Основними донорами технічної допомоги виступають 21 країна – член Комітету допомоги розвиткові. Фінансові ресурси для надання багатобічної технічної допомоги формують як ПРК, так і РК. Велика її частина надходить по лінії ООН, МБРР, ПРООН, програми технічного сприяння Європейського союзу (ЄС).

Промислове шпигунство – несанкціоноване одержання, використання або зміна інформації, що представляє комерційну цінність.

3. Форми міжнародного трансферту технологій і їхнього правового захисту інновацій

Основні форми трансферту й правового захисту інновацій та технологій (Рис. 6.6):

Патентна угода – міжнародна комерційна угода по передачі прав на використання інновації, захищеної патентом.

Патент – свідчення на право власності автора інновації, що підтверджує її новизну і виключне право власника на її використання.

Ліцензійна угода – міжнародна комерційна угода по наданню власником патенту, не запатентованих знань, досвіду і технологій покупцеві права їхнього застосування на визначених умовах.

Ліцензія – дозвіл на використання патенту, не запатентованих знань і досвіду технологій на визначених умовах, надане власником покупцеві. Виділяють наступні види ліцензій:

безпатентні (на використання «ноу-хау», без видачі патенту);

поворотні (надання ліцензіару права на використання удосконалень, розроблених ліцензіатом);

на виробництво;

пакетні (примусове включення в об'єкт ліцензії одночасно з цікавлячою ліцензіата застарілої, малозначимої технології);

патентні прості (зі збереженням за ліцензіаром права на використання і продаж третім особам об'єкта ліцензування);

патентні виняткові (ліцензіар відмовляється від права на використання й продаж третім особам об'єкта ліцензування);

патентні повні (надання ліцензіару всіх прав на використання, без обмежень на весь термін дії ліцензії);

патентні примусові (надання патентним органом незалежно від волі ліцензіара права на використання винаходу з виплатою ліцензіару винагороди);

перехресні (взаємна переуступка прав при укладанні ліцензійної угоди).

Перевагами придбання ліцензій є залучення в міжнародний обмін технологіями не філій ТНК, а безпосередньо національних підприємств, можливість оволодіння новими методами виробництва.

Недолік – як правило, для ліцензування пропонуються технології виробництва товарів, що знаходяться на етапі зрілості. Інформація про технології може носити неповний характер. Широко застосовуються різні додаткові умови, що обмежують експорт, можливості вибору постачальників сировини, модернізації та адаптації устаткування до місцевих умов.

Передача «Ноу-хау» – міжнародні угоди по наданню прикладних знань, досвіду й «секретів» технологій, що не патентуються, але мають практичну та комерційну цінність.

“Ноу-хау” – узагальнюючий термін, що описує різноманітні секрети виробництва, технічні, економічні, фінансові, адміністративні дані, використання яких надає комерційні переваги особі або фірмі, що володіє ними.

Передача прав копірайт – поступка виключного права автора на інтелектуальну власність, зокрема, на друковану продукцію.

Копірайт – ексклюзивне право автора науково-технічного, літературного, відео- або аудио- твору на його розмноження, поширення, показ, відтворення і застосування.

Франчайзинг – використання для збуту товарів торговельної марки їхнього первісного розроблювача й виробника зі збереженням за ним права власності на технологію виготовлення й права контролю за її дотриманням.

Товарна марка – символічне позначення, що відрізняє виробника товарів і послуг і використовується для позначення продукції, що він робить.

Надання інформаційно-консультаційних послуг у сфері виробництва, збуту й управління, включаючи інжиніринг, консалтинг, інформінг, менеджмент, підготовку персоналу й так далі.

Форми міжнародних розрахунків за рух технологій.

Паушальний платіж – зафіксована в угоді сума ліцензійної винагороди, установлювана на основі оцінок очікуваного економічного ефекту й прибутку від використання ліцензії покупцем (ліцензіата), ціна покупки ліцензії. Здійснюються в розсрочку.

Роялті (від royal (англ.) – королівський) – періодичні ліцензійні платежі за право використання винаходів, патентів й іншої інтелектуальної власності. Розмір роялті складає певний відсоток від прибутку, що отримує ліцензіат (той, хто купує ліцензію) у результаті її використання.

Найбільш розповсюдженою формою міжнародної некомерційної передачі технологій є міжнародна технічна допомога. Вона здійснюється на безповоротній основі. Основні форми:

112. технологічні гранти – безкоштовна передача технологій і устаткування, консалтинг, підготовка національних кадрів;

- загальне фінансування – покриття частини витрат країни одержувача по реалізації спільних проектів.

4. Україна на міжнародному ринку технологій

Формування незалежної економічної системи, створення ринкової економіки в Україні відбувається в період активного становлення в ПРК «нової економіки» - типу економічного розвитку, що характеризується високими темпами економічного росту, низькою інфляцією, низьким рівнем безробіття і високою заробітною платою. Обумовлює можливість подібного сполучення економічних показників ріст ефективності господарської діяльності за рахунок активного впровадження сучасних досягнень НТП у сфери комунікацій, фінансів, торгівлі. Упровадження нових технологій забезпечує 80 – 85 % економічного росту. Включення України в процес міжнародного обміну технологіями набуває в цих умовах першочергове значення. Потенційним джерелом експорту технологій з України є наявність цілого ряду високо конкурентних наукових і прикладних розробок у таких галузях, як авіакосмічна, ВПК, фізика низьких температур, виробництво штучних кристалів і багатьох інших.

Гальмує цю діяльність, насамперед, недосконалість інституціональної структури забезпечення патентно-ліцензійної діяльності, незнання закордонних ринків і відсутність досвіду роботи на них, недостача фінансових ресурсів. У результаті ефективність витрат на НД і ДКР у перерахуванні на надходження від реалізації ліцензій у 30 – 48 разів менше, ніж ПРК. Експортуються в основному морально застарілі технології, а число стран-лицензиантов постійно скорочується. Найбільша питома вага серед них належить Росії (36, 4 %), КНР (18, 2 %), Німеччині (13, 6 %).

95 – 97 % імпортованих технологій не являють собою останніх досягнень НТР. У значній мірі це обумовлюється високою вартістю інтелектуальної продукції й обмеженістю фінансових ресурсів.

Скорочуються обсяги комплексної автоматизації виробничих процесів, знижуються темпи впровадження нових процесів, відповідно знижується конкурентноздатність продукції. Зростає загроза перетворення України в економічно й технологічно відсталу країну.

Технічну допомогу Україна одержує вже протягом 12 років. За цей період країна отримала більше 1, 5 млрд. дол. Однак ефективність використання цих коштів залишає бажати кращого.

Удосконалювання участі України в міжнародному русі технологій передбачає (Рис. 6.7):

Рис. 6.7. Напрямки інтеграції України в міжнародний обмін технологій.

113. інтеграцію у світовий науково-технічний простір. Юридичною основою цього є відповідні договори (прикладами можуть служити Договір про науково-технічне співробітництво з ЄС, Договір про створення загального науково-технічного простору в рамках СНД);

114. інтеграцію в глобальні технологічні ланцюжки. Вона досягається за допомогою міжнародного трансферту передових технологій виготовлення інвестиційно-інноваційної продукції в спеціальних економічних зонах, територіях пріоритетного розвитку, технологічних парках;

115. сприяння створенню транснаціональних вертикально інтегрованих (ФПГ) і горизонтально інтегрованих структур (науково- виробничі кластери);

116. сприяння активізації використання Інтернет-технологій для розширення доступу до баз даних у сфері інноваційної діяльності й просування власних інновацій;

117. створення системи захисту прав інтелектуальної власності;

118. створення системи управління якістю сертифікації інноваційної продукції відповідно до міжнародних стандартів;

119. підтримка державою участі підприємств у міжнародному поділі праці.

Література: 4, 14, 15, 20, 23, 25, 27, 28, 33