Мета вивчення теми: засвоєння студентами понять щодо міжнародних валютних відносин, теорій валютного курсу, засад валютної політики та практики валютного регулювання в Україні.

Основні поняття: валюта, валюта платежу, валюта угоди, валютна блокада, валютна інтервенція, валютна політика, валютний арбітраж, валютний демпінг, валютний курс на основі ПКС, валютні відносини, вільно використовувані валюти, девальвація, закон однієї ціни, іноземна валюта, конвертована валюта, національна валюта, неконвертована валюта, неторгуїмі товари, паритет купівельної спроможності, ревальвація, резервні валюти, світова валютна система, своп, тверді валюти, теорія абсолютного ПКС, теорія відносного ПКС, форвардні валютні операції, ф'ючерсні угоди, частково конвертовані валюти.

1. Поняття «валюта», «валютні відносини» і «світова валютна система».

Одним із символів, незмінних атрибутів існування самостійної незалежної держави є наявність національної грошової одиниці. Природно, що національна грошова система виконує аж ніяк не символічну, а цілком конкретну функцію по забезпеченню сфери обігу. Установлення й розвиток міжнародних зв'язків веде до необхідності обміну грошових одиниць різних країн. Гроші беруть на себе функцію забезпечення міжнародних розрахунків.

У випадках, коли ми говоримо про міжнародні аспекти функціонування національної грошової системи, ми говоримо про валюту.

Валюта – грошова одиниця, застосовувана для виміру величини вартості товару в міжнародний розрахунках. Поняття валюта означає: 1. грошову одиницю, що становить основу національної грошової системи; 2. тип грошової системи країни (золота, біметалічна, паперова); 3. іноземні гроші (грошові знаки і платіжні документи, виражені в іноземних грошових одиницях і застосовувані в міжнародних розрахунках).

Класифікацію валют у залежності від місця та функцій у СВС подано на Рис. 8.1.

У залежності від позиції на валютному ринку виділяють:

резервні валюти – валюти, у яких країни тримають свої ліквідні міжнародні резервні активи, використовувані для покриття негативного сальдо платіжного балансу (долари, євро);

Рис. 8.1. Класифікації валют.

У залежності від приналежності говорять про:

національну валюту – законні гроші, які емітує відповідна держава (долари, гривні, карбованці в країні походження);

іноземну валюту – платіжний засіб інших країн, що законно або незаконно використовується на території даної країни (долари в Україні, карбованці в Білорусії, євро в Латвії).

вільно використовувані валюти – валюти, широко використовувані для здійснення платежів за міжнародними угодами, що активно купуються й продаються на головних валютних ринках.

тверді валюти – валюти, що характеризуються стабільним валютним курсом, рух якого є передбачуваним і підкоряється фундаментальним макроекономічним закономірностям.

У залежності від ступеня втручання держави в процес валютного обміну виділяють:

конвертовані валюти – валюти, без обмежень уряду обмінювані на інші валюти;

частково конвертовані валюти – валюти, при обміні яких зберігаються певні обмеження (регулювання приватних переказів, вивіз капіталів, золота, грошових знаків, ЦБ за кордон; заборона на вільний обмін, обов'язковий обмін валютного виторгу за офіційним курсом; контроль за поточними валютними операціями й операціями нерезидентів). З погляду типів міжнародних операцій виділяють валюти, конвертовані за поточними операціями і за капітальними операціями;

неконвертовані валюти – валюти, по яких зберігаються обмеження по всіх операціях як резидентів, так і нерезидентів.

У міжнародних договорах виділяють:

валюту платежу – валюта, у якій обговорена оплата товару за зовнішньоторговельною згодою або погашення кредиту;

валюту угоди – валюта, у якій виражена ціна товару або сума наданого кредиту.

Валютні відносини – сукупність грошових відносин, що опосередковують платіжно-розрахункові операції між суб'єктами світового господарства.

Міжнародні валютні відносини – форма міжнародних економічних відносин, які виникають в процесі проведення різноманітних обмінних операцій з грішми різних країн, а також під час міжнародних розрахунків за продукцію та послуги. Об’єктом МВВ виступають валюти різних країн.

Валютні відносини, є специфічним елементом економічних відносин. Методологічною основою їхнього вивчення є ідеї про: 1. цільову раціональність економічної поведінки. Економічні суб'єкти прагнуть до максимізації своєї вигоди й мінімізації витрат у рамках поставленої мети. 2. Вони прагнуть до максимізації граничної корисності доступних благ. 3. Відповідно, аналіз відносин на валютних ринках здійснюється на основі теорії співвідношення ринкового попиту та пропозиції. 4. Характер поведінки суб'єктів визначається ступенем розвиненості конкурентних відносин на валютному ринку.

Формою організації валютних відносин є світова валютна система (СВС). СВС – сукупність способів, інструментів і органів, що забезпечують грошові розрахунки у межах світового господарства.

Елементами СВС є грошові системи окремих держав, колективні валютні одиниці (євро, спеціальні права запозичення (СДР), система співвіднесення валют (валютні курси), валютні ринки, міждержавні органи, що регулюють валютно-фінансові відносини (Рис. 8.2).

Рис. 8.2. Елементи СВС.

Розвиток сучасної СВС носить системний характер. Її становлення відбувалося в кілька етапів.

1. Система «золотого стандарту». 1823 (1880) –1914, 1925 – 1931 р. Провідна роль англійського фунта. Основними характеристиками є (Рис. 8.3):

а. підтримка співвідношення між запасами золота й кількістю грошей в обігу;

б. національні валюти мають фіксований вміст золота;

в. вільний, гарантований обмін національним банком грошових знаків на золото.

Рис. 8.3. Основні принципи “Золотого стандарту”

2. Система золотодевізного стандарту 1944 р. (м. Бреттон-Вудс) (Рис. 8.4):

Рис. 8.4. Основні принципи золотодевізного стандарту.

а. уніфікована система валютних курсів відповідно до встановленого паритету – курсу валюти до золота або іншої валюти;

б. забезпечення конвертованості двох резервних валют (долар США і фунт стерлінгів) у золото за офіційним курсом;

в. підтримка ринкового валютного курсу усіх валют у межах 1 % відхилення в будь-яку сторону від пріоритету;

г. отримання згоди МВФ на будь-яку зміну курсу, що перевищує 10 % відхилення від паритету.

У 1971 р. США офіційно припинили конвертувати долари в золото за офіційним курсом.

3. У 1972 р. був створений комітет із реформи міжнародної валютної системи. У 1978 р. в дію було введено Ямайську валютну систему.

Основні принципи нової системи полягають у наступному (Рис. 8.5):

а. країни можуть використовувати будь-яку систему валютного курсу за своїм вибором (фіксовану або змінну, встановлювану в однобічному порядку або на основі багатосторонніх угод);

б. МВФ уповноважений спостерігати за рухом валютних курсів і дотриманням угод про їхнє встановлення;

в. скасована офіційна ціна золота, і воно перестало відігравати роль офіційного засобу міжнародних розрахунків;

г. у якості додаткового резервного активу в міжнародних розрахунках між членами МВФ уведені спеціальні права запозичення (СДР).

Рис. 8.5. Основні принципи Ямайської системи

Міжнародний валютний фонд (МВФ) (1945) – міжурядова валютно-кредитна організація покликана сприяти розвиткові міжнародних економічних відносин, насамперед у фінансово-кредитній і торговельній сферах.

Основні функції МВФ:

- розробка правил регулювання валютных курсів і контроль за їхнім дотриманням;

- надання державам – членам кредитів для вирівнювання платіжних балансів та підтримки національних валют.

Капітал МВФ, що є джерелом кредитних ресурсів фонду створений із членських внесків країн – учасниць. Квоти кожної з країн визначаються на підставі національного економічного потенціалу й місця країни у світовій економіці. У залежності від розміру квоти визначається кількість голосів країн світу в керуючих органах МВФ.

У 1970 р. МВФ ввів у дію спеціальні права запозичення (СДР) – штучно створені гроші, міжнародні резервні засоби, які емітуються в безготівковій формі та розподіляються у відповідності з внеском кожної з країн – участниць МВФ та призначені для регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів і розрахунків із МВФ. СДР не використовуються як засоби платежу і не використовуються в розрахунках між країнами. Наявність у країни ліміту СДР дає їй право придбати в разі потреби в іншої країни конвертовану валюту в обмін на СДР.

Сучасна валютна система це девізна система з комбінацією фіксованих і плаваючих валютних курсів, регульованих на двосторонній і багатосторонній основі.

Обумовлено виникнення СВС процесами інтернаціоналізації й інтеграції. Валютні відносини опосредковують ці процеси й у значній мірі забезпечують ефективність взаємодії національних економік у цілому й окремих країн, їхню економічну незалежність і безпеку.

Теорії валютного курсу.

Теорія загальної макроекономічної рівноваги як основу визначення рівноваги реального валютного курсу припускає курс, обумовлений перетинанням кривих внутрішнього й зовнішнього балансів попиту на діаграмі, що відбиває залежність попиту на національну валюту від змін її курсу (Рис. 8.6.). При цьому внутрішній баланс відбиває рівень виробництва, що забезпечує повну зайнятість і мінімальну інфляцію. Зовнішній баланс – чистий приплив іноземного капіталу, що забезпечує баланс національних заощаджень та інвестицій.

Крива внутрішнього балансу (YY) показує зворотну залежність між реальним попитом і валютним курсом. Ріст курсу веде до переключення попиту на імпортні товари. Крива зовнішнього балансу (BP) відбиває пряму залежність росту валютного курсу й розширення попиту на товари національного виробництва як усередині країни, так і для експорту.

E_r YY II BP

Інфляція,

позитивне

I сальдо III

E_q Безробіття, Інфляція,

дефіцит

позитивне

сальдо IV

Безробіття,

дефіцит

D_d

Рис. 8.6. Макроекономічний баланс як основа валютного курсу. (Див.:

Див: Киреев А.П. Международная экономика. В 2-х ч. Ч.2. – М.: Междунар. отношения, 2000. – С. 81)

Окремим випадком цієї теорії є підхід із погляду платіжного балансу. Попит на валюту вважається приблизно рівним імпортові товарів і послуг, а пропозиція – їхньому експортові.

Достоїнство – прагне врахувати максимальний спектр факторів, що визначають як внутрішній, так і зовнішньоекономічний баланси.

Недолік - надмірне ускладнення економічних моделей.

Теорія паритету купівельної спроможності запропонована в 1918 р. шведським економістом Г. Касселем. Ґрунтується на ідеї про те, що валютні курси пов’язані з внутрішніми цінами на товари. Розходження в обмінних курсах валют прагнуть до рівня, що відповідає розходженню середніх цін на товари в цих країнах. Вихідна гіпотеза – в умовах вільної конкуренції ціни на товари повинні вирівнюватися за рахунок перетікання їх між країнами.

Паритет купівельної спроможності – рівність купівельної спроможності різних валют при незмінному рівні цін у кожній із країн.

Закон однієї ціни – в умовах досконалої конкуренції один і той же товар у різних країнах має однакову ціну, якщо вона виражена в одній і тій же валюті.

Теорія абсолютного ПКС – обмінний курс між валютами двох країн дорівнює співвідношенню рівня цін у цих країнах.

Валютний курс на основі ПКС – курс, що зрівнює ціну кошика однакових товарів у двох країнах.

Достоїнство теорії абсолютного ПКС – вона вказує спосіб зміцнення курсу національної валюти – зниження внутрішньої інфляції й зміцнення купівельної спроможності національної валюти усередині країни.

Недолік – важко підібрати кошик абсолютно однакових товарів у різних країнах, недосконалість міжнародної конкуренції, наявність неторгуїмих товарів, ціна яких впливає на рівень внутрішніх цін, але які на зовнішній ринок не потрапляють.

Теорія відносного ПКС – зміна обмінного курсу між валютами двох країн пропорційна відносній зміні рівня цін у цих країнах.

Переоцінена/недооцінена валюта – валюта, реальний курс якої росте швидше/повільніше, ніж курс, що розраховується на основі ПКС.

Достоїнства - може бути використана при прогнозуванні в умовах високої інфляції, при розрахунку орієнтованого валютного курсу, для визначення реальної міжнародної вартості національних товарів і послуг.

Недоліки -

- не враховує вплив факторів конкуренції, торговельних бар'єрів і транспортних витрат;

- наявність неторгуїмих на міжнародному ринку товарів;

- можливість зміни внутрішніх і зовнішніх умов торгівлі окремими товарами;

низька короткострокова еластичність заміщення товарів.

Таблиця 8.1