Тема 5. Міжнародний кредит

Мета вивчення теми: ознайомлення з основами міжнародної кредитної діяльності, сутністю, змістом, формами й напрямками розвитку міжнародних кредитних відносин, специфічними проблемами, що виникають на міжнародних ринках кредиту й перспективами інтеграції України у світову систему кредитних відносин.

Основні поняття: валютний кредит, експортний кредит, зв'язані кредити, компенсаційний кредит, кредитна блокада, кредитна війна, кредитна лінія, лізинг, міжчасова торгівля, міжнародний кредит, товарний кредит, факторинг, форфейтинг.

1. Міжнародний кредит як елемент міжнародного ринку позичкових капіталів.

Ми продовжуємо вивчення особливостей міжнародного переміщення факторів виробництва і приступаємо до вивчення міжнародного кредиту.

Попередня тема була присвячена вивченню міжнародних інвестицій. Ми говорили про ПЗІ і ПІ. Ті й інші, як і кредит, мають на увазі рух грошових коштів. З чим же пов'язане виділення міжнародного кредиту в якості самостійного, специфічного фактору міжнародної економіки? У чому відмінність кредиту від інвестицій?

Міжнародні інвестиції, в основному, обслуговують сферу виробництва, виробничий капітал. Міжнародний кредит більше орієнтується на сферу обігу, те, що в політичній економії прийнято називати торговельним капіталом. І ця диференціація багато в чому визначає сутнісні відмінності між кредитом і інвестиціями. Згадаємо три основних принципи кредитування. Зворотність, платність, терміновість. Чи дотримуються ці принципи при інвестуванні? Не завжди. У випадку з ПЗІ інвестор бере на себе ризики. Основні принципи кредитування заміняються прогнозним аналізом прибутковості проекту. Ризиковий характер носить придбання акцій, багатьох інструментів ПІ. Інвестиції можуть носити не тільки грошову форму. Це можуть бути технології, торговельні марки, управлінські секрети.

Отже, міжнародний кредит - це особлива форма міжнародних економічних операцій, рух позичкового капіталу між суб'єктами міжнародний економічних відносин, зв'язаний з наданням валютних і фінансових ресурсів на умовах зворотності, терміновості й платності.

У чому полягають принципові особливості кредиту (Рис. 5.1)?

Рис. 5.1. Принципові особливості кредиту.

По-перше, гроші - це товар, товар особливого роду, покликаний обслуговувати процес обігу; по-друге, основна функція кредиту – одержання доходу за право власності на гроші; по-третє, формула кругообігу позичкового капіталу виключає іншу товарну форму, крім грошової (Г – Г'); по-третє, при передачі позички не відбувається зворотного руху еквівалентів вартості, воно здійснюється лише під час повернення кредиту; по-четверте, джерелом доходу є не гроші самі по собі, а частина підприємницького доходу позичальника.

Усе це дозволяє нам говорити про міжнародний кредит як особливого роду міжнародну торгівлю. Особливість цієї торгівлі полягає в тому, що вона являє собою не обмін товару на товар, а як би товар сьогодні, на товар у майбутньому або міжчасову торгівлю. Міжчасова торгівля – підвищення поточного споживання (використання фінансових ресурсів) за рахунок скорочення споживання (фінансових засобів) у майбутньому (запозичення) або занижене поточне споживання на користь більшого споживання в майбутньому.

На вибір між виробництвом товарів, призначених для споживання в сьогоденні, або тимчасовим відмовленням від виробництва споживчих товарів на користь більш інтенсивного споживання в майбутньому впливають (Рис. 5.2):

Рис. 5.2. Чинники міжчасового вибору

4. ресурсозабезпеченість;

5. рівень розвитку економіки;

6. фаза економічного циклу;

7. національні традиції;

8. пріоритети розвитку економіки.

Як можна домогтися розширення майбутнього споживання? Насамперед, за рахунок інвестицій у розвиток виробничого сектора економіки. Ще однією формою розширення такого споживання в майбутньому буде експорт кредитних ресурсів. Зрозуміло, що кредитування припускає повернення в майбутньому як основного боргу так і відсотків за ним. Таким чином, за рахунок скорочення споживання в сьогоденні, досягається його розширення в майбутньому.

Економічна ситуація в одних країнах породжує надлишок кредитних ресурсів, перевагу відкладеного споживання. Інші країни, що мають недолік коштів, виявляються готові заплатити скороченням споживання в майбутньому за надання в даний час дефіцитних кредитних ресурсів. В умовах вільного ринку відбувається вирівнювання попиту та пропозиції на міжнародний кредит.

Суб'єктами міжнародних кредитних відносин виступають юридичні й фізичні особи, що займаються підприємницькою діяльністю, банки і кредитні організації, держави, спеціалізовані міжнародні організації (Рис. 5.3).

Рис. 5.3. Суб’єкти міжнародних кредитних відносин

Провідне значення набули такі організації, як МВФ, ВБ, МБРР, регіональні банки РР, Міжнародна фінансова корпорація.

Основними функціями міжнародного кредиту є (Рис. 5.4):

Рис. 5.4. Функції міжнародного кредиту

9. перерозподіл фінансових і матеріальних ресурсів між країнами з метою їхнього ефективного використання;

10. прискорення процесів світового розвитку шляхом напрямку тимчасово вільних коштів з одних країн в інші;

11. забезпечення міжнародної торгівлі.

2. Основні форми міжнародного кредиту.

Розмаїтість умов функціонування економіки, діяльності підприємницьких структур обумовлює різноманіття цілей кредитування, форм кредитних операцій, інституціональних структур, що забезпечують міжнародні кредитні відносини (Рис. 5.5.).

Рис. 5.5. Форми міжнародного кредиту

За цільовим призначенням виділяють зв'язані й фінансові кредити.

Зв'язані кредити – цільове кредитування, відповідно до якого напрямки використання обумовлюються в кредитній угоді (комерційні кредити для закупівлі певних товарів і послуг). Як правило, сторона, що надає подібний кредит як умову обумовлює закупівлю товарів на своєму національному ринку. Вона одержує при цьому подвійний виграш – підтримка свого виробника й розширення попиту в майбутньому.

Фінансові кредити – міжнародні кредити, що не мають цільового призначення.

За формою надання ресурсів виділяють товарні й валютні кредити, одноразові кредити та кредитні лінії.

Товарний кредит – кредит, наданий у товарній формі. При цьому повернення передбачає виплату відповідних грошових сум із відсотками.

Валютний кредит – кредит, наданий у національній валюті країни кредитора.

Єврокредит – кредит, наданий у валюті третьої країни.

Кредитна лінія – кредитний договір, відповідно до якого забезпечується можливість запозичення коштів у певного кредитора впродовж обумовленого періоду, у міру виникнення необхідності та в межах обговореної суми.

За термінами виділяють надстрокові – (до 3 місяців); короткострокові (до 1 року), що обслуговують міжнародну торгівлю й обмін послугами; середньострокові (до 5 років), що обслуговують експорт машин і устаткування; довгострокові (понад 5-7 років), що обслуговують інвестиції в інфраструктуру й виробничу сферу.

За характером основної діяльності позичальника виділяють банківські, міжбанківські, комерційні, державні, кредити міжнародних організацій.

Особливою формою міжнародних кредитів є компенсаційний кредит - взаємний кредит, наданий одна одній фірмами різних країн у національній валюті на адекватні суми.

За формами забезпечення – забезпечені та бланкові.

Експортний кредит – кредит, наданий експортерами імпортерам для закупівлі товарів у країні-кредиторі.

Сучасними формами міжнародних кредитних розрахунків виступають факторинг, форфейтинг, лізинг.

Факторинг – фактор-фірма за договором набуває в клієнта право на стягнення боргів і оплачує йому частину суми після укладання договору, до настання терміну оплати боржником. Інша частина боргу, за винятком відсотка за послугу, оплачується після одержання грошей від боржника.

Форфейтинг – банк викуповує в експортера зобов'язання імпортера і відразу після постачання товару достроково оплачує експортерові його вартість. Надалі імпортер розраховується з банком.

Лізинг - кредитування у формі надання в оренду устаткування й засобів пересування терміном на 3 – 15 років. Як правило, після закінчення терміну і повного розрахунку за лізинговим договором, одержувач стає повноправним власником або викуповує устаткування по залишковій вартості.

3. Світова криза заборгованості й розвиток міжнародного кредитування в сучасних умовах.

Міжнародний ринок кредитів є одним із найбільш рухливих і мінливих видів ринків. Міняються форми взаємодії, роль і ступінь активності його учасників.

З кінця Другої Світової війни основним кредитором виступали США. Після 1973 р. до них приєдналися країни експортери нафти. Основним позичальником у цей час виступали країни, що розвиваються. До середини 80-х рр. США перетворилися в найбільшого нетто-імпортера грошових коштів. Нафтовидобувні країни запозичують приблизно стільки ж, скільки самі дають у кредит.

У сучасному світі в ролі найбільшого кредитора виступає Японія (приблизно 50 %), 5-8 % частки міжнародних кредитів видають такі країни, як Швейцарія, Тайвань, Голландія, Німеччина, Гонконг (Сянган). Усе частіше в якості кредиторів виступають офф-шорні кампанії, розташовані в таких регіонах, як Сінгапур, Бахрейн, Панама, Багамські, Кайманові, Нідерландські Антильські острови.

Серед найбільших одержувачів крім США (27 %) такі країни, як Великобританія (9 %), Канада (8 %), Мексика, Саудівська Аравія (по 6 %), Іспанія, Італія, Австралія (по 5 %). Сукупний борг країн світу на початку нового тисячоліття перевищував два трилліони дол.

Широкомасштабне кредитування країн, що розвиваються, у 1974-1981 р. завершилося наприкінці 1982 р. кризою довіри. Кредитори призупинили нове кредитування. Уряди 38 країн не змогли витримати погоджені раніше графіки виплат за боргами. Мексика, Аргентина й Бразилія оголосили про припинення виплат за боргами. Довгострокові наслідки кризи, що вибухнула, відчуті й сьогодні.

У чому його причина та які результати?

Зростання цін на нафту викликало приріст пропозиції інвестиційних ресурсів. Основні одержувачі не відразу визначилися з власними інвестиційними програмами, вільні кошти з'явилися на міжнародному ринку.

Нафтовий шок породив песимізм стосовно капіталовкладень у ПРК. Це підштовхувало банки звертатися на зовнішні ринки.

У РК мало місце негативне відношення до ПЗІ. Перевага віддавалася кредитуванню як формі забезпечення незалежного розвитку національної економіки.

Період 70-х років характеризувався значною інфляцією, відповідно інфляційними очікуваннями й високою ставкою відсотка.

1982 р. ознаменувався світовою депресією, стагнація виробництва й зайнятості супроводжувалася зниженням рівня інфляції.

Основними наслідками депресії для РКє наступні:

- зростання цін на енергоресурси;

- скорочення попиту на сировину та сільськогосподарську продукцію;

- зростання процентних ставок;

- зростання курсу долара;

- скорочення приватних позик.

Відбулося підвищення реальних (із врахуванням зниження рівня інфляції) процентних платежів. А це додатково погіршило положення боржників. Нова ситуація змушувала позичальників звертатися на ринок кредитів за позиками для забезпечення виплат за боргами. Однак довіру банків-кредиторів було втрачено. Вони відмовлялися видавати нові кредити. Спрацював «ефект натовпу».

Особливість міжнародного кредиту, з юридичної точки зору, полягає в тому, що, маючи суверенні права, боржники виявляються поза юридичним полем країни кредитора. Якщо наприкінці Х1Х в. Англія й Франція, скориставшись силою, змогли змусити Єгипет розплатитися по боргах, на початку ХХ ст. бойові кораблі підтримали вимоги кредиторів до Венесуели, то в сучасному світі зробити це набагато складніше. І дорожче. Методи мафії у міждержавних відносинах тим більше не прийнятні. У результаті в уряду в кризовій ситуації росте спокуса відмовитися від виплат іноземного боргу. А найчастіше цей борг набуває форми безнадійної боргової ями, коли виплати відсотків складають істотну частину ВВП стани. Виходом із цієї ситуації, на думку П. Ліндерта є надання позичальником застави.

4. Міжнародні валютно-кредитні організації.

Міжнародна фінансово-кредитна система - сукупність міжнародних фінансово-кредитних відносин та інститутів, що забезпечують їхнє здійснення. Основними інститутами, що забезпечують погоджену роботу міжнародної фінансово-кредитної системи, виступають міжнародний валютний фонд (МВФ), група всесвітнього банку, банк міжнародних розрахунків, Лондонський і Паризький клуби, регіональні банки реконструкції й розвитку (Рис. 5.6). Світовий банк – міжнародний інвестиційний інститут, що складається із групи тісно пов'язаних між собою організацій, які входять у систему ООН, спільною метою яких є надання фінансової допомоги країнам, що розвиваються. Заснований одночасно з МВФ на конференції у Бреттон-Вудсі в 1944 р. У число його членів входить більш 170 країн. Базується у Вашингтоні.

У структуру світового банку, або групи світового банку входять:

12. Міжнародний банк реконструкції й розвитку (МБРР), заснований у 1944 р. з метою надання кредитам відносно багатим країнам, що розвиваються;

13. Міжнародна асоціація розвитку (МАР), заснована в 1960 р. з метою надання кредитів на особливо пільгових умовах найбіднішим країнам, що розвиваються;

14. Міжнародна фінансова корпорація (МФК), створена в 1956 р. з метою сприянню економічному розвиткові в країнах, що розвиваються, шляхом надання підтримки приватному секторові;

15. Багатостороннє агентство з інвестиційних гарантій (БАІГ), засноване в 1988 р. з метою заохочення іноземних інвестицій у країни, що розвиваються, шляхом надання гарантій іноземним інвесторам від утрат, пов'язаних із комерційними ризиками;

16. Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС), створений у 1966 р. з метою сприяння збільшенню інвестиційних потоків за допомогою надання послуг з арбітражного розгляду та врегулювання спорів між урядами й іноземними інвесторами.

Рис. 5.6. Система міжнародний фінансових організацій

Вони мають спільну штаб-квартиру й спільне керівництво. Група світового банку є найбільшим у світі інвестиційним інститутом. На неї приходиться не менш половини загального річного обсягу коштів, які спрямовуються усіма міждержавними організаціями країнам, що розвиваються. ВБ покликаний сприяти інтеграції економіки всіх країн-членів з основними центрами світової системи господарства.

Банк міжнародних розрахунків (БМР) – міждержавний банк (1930), що поєднує проведення комерційних операцій для центральних банків із роллю організатора й учасника валютного співробітництва. Підтримує ділові відносини з банками 33 країн світу. В основному з країнами – членами ОЕСР і східноєвропейськими країнами.

Основні завдання:

17. сприяння співробітництву ЦБ країн-учасників;

18. надання додаткових коштів для міжнародних фінансових операцій;

19. виконання ролі довіреної особи в міжнародних фінансових угодах.

БМР може:

20. здійснювати операції із золотом, короткостроковими зобов'язаннями, валютою;

21. надавати позики ЦБ;

22. зберігати грошові кошти ЦБ;

23. купувати державні облігації;

24. приймати урядові внески по особливих угодах;

25. підтримувати валюти окремих країн (разом із МВФ);

26. проводити науково-дослідну роботу з фінансових питань.

У щорічних звітах МБ проводиться аналіз стану світової економіки. Знаходиться в м. Базель (Швейцарія). Вищий орган – щорічні збори акціонерів БМР, виконавчий орган – Рада директорів, голова одночасно виконує обов'язки президента банку.

Паризький клуб (1956) – неформальна урядова організація країн-кредиторів, створена для спостереження за рухом державних заборгованостей країн світу, а також проведення багатобічних переговорів із країнами-боржниками по реструктуризації їхньої заборгованості. Керівником Паризького клуба традиційно є представник міністерства фінансів Франції. Секретаріат знаходиться у французькому казначействі.

Лондонський клуб – неформальна організація найбільших банків-кредиторів, що регулює проблеми реструктуризації приватних боргів. Переговори з боржником, як правило, від імені і з доручення інших банків веде один представник (банк). У рішенні конкретних питань беруть участь тільки ті банки, що мають найбільші вимоги до боржників із даної країни.

Міжнародна система фінансової підтримки економічного розвитку спирається на роботу регіональних банків реконструкції та розвитку. У роботі регіональних банків беруть участь не тільки країни конкретного регіону, але і з інших регіонів.

Азіатський банк розвитку (1965).

Африканський банк розвитку (1964).

Міжамериканський банк розвитку (1959).

Європейський банк реконструкції й розвитку (1990).

Чорноморський банк торгівлі й розвитку (1999).

Місце й роль України на міжнародному ринку позичкового капіталу.

З 1992 по 2000 р. зовнішній борг України зріс з 396 млн. дол. до 18, 1 млрд. дол. Проведена в березні - квітні реструктуризація зовнішньої заборгованості перед комерційними кредиторами дозволила скоротити її до 13, 5 млрд. дол. У 2001 – 2006 р. Україна щорічно повинна виплачувати за зовнішніми боргами 1, 7 – 2, 1 млрд. дол. Джерелами цих виплат є кошти Держбюджету, доходи від приватизації, валютні резерви, нові позики. На початок 2004 р. зовнішня заборгованість України складала приблизно 14 млрд. дол.

Здатність держави обслуговувати свій борг оцінюється, виходячи з його відношення до ВВП. Критичними вважаються 60 %. Складової нашої заборгованості:

- позики, видані міжнародними організаціями – 43 %;

27. позики інших країн – 35, 6%;

28. комерційні позики – 21, 4%.

Основні кредитори - Росія, МВФ, ВБ, Німеччина, Туркменістан.

При визначенні міжнародної кредитної політики необхідно враховувати висновки Всесвітнього банку про те, що основну роль в економічному розвитку грає не зовнішнє фінансування, а внутрішні ресурси і зважена економічна політика. Опора на зовнішній капітал веде до посилення залежності країни від несприятливих зовнішніх обставин. Позитивний вплив зовнішнього фінансування можливий лише у випадку, якщо воно спирається на розумну внутрішню економічну політику.

Практика зумовлювання економічної допомоги з боку МВФ виконанням цілого ряду умов обмежуючих економічну активність у країні реципієнті у багатьох випадках вела до погіршення ситуації, і це стимулює пошуки шляхів самостійного виходу з кризи.

Література: 4; 5; 7; 9; 10; 11; 16; 19; 20; 21; 27; 33.