Товарна структура світового експорту у 1999 р.

Млн. дол.

Прискорення темпів відновлення асортименту продукції веде до швидкого відновлення номенклатури міжнародної торгівлі. Цикл життя товарів складає 3-5 років у передових галузях, 8-9 – в обробній промисловості. В той час, як на початку століття цей термін становив 20 років.

Відбувається інтелектуалізація торгівлі. Високотехнологічна продукція складає 15 – 20 % експорту розвитих країн.

Зміни в соціальній структурі світового господарства обумовлюються швидким розвитком нових виробників, що тіснять традиційних.

Росте частка машин і устаткування (з 28, 8 до 38, 8 %, із них електротехнічне устаткування складає 25 % і швидко росте його частка). Розширюється торгівля цим устаткуванням між ПРК.

Географічна структура торгівлі характеризує її диференціацію за територіальним й організаційним принципами угрупування держав.

Основний обсяг міжнародної торгівлі припадає на ПРК, одночасно зростає частка ПК і РК. На частку ПРК (Табл. Д. 1)) приходилося 75, 7 % світового експорту, РК – 20, 0 %, ПК – 4, 2 %. Поряд із скорочення частки США у світовому експорті (з 32 % у 1950 до 14, 2 % на початку нового тисячоліття) відбувається ріст частки Японії (з 0, 5 5 у 1946 до 7, 3 %), зростає частка країн Західної Європи. В основі зовнішньоекономічних успіхів лежить висока конкурентноздатність національного виробника. За прогнозами фахівців на початку ХХ1 століття провідне місце в цій сфері займуть США, Японія й Китай. За ними слідують Німеччина, Сінгапур, Південна Корея, Індія, Тайвань та ін.

РК залишаються постачальниками сировини, продовольства, відносно простих виробів. Зниження попиту на них означає скорочення експортних можливостей РК. До того ж частка РК у цій сфері скоротилася з 40 % (1960) до 28 % (початок 90-х).

Слід зазначити успіх НІК. За їхній рахунок частка РК в експорті готової промислової продукції досягла на початку 90-х 16, 3 %. Частка Південної Кореї, Тайваню, Гонконгу, Сінгапуру у світовому експорті в середині 90-х складала 10, 5 %. Частка КНР зросла з 1 % у 1978 до 2, 9 %.

Характерною тенденцією є розвиток і поглиблення міжнародного поділу праці між ПРК, зростає товарообіг між ними при одночасному скороченні частки РК. Має місце тенденція до формування самодостатності ПРК. Значна частка в експорті складної, дорогої техніки скорочує можливості її придбання РК.

Міжнародна торгівля послугами представляє комплекс різноманітних видів економічної діяльності. Міжнародні класифікації розділяють їх на фінансові, туристичні, професійні (виробничі), туристичні, соціальні, морські перевезення, інші види транспорту, приватні й офіційні послуги.

Ринок послуг – це розгалужена система вузькоспеціалізованих ринків. У 1997 р. його обсяг склав 1, 320 трильйона дол. У тому числі транспортні послуги склали 310 млрд. дол. Туризм – 430 млрд. дол. Або 20 % світового експорту. І він розвивається удвічі швидше, ніж ринок товарів. Серед секторів, які розвиваються найбільш динамічно – міжнародна торгівля ліцензіями. Причому 99 % їхнього експорту і 85 % імпорту приходиться на операції між розвитими країнами.

У географічному плані лідерами ринку послуг є велика вісімка. На ці країни приходиться 70 % експорту і 50 % імпорту послуг.

5. Міжнародна торговельна політика.

Центральне питання міжнародної торговельної політики – що вибрати у сфері міжнародної торгівлі для забезпечення економічного росту й добробуту нації, свободу міжнародної торгівлі або протекціонізм.

З погляду класичних теорій відповідь однозначна – вільну торгівлю. Але практика свідчить про значні загрози для розвитку національних економік, створюваних надмірним захопленням цим принципом. З однієї сторони ПРК усувають перешкоди для руху товарів і послуг між собою. З іншого боку – ускладнюють доступ на національні ринки більш дешевих товарів із країн, що розвиваються, проводять політику підтримки національних виробників.

Постулати класичних теорій вірні в умовах вільної конкуренції й рівності торговельних партнерів. Але, по перше, вільна конкуренція в сучасних умовах скоріше виключення, ніж правило, особливо в умовах росту впливу ТНК. По друге – країни відрізняються за 1. рівнем економічного розвитку; 2. рівнем залежності від міжнародної торгівлі; 3. можливостями впливу на умови обміну в т.ч. ціни.

У результаті в тій або іншій мірі всі країни світу прибігають до протекціонізму в міжнародній торгівлі. Це породжує дві протилежні тенденції:

розширення зон вільної торгівлі;

періодичне посилення протекціоністських заходів.

Для країн із перехідною економікою необхідний період адаптації до принципів лібералізму. Цей період характеризується необхідністю вирішення суперечливих задач.

Не можна відгородиться протекціоністськими бар'єрами, тому що це перешкоджає запозиченню передових технологій, усуває стимулюючу роль конкуренції, а, з іншого боку – веде до формування ситуації «економічного колоніалізму». Необхідно знайти центр рівноваги між двома тенденціями.

Причини протекціоністського втручання держави:

- необхідність підтримки економічної безпеки;

26. ріст внутрішньої зайнятості;

27. диверсифікованість заради стабільності;

28. захист нових галузей;

29. захист від демпінгу;

30. захист від конкуренції з боку більш дешевої робочої сили.

Міжнародна торгівля може бути істотним важелем і стимулом економічного розвитку. Підтвердженням цьому є швидкий економічний розвиток таких країн як Японія, Тайвань, Північна Корея, Китай. Доступ до ринків ПРК може забезпечити дієві стимули більш повного використання людських і капітальних ресурсів. Зростання доходу в іноземній валюті завдяки експортові дозволяє нарощувати дефіцитні матеріальні й фінансові ресурси, що цілком збігається з твердженнями традиційної економічної теорії.

Разом із тим реалії сучасної міжнародної економіки вносять свої корективи. Можливості швидкого росту експортоорієнтованого сектору економіки значною мірою залежать від іноземних інвестицій. Відповідно й доходи від цієї діяльності можуть залишатися за кордоном. Тобто здатність торгівлі збільшувати експортний потенціал і нарощувати рівень виробництва ще не визначає доцільність подібної стратегії економічного й соціального розвитку. Усе залежить від природи експортного сектора, розподілу одержуваних від нього доходів та його зв'язків з іншими секторами економіки.

У сучасному світі переваги від міжнародної торгівлі одержують розвинуті країни, а в країнах, що розвиваються – іноземні резиденти і багатіша частина населення. Твердження економічної теорії, що вільна торгівля в тенденції зрівнює доходи не більш ніж теоретична конструкція. У реальній дійсності вона лише посилює нерівність. Додатковим недоліком міжнародної торгівлі є відсутність на наднаціональному рівні органа, що захищав би інтереси більш слабких економік. Нерівноваженість підсилюють нерівний розподіл активів і сили між країнами, зростання могутності ТНК, посилення їхнього зв'язку з урядами розвинутих країн, розвиток їхньої здатності маніпулювати цінами, рівнем виробництва й попиту. Унаслідок цього міжнародна торгівля може обернутися для РК прямими втратами.

Умовами, за яких міжнародна торгівля здатна забезпечити розвиток є:

Здатність країн-експортерів домагатися торговельних поступок у формі зняття перешкод експорту трудомістких промислових товарів.

Ефективне використання дефіцитних капітальних ресурсів; максимальне використання наявних, і перш за все трудових ресурсів.

Перерозподіл доходів від експорту на користь рядових громадян; контроль за діяльністю іноземних підприємств.

Особливо важливе значення має здатність налагодити взаємодію з ТНК для забезпечення національних інтересів. Держава повинна забезпечити баланс між внутрішнім і зовнішнім секторами економіки.

Інструменти торговельної політики (Табл. 3.5.) розподіляються на тарифні (мито, квоти) та нетарифні (прямі, кількіскі, приховані, вінансові).

Таблиця 3.5