Цінності і поведінкові моделі в політичних системах

Синтез політичних і економічних аспектів середовища господарювання дозволяє виділити світські, релігійні, тоталітарні, авторитарні, демократичні, соціал-демократичні економічні системи.

Тоталітарні суспільства характеризуються командною економікою і суспільною власністю на засоби виробництва або істотним державним контролем за ними. Прикладом подібного устрою може служити економіка фашистської Німеччини.

Рис. 2.5. Основні чинники класифікації економічних систем

Авторитарна форма правління властива світським режимам країн Близького Сходу (Йорданія, Саудівська Аравія, Бахрейн, Кувейт). На африканському континенті аналогічний спосіб правління існує в таких країнах, як Камерун, Кенія, Заїр.

Демократичний спосіб правління поєднує приватну власність, контроль над ресурсами і ринкові методи регулювання. Прикладом подібної моделі управління можуть служити США, Швейцарія, Канада, Аргентина, Південна Корея.

Соціал-демократи вважають, що обраний народом уряд повинен володіти економічними ресурсами та керувати ними. В основі демократичного соціалізму лежить передумова, що економіка або повинна належати державі, або регулюватися нею. Подібна модель прийнята в Австрії, Данії, Франції, Ізраїлю, Португалії, Швеції, Єгипті.

Для більшості демократичних країн у тому або іншому ступені характерне втручання держави в економіку.

Існує безліч класифікацій країн за економічними показниками (Рис. 2.6.). Ми вже згадували про концепцію ядра, периферії та протопериферії І. Валлерстайна. У цій концепції основна увага приділяється місцю й ролі держави у світовій економічній системі.

За рівнем розвитку виділяють розвинуті країни (ПРК), що розвиваються (РК), і країни з перехідною економікою (ПК). Критеріями розподілу є характер економіки (ринкова або перехідна), рівень соціально-економічного розвитку (ВВП на душу населення, його галузева структура, рівень і якість життя).

Приміром, для країн із високим рівнем розвитку характерна перевага третинного сектора (сфера послуг) вторинний сектор представлений обробною промисловістю, а частка первинного сектора невелика. Узагальненим показником рівня і якості життя є індекс людського розвитку, що вбирає в себе індекс тривалості життя, охоплення населення освітою та рівня життя.

До розвинутих країн відносять держави, ВВП на душу населення в яких перевищує 12 тис. дол. за паритетом купівельної спроможності (ПКС). У цю групу входять усі країни Західної Європи, США, Канада, Японія, Австралія, Нова Зеландія, Південна Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань, Ізраїль, Туреччина й Мексика. Усього 30 країн. На ці країни приходиться 55% світового ВВП.

Рис. 2.6. Класифікації країн світу

Усередині цієї групи виділяють «сімку» із найбільшим ВВП (44% від світового).

Група країн, що розвиваються, включає 121 країну з 182 країн членів МВФ. На них припадає 28 % світового ВВП. У цій групі виділяють верхній ешелон, у тому числі підгрупа НІК. Особливу підгрупу складають країни – експортери нафти.

В останні роки відбувається швидка диференціація країн, що розвиваються. Поряд із підйомом НІК спостерігається ріст числа країн, які відносять до числа найбільш бідних. Сьогодні їх нараховується 47, у т.ч. – 32 розташовані в Тропічній Африці, 10 – в Азії, 4 - Океанії, 1 – Латинській Америці.

За рівнем доходу виділяються країни:

- із низьким рівнем доходу (менш 755 дол.) – 65 країн (30, 1 %). Україну віднесено до цієї групи країн;

- із рівнем доходу нижче середнього (756-2995 дол.)- 64 (29, 6 %) країни;

- вище за середній (2995 – 9265 дол.) – 37 країн (17 %);

- високим рівнем доходу (більш 9266 дол.) – 50 країн (23, 1 %).

За ступенем економічної свободи – вільні (8 країн у т.ч. США, Сінгапур, Тайвань, Нова Зеландія), значною мірою вільні (62 країни в т.ч. європейські країни, деякі країни Близького Сходу, Латинської Америки, Океанії), значною мірою невільні (60 країн, у т.ч. деякі країни Східної Європи, країни СНД, більшість країн, що розвиваються,), пригноблені (17 країн, у т.ч. Азербайджан, Іран, Ірак, Лівія, Куба, Північна Корея).

Особливе місце у світових класифікаціях займають країни-експортери нафти, країни із середнім рівнем доходу і великим зовнішнім боргом (Аргентина, Болівія, Бразилія, Угорщина, Мексика, Польща, Уругвай, Венесуела).

У сучасних умовах спостерігається тенденція до послаблення державного контролю, росту впливу з боку міжнародних організацій і підвищенню ролі недержавного сектора економіки.

5. Міжнародні економічні організації.

Виділяють міжурядові й неурядові міжнародні економічні організації. Урядові організації, як правило, мають систему постійно діючих органів і володіють міжнародної правосуб’єктивністью. У відмінності від них, неурядові організації не є суб'єктами міжнародного права, але мають статус юридичної особи. Усього їх нараховується близько 7000 (Рис. 2.7.).

Класифікація міжнародних економічних організацій включає:

Глобальні міждержавні універсальні організації (ООН, її Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Рада по опіці, Міжнародний суд і Секретаріат), спеціалізовані установи ООН (МВФ, МБРР, СОТ, Конференція ООН із торгівлі й розвитку).

Міжнародні організації регіонального й міжрегіонального характеру (ЄБРР, ОЕСР, 1961 (Австралія, Австрія, Англія, Бельгія, Германія, Греція, Данія, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Мексика, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Польща, Португалія, Республіка Корея, США, Турція, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чехія, Швейцарія, Швеція, Японія)).

Міжнародні економічні організації, що функціонують на окремих сегментах світового ринку (ОПЕК, 1960 р. (Алжир, Венесуела, Габон, Еквадор, Індонезія, Ірак, Іран, Катар, Кувейт, Лівія, Нігерія, ОАЕ, Саудівська Аравія); Міжнародні угоди по олову, 1956 (6 країн, що виробляють та 19 країн, що споживають олово); по какао, 1970 (16 країн-експортерів, та 21 країна-імпортер); каві, 1960 (18 країн-експортерів, та 34 країни-імпортери); натуральному каучуку, 1980 (4 крани-експортери та 18 країн-імпортерів)).

Рис. 2.7. Класифікація міжнародних економічних організацій

Міжнародні угоди, представлені напівформальними об'єднаннями, типу «сімки» (1974), Паризький клуб країн-кредиторів (міждержавний рівень), Лондонський клуб (міжбанківський рівень).

Різні торгово-економічні, валютно-фінансові, кредитні, галузеві або спеціалізовані економічні й науково-технічні організації.

5. Вплив чинників міжнародного економічного середовища на місце України у світовій економіці..

Аналіз міжнародного економічного потенціалу України з погляду теорії Рендала Коллінза дозволяє по новому підійти до розуміння її економічного потенціалу. Чи маємо ми геопозиційні переваги? Не дивлячись на традиційне уявлення про Україну як окраїнну державу, насправді ми є серединною державою. І це визначає переваги та загрози для економічного розвитку. Особливого значення набуває ресурсний потенціал України, її територіальний, демографічний і економічний потенціал.

Особливість етногенезу Української нації складається в сполученні анти-стимулів «Занадто гарної землі» і постійно повторюваних із боку зовнішнього оточення ударів, тиску й обмежень. Аж ніяк не завжди вона могла дієво протистояти ворожому натискові. У значній мірі саме прагнення зберегти свою національну ідентичність було чинником, що стимулював збереження й розвиток національної культури.

Особливості історичного розвитку України перешкоджали формуванню і послідовному, поетапному розвиткові єдиної, цілісної культурної ментальності, як фактора економічного розвитку. У національному культурному менталітеті закріплена суперечлива, протиборча єдність елементів як Східної (ідеаціональної), так і Західної (чуттєвої) ментальності. Особливості православної ментальності, неповна конгруентність класичним ринковим і демократичним інститутам, відсутність відповідних моделей ринкової економіки ставить під сумнів можливість прямого запозичення Україною однієї з класичних моделей економіки. Зі змістовної точки зору найбільш прийнятна для України модель ринкових відносин на початковому етапі приєднання до ЄС могла б бути названа православно-католицьким капіталізмом. Вона в найбільшій мірі відповідає південно-європейській (італійській, португальській, іспанській, частково французькій) моделям ринкового господарства. З погляду форм організації бізнесу природна еволюція інститутів може привести до формування в Україні корпоративної або мережевої моделі ринку, характерної для Франції, Іспанії та Португалії 30-40-х рр., сучасним економічним моделям країн, сучасними економічними моделями країн ПСА.

Література: 1; 2; 3; 13; 14; 15; 23; 25; 26; 27