Тема 4. Міжнародний рух інвестицій

Мета вивчення теми: освоєння студентами теоретичних засад міжнародного інвестування, сутності, особливостей прямих і портфельних закордонних інвестицій, чинників, що впливають на їх динаміку, стану та напрямів розвитку міжнародного інвестування в Україні.

Основні поняття: багатонаціональна корпорація, боргові цінні папери, варант, євровалюта, євроринок, інструменти грошового ринку, індекс транснаціоналізації, індекс фактичного стану справ у сфері ввезення ПЗІ, індекс потенціалу у сфері ввезення ПЗІ, країна базування, країна приймаюча, міжнародна корпорація, міжнародний кредит, міжнародний ринок капіталу, міжнародні інвестиції, міжнародні фінансово-кредитні відносини, опціон, портфельні інвестиції, правило Вальраса, прямі закордонні інвестиції, своп транснаціональна корпорація (ТНК), фінансові деривативи.

Рух товарів і послуг не є єдиною формою міжнародних економічних відносин. Фактори виробництва (земля, праця, капітал, технології) також можуть переміщатися між країнами. Міжнародний рух товарів і послуг може заміщатися рухом факторів виробництва. У залежності від факторонасиченості окремих країн, умов міжнародних економічних відносин, витрат і ризиків обмін ресурсів може набувати пріоритетне значення. Загальні закономірності залишаються незмінними - фактори виробництва переміщаються в ті країни, де в них відчувається нестача, ціна й ефективність використання вище.

Міжнародний рух факторів виробництва включає (Рис. 4.1):

7. переміщення трудових ресурсів;

8. переміщення капіталу, суть якого складається у вилученні з виробничої сфери частини капіталу й залучення його в діловий оборот в іншій країні;

9. переміщення технологій.

Основними формами руху капіталу є міжнародний кредит і міжнародні інвестиції.

Рис. 4.1. Міжнародний рух чинників виробництва

1. Міжнародний рух капіталів і його форми.

Міжнародні фінансово-кредитні відносини – відносини, що встановлюються між суб'єктами світового господарства з приводу міжнародної міграції капіталів, міжнародного переміщення цінностей у грошовій та товарній формах з метою одержання власниками прибутку, відсотка або інших вигод.

За формами володіння виділяють приватний і державний капітал.

Основні форми експорту капіталу:

10. експорт підприємницького капіталу (інвестиції):

11. - прямі закордонні інвестиції;

12. - портфельні інвестиції:

13. - - дольові цінні папери;

14. - - боргові цінні папери;

15. експорт позичкового капіталу (кредит):

16. - боргові цінні папери;

17. - звичайний міжнародний кредит (МК);

18. - пільговий МК;

19. - безкоштовний МК;

20. міжнародна технічна допомога:

21. - фінансова допомога:

22. - - пільговий МК;

23. - - безкоштовний МК;

24. - - гранти;

25. - - грошові подарунки;

26. - матеріальна допомога.

Цілями міжнародного експорту капіталів виступають:

27. контроль інвестора над діяльністю підприємства;

28. одержання підприємницького доходу;

29. одержання відсотка по кредитах;

30. забезпечення довгострокових економічних і політичних інтересів.

Міжнародний ринок капіталів – система ринкових відносин, що забезпечує акумуляцію та перерозподіл позичкових капіталів між країнами.

Інституціональну структуру світового ринку капіталів можна розділити на:

31. первинних кредиторів:

32. - населення;

33. - державні структури;

34. - приватні фірми;

35. банки;

36. пенсійні фонди;

37. страхові компанії;

38. національні та міжнародні організації;

39. основних посередників:

40. - транснаціональні банки;

41. - фінансові компанії;

42. - фондові біржі;

43. - центральні й зовнішньоекономічні банки країн світу;

44. - міжнародні й національні фінансово-кредитні організації;

45. основні споживачі капіталу:

46. - транснаціональні компанії;

47. - державні органи;

48. - приватні фірми;

49. - міжнародні й регіональні організації.

Основними секторами міжнародного ринку капіталів є:

- світовий грошовий ринок (в основному міжбанківські операції терміном до одного року);

50. ринок євровалют;

51. світовий фінансовий ринок (емісія і розміщення ЦБ на довгостроковій основі.

Євроринок – частина світового ринку капіталів, що включає систему міжнародних обмінних відносин і валютно-кредитних інститутів, зв'язаних з операціями з євровалютами й цінними паперами. Складається з євроринку валют і євроринку ЦБ.

Євровалюта – тверда валюта, у якій комерційні банки здійснюють безготівкові депозитно-позичкові операції за межами країн-емітентів. Вона зберігає форму національної грошової одиниці, префікс «євро» свідчить про вихід національної валюти з-під контролю національних валютних органів. Назва запозичена від «євродолара» – доларів, що знаходилися в розпорядженні європейських валютних установ і приватних осіб. Пізніше так почали називати всі долари, що знаходяться в обігу за межами США. В сучасних умовах префікс «євро» поширився й на інші валюти, що використовуються за межами країни-емітента.

2. Сутність і характер міжнародних інвестицій.

Міжнародні інвестиції – довгострокові вкладення іноземного капіталу в підприємства різних галузей, підприємницькі й інноваційні проекти, соціально-економічні програми.

Виділяють державні й приватні, довгострокові (прямі й портфельні) та короткострокові (торговельні кредити на один рік) міжнародні інвестиції (рис. 4.2).

Причини переміщення капіталу, як і міжнародної торгівлі, зв'язані з істотними відмінностями в забезпеченості різних країн факторами виробництва. Переміщення капіталів дозволяє розширити число альтернатив використання наявних ресурсів.

Прямі закордонні інвестиції (ПЗІ) – вкладення капіталу за кордон шляхом створення власного підприємства або придбання більш ніж 10 % частки його вартості. У міжнародній практиці зустрічаються різні значення цього показника. Так, міжнародні стандарти пропонують як необхідний мінімум 25 %, американська статистика відштовхується від 10 %, австралійська і канадська – 50 %. Значення має здатність інвестора реально впливати на діяльність підприємства.

Рис. 4.2. Міжнародні інвестиції

Портфельні інвестиції (ПІ) - вкладення капіталу в іноземні цінні папери, які не дають інвестору права реального контролю над об’єктом інвестування.

Причини переміщення капіталу, як і МТ, пов'язані з істотними відмінностями в забезпеченості різних країн факторами виробництва. Переміщення капіталів дозволяє розширити число альтернатив використання наявних ресурсів:

1. У випадку надлишку трудових ресурсів можна як імпортувати трудомісткі товари, так і запозичаючи капітал за кордоном, інтенсифікувати його використання або сприяти еміграції надмірної робочої сили.

2. Надлишок капіталу може стимулювати не тільки виробництво капіталомісткої продукції, але і заохочувати імміграцію робочої сили та експорт національного капіталу.

3. У випадку неможливості забезпечити ефективний обсяг виробництва можна як імпортувати товари, так і дозволити відкрити філії ТНК. Усе залежить від конкретних обставин.

Показники участі країни в міжнародній інвестиційній діяльності характеризують інвестиційні потоки за формами, напрямками інвестування, країнами й регіонами-інвесторами та одержувачами. Як інтегрований індикатор рівня міжнародної інвестиційної активності використовується індекс транснаціоналізації. Цей показник розраховується як средньоарифметична відношення потоку ПЗІ до валових капіталовкладень, частки ПЗІ у ВВП, частки добавленої вартості, створеної іноземними кампаніями у ВВП, частки працівників ТНК у сукупній чисельності зайнятих у народному господарствікраїни.У розвинутих країнах значення цього показника коливається навколо 15 % (від 35 % у Новій Зеландії, Бельгії та Люксембурзі до 7 % у США й 1 % у Японії). На його рівень впливають багато факторів, серед яких варто виділити такі, як масштаб економіки й особливості національного менталітету. Для країн, що розвиваються значення цього показника трохи вище (17 %). Ширше і спектр розбіжності його значень по окремим країнам (від 53, 9 % у Гонконгу і 44, 4 % у Малайзії до 2, 5 % в Індії), Середнє значення індексу транснаціоналізації для країн Східної Європи становить 10 %.

Індекс фактичного положення в області ввозу ПЗІ – показник, що характеризує ситуацію в області ПЗІ в країні в порівнянні з іншими країнами світу й розраховується як співвідношення між часткою країни у світовому припливі ПЗІ та її часткою в обсязі світового ВВП. Країнами – світовими лідерами по цьому показнику виступають Бельгія й Люксембург – 13, 8. Сукупна частка цих двох країн у світовому обсязі отриманих інвестицій майже в 14 разів більше їхньої частки у світовому ВВП. У десятку світових лідерівввійшли Ангола (5, 9), Гонконг, Ірландія (5, 1), Мальта (4, 6), Сінгапур (4, 1), Швеція, Нідерланди (3, 3), Данія (3, 1), Бруней (3, 0).

Індекс потенціалу в області ввозу ПЗІ визначається на основі аналізу значення наступних перемінних:

52. темпи росту ВВП;

53. ВВП на душу населення;

54. частка експорту у ВВП;

55. кількість телефонних ліній на тисячу жителів;

56. комерційне энерговикористання на душу населення;

57. частка витрат на НДДКР у ВВП;

58. частка студентів вузів у загальній чисельності населення;

59. політичний та комерційний ризики;

60. кількість мобільних телефонів на тисячу жителів;

61. експорт природних ресурсів;

62. експорт послуг;

63. імпорт електронних компонентів і напівфабрикатів для автомобільної промисловості.

Набір використовуваних показників фактично характеризує інвестиційний клімат приймаючої країни. У десятку країн-світових лідерів по цьому показнику входять США, Сінгапур, Норвегія, Великобританія, Канада, Німеччина, Швеція, Бельгія й Люксембург, Нідерланди, Фінляндія.

Обґрунтування причин і можливих варіантів міжнародного руху факторів виробництва міститься в теоріях міжнародних інвестицій.

3. Теоретичні основи міжнародної інвестиційної діяльності.

Класична теорія міжнародних інвестицій. Виробничі ресурси прагнуть туди, де може бути досягнута максимальна віддача. Мотив - максималізація прибутку від їх використання. Теорія стверджує, що чим більше накопичено капіталу, тим вище імовірність його експорту, як і експорту капіталомісткої продукції. Вище безробіття – імміграція робочої сили, ріст експорту трудомісткої продукції.

Достоїнство – показує причини інвестиційних рішень.

Недолік – в ній не розкрито механізм реалізації мотиву руху капіталу.

Які фактори стимулюють розвиток міжнародних інвестицій?

64. можливість скорочення ризиків шляхом географічної диверсифікованості виробництва;

65. можливість використання недоліків ринку;

66. можливість підвищення ефективності виробничо-збутової діяльності.

Розшифруємо ці мотиви (Рис. 4.3):

- Ефективність виробництва росте, якщо виробництво буде розташовано в місці, де фактори виробництва дешевше (праця в НІК, Китаї, державах СНД).

- Розміщення виробництва біля джерел сировини (переробка нафти, металургія – там, де руда й вугілля) дозволяє не тільки заощаджувати на транспортних витратах, але і забезпечує стабільність постачаня.

- Розміщення виробництв біля ринків збуту. Особливо у виробництві послуг (фінанси, бізнесконсалтінг, страхування).

- Географічна диверсифікація (криза в одній країні не вплине на виробництво або збут в іншій).

- Використання недоліків ринків (при обмеженні доступу до ноу-хау конкурентів, сегментації ринків).

- Економія від збільшення масштабів виробництва.

- Подолання тарифних та інших бар'єрів, що захищають національні ринки (виробництво японських автомобілів у США).

Можливість розміщення виробництва в країнах з менш строгими екологічними законами.

Захист капіталу від інфляції, при розміщенні в країнах зі стабільним курсом національної валюти.

Теорія життєвого циклу торгівлі й інвестицій Р. Вернона відбиває зростання міжнародного поділу праці на сучасному етапі. Нові товари розробляються та впроваджуються у ПРК (більші технологічні й фінансові можливості, попит, краще розвинена охорона Ноу-хау). Ціна завищена і, немає необхідності мінімізувати витрати. Основний об’єм збуту на внутрішньому ринку. Далі товар просувається на ринки ПРК. Експорт подовжує тривалість фази росту. Зростання конкуренції на іноземних ринках на стадії зрілості стимулює здійснення прямих інвестицій у розвиток виробництва безпосередньо у інших ПРК. Таким чином удається подолати тарифні перешкоди і транспортні витрати. На стадії спаду, подальше зростання конкуренції змушує перемістити виробництво в країни з низькою вартістю праці.

Рис. 4.3. Стимули до міжнародного інвестування

Якщо на початку прямі інвестиції стимулювалися необхідністю розширення ринків збуту, то з ростом конкуренції вони мотивуються необхідністю скорочення витрат виробництва.

Ми розглянули теоретичні концепції, що описують причини й послідовність руху іноземних інвестицій. Швейцарський економіст і математик Л. Вальрас (1834 –1910) сформулював правило, що характеризує взаємозв'язок міжнародних торговельних і фінансових операцій. Відповідно до нього вартість імпорту країни дорівнює сумі вартості експорту і чистих закордонних продажів активів і відсотків за ними

IM = X + NA + NR,

де IM – імпорт,

X – експорт,

NA – чисті продажі активів,

NR – чисті платежі відсотків.

Перетворення зазначеної формули дозволяє одержати наступний її вид:

IM – X – NA = NR

Баланс руху товарів і послуг (ліва частина формули) дорівнює балансові руху капіталу (права частина).

4. Прямі та портфельні закордонні інвестиції та їхні чинники.

Особливість прямих закордонний інвестицій (ПЗІ) полягає в тому, що вони забезпечують контроль над діяльністю підприємства, яке отримує інвестицію. Вони охоплюють усі види інвестування (покупка акцій, кредитування, технології, ринки, кадри). Необхідна умова – не менш 10 % від вартості підприємства. Участь інвестора у власності становить головну особливість ПЗІ.

Випереджаючий ріст ПЗІ забезпечується (Рис. 4.4):

- інтеграцією виробництва, зростанням обсягу «міжнародної продукції»;

67. зростання значення ТНК;

68. прагнення ПРК підтримати темпи свого росту;

69. пошук РК і ПК шляхів подолання кризового стану економіки;

70. прагнення ПРК винести екологічно шкідливе виробництво за свої межі;

- прагненням ПРК і ТНК закріпитися на іноземних ринках.

ПЗІ складають основу панування ТНК на світовому ринку. Транснаціональна корпорація (ТНК ) – об'єднання підприємств, що складається з головної компанії і закордонних філій. ПЗІ дозволяють ТНК, використовуючи виробництво в інших країнах розширювати пропозицію, збут, поширення нових товарів і технологій у міжнародному масштабі, підвищувати свою конкурентноздатність, нарощувати прибуток.

 

 

Рис. 4.4. Чинники росту міжнародних інвестицій.

 

Які фактори впливають на обсяг ПЗІ (Рис. 4.5.)?

	Торговельні обмеження: торговельні бар'єри; пріоритет у споживачів місцевої продукції.

 

Рис. 4.5. Фактори, що впливають на розміри ПЗІ.

Маркетингові: розміри й динаміка ринків, прагнення до їх збереження та розширення, зростання експорту материнської компанії, наближення до покупців, незадоволеність ситуацією на ринку, наявність експортної бази, рух за покупцями й конкурентами.

Торговельні обмеження: торговельні бар'єри, пріоритет у споживачів місцевої продукції.

Інвестиційний клімат: Загальне відношення до ПЗІ, політична стабільність, обмеження на власність, регулювання валютних курсів, стабільність іноземної валюти, структура податків, знання країни, очікування високих прибутків.

Вартісні чинники: прагнення бути ближче до джерел постачання; наявність трудових ресурсів, сировини, капіталу і технологій; низька вартість праці та інших витрат виробництва й транспортування; стимули з боку урядів, рівень цін.

Стимулює інвестиційну активність:

71. технологічне лідерство;

72. переваги у кваліфікації робочої;

73. переваги в рекламі;

74. економія від масштабу;

75. розмір корпорації;

76. ступінь концентрації;

77. доступ до природних ресурсів;

Причини імпорту капіталу:

78. технологічне лідерство;

79. рівень кваліфікації робочої сили;

80. переваги в рекламі;

81. економія від масштабу;

82. розмір корпорації.

Форми ПЗІ – придбання акцій закордонних підприємств, будівництво нових підприємств за рахунок коштів іноземного інвестора, реінвестування прибутку, рух коштів між філіями ТНК, передача Ноу-хау, технологій, забезпечення кваліфікованими кадрами (Рис. 4.6)

 

 

.

 

 

Рис. 4.5. Форми ПЗІ

 

Вкладення компаніями за рубіж власного капіталу формують капітал філій (підприємства цілком приналежному прямому інвесторові) і частку акцій у дочірніх компаніях (прямий інвестор володіє більш ніж 50 % капіталу).

До прямих інвестицій відноситься як первісне придбання власності, так і всі наступні угоди між інвестором і підприємством.

Реінвестування прибутку – форма інвестування, коли частка прямого інвестування в доходах не вилучається як дивіденди і не переводиться прямому інвесторові.

Внутрішньокорпораційні перекази капіталу – кредити й позики між прямим інвестором і дочірніми компаніями.

Контроль над діяльністю підприємства стимулює передачу нових технологій, управлінських Ноу-хау, забезпечення кваліфікованими кадрами.

Доступ до розробок ТНК потенційно створює переваги, які набагато перевищують результати прямого уливання капіталу.

Передумови технологічних трансфертів:

практична значимість технологічного нововведення;

наявність відповідних соціально-економічних умов у приймаючій країні;

готовність прийняти й адаптувати технологічне нововведення.

Вплив ПЗІ на економіку простежується в наступних напрямках (Рис. 4.6):

Рис. 4.6. Позитивні наслідки ПЗІ

- нагромадження капіталу;

- оволодіння сучасною технологією;

- ріст рівня зайнятості і заробітної плати;

- розвиток національної економіки;

- стимулювання розвитку культури.

Однак вплив ПЗІ може мати як позитивний, так і негативний характер. Це залежить від конкретної економічної ситуації у країні й характеру інвестиційних угод.

Найбільшу вигоду ПЗІ приносять ПРК. Як країни базування вони одержую вигоду у вигляді відсотків, дивідендів, ліцензійних платежів і платежів за управлінські послуги. Завдяки ПЗІ країни донори отримують доступ до нових джерел сировини, нової виробничої бази, з'являється можливість продовження життєвого циклу продукції, проникнення на новий ринок, придбання управлінських «Ноу-хау». Усе разом сприяє економічному росту.

Для РК ПЗІ означають:

83. ріст зайнятості й рівня життя населення;

- активізацію участі в міжнародному поділі праці

84. ріст технологічної залежності;

85. негативні культурні зміни;

- активізацію використання національних ресурсів;

86. удосконалення технологій;

87. активізацію участі в міжнародному поділі праці

88. поліпшення платіжного балансу за рахунок заміщення імпорту власним виробництвом і потенційним ростом експорту;

89. стимулюється ріст конкуренції на національних ринках;

90. ростуть надходження в державний бюджет.

Негативні наслідки ПЗІ для РК:

91.технологічна залежність;

92.недотримання інвестором своїх зобов'язань;

93.висока імовірність розбіжності інтересів інвестора з національними пріоритетами розвитку економіки;

94. можливість недотримання інвестором своїх зобов'язань;

95.негативні культурні зміни (передчасний перехід до суспільства споживання, без достатньої МТБ);

96.утручання ТНК у діяльність уряду.

Від ПЗІ виграють:

97.іноземні фірми-інвестори;

98. робітники, безпосередньо задіяні у виробництві;

99. урядовий і бюрократичний апарат країни-одержувача.

Від ПЗІ програють:

100. наймані робітники країни-інвестора;

101. конкуруючі фірми країни-одержувача;

102. платники податків і одержувачі бюджетних коштів обох країн.

Неоднозначне відношення до ПЗІ спостерігається як у РК, так і в ПРК. У РК поряд із розумінням ПЗІ як засобу доступу до сучасних технологій вони розцінюються як засіб посилення іноземного впливу й експлуатації.

Більш 95 % відсотків ПЗІ виходить із ПРК. Вони ж і одержують приблизно 75 % ПЗІ. Обсяг ПЗІ на міжнародних ринках капіталу на початок нового тисячоліття становив біля трьох млрд. дол. Найбільший їх обсяг направлявся в обробну промисловість та сферу послуг.

Портфельні інвестиції.

З початку 90-х рр. відбувається активне зростання обсягів портфельних інвестицій (ПІ). Уже в середині 90-х рр. вони коштували більш 100 % ВНП ПРК. Як правило, ПІ засновуються на приватному капіталі.

Міжнародні портфельні інвестиції розділяються на інвестиції у (Рис. 4.7):

Рис. 4.7. Портфельні інвестиції

103. акціонерні цінні папери;

104. боргові цінні папери – документи, що задовольняють відношення позики між власником документа і його емітентом (облігації, прості векселі, боргові розписки);

105. інструменти грошового ринку – грошові документи, що дають власникові право на гарантований доход на визначену дату (казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти);

106. фінансові деривативи – похідні грошові інструменти, що засвідчують право власника на продаж або покупку первинних цінних паперів, або цінні папери інституціональних інвесторів, що спеціалізуються на портфельних інвестиціях (опціони – право продати або купити ЦП або товар за фіксованою ціною на визначену дату в майбутньому, ф'ючерси – стандартні короткочасні контракти на покупку або продаж ЦП або товарів за визначеною ціною і на визначену дату в майбутньому, варанти – право придбати в емітента на пільгових умовах певну кількість акцій протягом визначеного періоду, свопи – угоди про обмін платежами за однією і тією ж заборгованістю в майбутньому).

Перевага портфельних інвестицій у більшій ліквідності. Причина їхнього використання – прагнення розмістити капітал у тій країні й у такі ЦП, що будуть приносити максимум прибутку за припустимим рівнем ризику. Вони виступають засобом захисту грошей від інфляції й одержання спекулятивного доходу. Чим вище прибутковість, тим вище ризики вкладення в ЦП. Оборот ПІ вище обороту ПЗІ.

Основні тенденції розвитку міжнародної інвестиційної діяльності в сучасних умовах:

1. Випереджаючий ріст іноземного інвестування в порівнянні з іншими формами міжнародного економічного співробітництва.

2. Ріст значимості ПЗІ як інструмент освоєння нових ринків і встановлення контролю над виробництвом пояснює зростання їхньої частки в загальному обсязі інвестування (80 % на початку тисячоріччя).

3. Домінування промислово розвитих країн як центрів залучення капіталу (87 % запозичених ПЗИ приходиться на розвинуті країни).

4. Зростання частки ТНК в експорті капіталу (65 % експорту інвестицій у 2000 р. приходилося на 100 найбільших міжнародних корпорацій).

5. Росте суперництво за інвестиційні ресурси між основними світовими інвестиційними центрами – Європою, Північною Америкою та Південно-Східною Азією.

6. Абсолютна перевага недержавних форм експорту капіталу (60 %світових інвестицій належить приватному капіталові, 30 % - державному і 10 % - капіталові міжнародних фінансових організацій).

6. Проблеми та перспективи залучення іноземних інвестицій в розвиток економіки України.

Необхідність в інвестиціях для реформування української економіки оцінюється в 40 млрд. дол. У тому числі в металургію – 7 млрд. дол., машинобудування – 5 млрд. дол., транспорт – 3, 7 млрд. дол., нафтохімію – 3.3 млрд. дол. Кошти, що реально надходять на порядок менше потреб нашої економіки. Статистичні данні про надходження інвестицій в Україну наведено у таблицях Д. 8, Д. 9, Д. 10, Д. 12. Загальна сума ПЗІ на 1. 01. 2003 становила 6 657 млн. дол. 92 % складають ПЗІ з країн далекого зарубіжжя. Серед форм інвестування переважають грошові внески, внески рухомим і нерухомим майном, цінними паперами. Основні країни – інвестори (табл. Д. 9) – США, Кіпр, Великобританія. Галузеву структуру ПЗІ подано у табл. Д. 10. 49, 8 % ПЗІ направляються у промисловість. У тому числі обробну 45, 4 %, харчову (14, 8 %), машинобудування 9, 0 %, оптову торговлю і посереднецтво (17, 7 %), фінансові операції 7, 4 %, операції з нерухомістю – 5, 2 %. Незначні інвестиційні ресурси направляються на розвиток сучасних галузей господарства, транспортної інфраструктури, освіти. Найбільшу привабливість (табл. Д. 12) мають такі регіони України, як м. Київ (31, 9 %), Дніпропетровська (8, 9 %), Київська (7, 1 %), Запорізька (6, 6 %), Донецька (6, 5 %) та Одеська (5, 4 %) області.

ПЗІ воліють вкладати в галузі, де капітал швидко обертається, а в нас пріоритетними є галузі з повільним оборотом капіталу. Чим можна пояснити сформовану ситуацію?

Україна займає 56 місце серед 60 країн за рівнем сприяння іноземним інвестиціям і 130 серед 170 у міжнародному рейтингу надійності капіталовкладень. У 90-х рр. ХХ ст. вона була віднесена до країн із найвищими політичними та економічними ризиками. Нестабільна внутрішньополітична обстановка, прогалини в законодавстві, часті зміни у сфері оподатковування, нестабільність валюти й нерозвиненість ринкової інфраструктури перешкоджають росту довіри іноземних інвесторів.

Залишає бажати кращого й інституціональна структура, незнання правил, відсутність досвіду роботи з іноземними інвесторами, небажання йти на матеріальні витрати в ході залучення інвестицій, острах утратити контроль над підприємствами.

Ріст ПЗІ в Україну гальмує:

- затяжна трансформаційна криза;

107. часта зміна законодавства про іноземні інвестиції (змінювалося 7 разів);

108. відсутність надійних гарантій від некомерційних ризиків;

109. характер приватизації;

110. низька купівельна спроможність населення;

111. недостатній рівень розвитку інфраструктури економіки.

Загальний об’єм іноземних інвестицій з України на 1.01. 2004 р. складав 163, 5 млн. дол. (табл. Д. 11). Основна їх маса спрямовувалась у Росію. (52 %). Серед інших країн – Панама (11, 4), В’єтнам (9, 5), Іспанія (8, 3). Серед сфер інвестування перевага надається операціям з нерухомістю (39, 9, 3 %), водному транспорту (32, 9 %). В обробну промисловість спрямовано лише 8, 3 % інвестиційних ресурсів. Основні регіони – інвестори – Харківська область 43 865 тис. дол. або 30, 5 % (у т.ч. 42 444 тис. дол. у спільні підприємства), Одеська 40 836 тис. дол. або 28, 8 %, Вінницька 15 867 тис. дол. або 11, 3 % області, м. Севастополь 18 944 тис. дол. або 13, 2 %. М. Київ 8 070 тис. дол. або 5, 6 %.

Подолання кризи, формування інституціональної вади ринкової економіки створюють передумови для розширення іноземного інвестування в економіку України.

Література: 3; 4; 7; 9; 10; 11; 14; 15; 16; 19; 20; 21; 23; 25; 26; 27; 29; 30; 33.