Зарубіжне інвестування.

Характерною рисою світового господарства є розвиток міжнародного руху факторів виробництва, насамперед в формі вивозу капіталу, або зарубіжного інвестування.

Закордонні інвестиції поділяються на прямі та портфельні.

Прямі закордонні інвестиції – це придбання довгострокового інтересу резидентом однієї країни (прямим інвеститором) в підприємстві – резиденті іншої країни (підприємстві з прямими інвестиціями).

Прямі інвестиції включають:

· вкладання компаніями закордоном власного капіталу;

· реінвестування прибутку – вкладання отриманого від інвестицій прибутку в той же проект;

· внутрікорпораційні перекази капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором, з одного боку, та дочірніми, асоційованими компаніями та філіалами – з іншого.

Підприємство з іноземними інвестиціями може мати форму:

· дочірньоїкомпанії – підприємства в якому перший інвестор – нерезидент володіє більше, ніж 50 % капіталу;

· асоційованої компанії – підприємства, в якому прямий інвеститор володіє менше ніж 50 % капіталу;

· філіалу – підприємства, яке повністю належить прямому інвестору.

У міжнародній практиці підприємством із іноземними інвестиціями прийнято вважати підприємство, в якому > 10% капіталу належить іноземному інвестору. Проте в деяких країнах ця частка може бути < 10%, якщо інвестор тим не менше контролює управління підприємством.

Головні причини (мотиви) прямого зарубіжного інвестування:

· намагання розмістити капітал в тій країні і в тій галузі, де він буде приносити максимальні прибутки;

· зменшення рівня оподаткування;

· диверсифікація ризику.

Переваги ПІІ для країн-реципієнтів:

· ПІІ дають змогу реструктурувати та модернізувати виробничий апарат без нової заборгованості;

· ПІІ сприяють залученню сучасних технологій, ноу-хау, у сфері менеджменту та маркетингу, створенню нових та збереженню існуючих робочих місць;

· іноземний інвестор зацікавлений у найвищій продуктивності та рентабельності капіталовкладень, що дає нові імпульси для розвитку вітчизняної промисловості;

· ПІІ стимулюють інтеграцію у систему міжнародного поділу праці та сприяють підвищенню конкурентоспроможності;

На початку 80-тих років розпочалося безпрецедентне зростання обсягів міжнародних портфельних інвестицій – вкладень капіталу в іноземні цінні папери, які не дають інвестору права реального контролю над об’єктом інвестування.

Зарубіжні портфельні інвестиції виступають у вигляді:

1) акціонерних цінних паперів;

2) боргових цінних паперів:

· облігації, прості векселі, боргові розписки – грошові інструменти, які дають їх власнику безперечне право на гарантований фіксований грошовий дохід або на визначений договором змінний грошовий дохід;

· інструменти грошового ринку – казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти – грошові інструменти, які дають їх власнику безумовне право на гарантований фіксований грошовий дохід на певну дату;

· фінансові деривативи – похідні грошових інструментів, мають ринкову ціну та дають власнику право на купівлю-продаж первинних цінних паперів

Портфельні інвестиції здійснюються через ті ж причини, що й прямі іноземні інвестиції, проте ліквідність перших значно вища. Тому портфельні іноземні інвестиції часто розглядаються як захист від інфляції і отримання спекулятивного прибутку. Понад 90 % портфельних інвестицій здійснюються між розвинутими країнами.