Розкрийте суть і умови застосування методики закладання пошукових і розвідувальних свердловин профілями, «хрестом», «кроком буріння», «клином».

1. Закладання свердловин на поперечному профілі (поперек простягання структури). Така система розташування свердловин найбільш поширена, особливо у початковий період розвідувального етапу. Якщо по­шукова свердловина виявилася продуктивною в склепінній частині анти­клінальної складки, то розвідувальні свердловини розміщують на лінії, що проходить поперек простягання структури через пошукову свердловину. При цьому перші дві розвідувальні свердловини закладають здебільшого та­ким чином, щоб вони попали на протилежні крила. Розвідувальні свердло­вини доцільно розміщати на різних абсолютних позначках, використовую­чи різні інтервали за висотою покладу, що дасть можливість найдостовірні­ше визначити характер зміни параметрів покладу і мати більшу інформацію про розмір покладу. Для вибору положення свердловин на тій чи іншій аб­солютній позначці за таким принципом слід висоту покладу поділити на кількість свердловин (або вибраний інтервал) і вирахувати позначки закла­дання розвідувальних свердловин (або їх кількість).Система розташування розвідувальних свердловин на поперечному профілі дає змогу найповніше використовувати дані кожної Свердлови ни, установити загальні закономірності геологічної будови і умови залягання по­кладів вуглеводнів, а також оконтурити межі поширення нафтогазоносності. її застосування дає можливість найбільш впевнено зіставляти геологічні розрізи свердловин, а отже, чіткіше фіксувати за­кономірності зміни основних параметрів продуктивного пласта.

2. Система паралельних профілів. Зви­чайний варіант профільної системи — низ­ка паралельних профілів, орієнтованих по­перек простягання структури, іноді під дея­ким кутом. Спочатку розбурюють генеральний профіль із 3—4 свердло­вин поперек простягання структури через склепіння з пошуковою свердловиною, яка відкрила поклад. Наступні профілі із 2—3 свердловин закладають паралельно до першого з віддаленням у бік перикліналей.

Іноді на периклінальних закінченнях складки закладають по одній свердловині, і тоді така система трансформується в систему паралельних профілів поперек простягання структури і поздовжнього профілю.

За такої системи розміщення свердловин можна найшвидше вивчити характер просторового залягання продуктивних горизонтів, нафтогазонос­ність розрізу і визначити напрями детальних розвідувальних робіт. Сверд­ловини на сусідніх профілях розташовують, як правило, в шаховому поряд­ку. Це допомагає уточнити місцеположення осьової лінії підняття. Кіль­кість профілів і свердловин визначається розмірами і формою структури і покладів, кутами падіння і літологічною мінливістю продуктивних гори­зонтів. Часто відстань між профілями вибирають удвічі більшою за відстань між свердловинами на профілях.

Цей метод найчастіше застосовують для попередньої оцінки складнопобудованих родовищ (особливо приурочених до брахіантиклінальних складок).

3. «Хрест» пошуково-розвідувальних свердловин. Часто для оцінки вияв­лених покладів нафти і газу застосовують класичну систему закладання свердловин «хрестом». За цією системою п'ять свердловин роз­ташовують на двох профілях у взаємно перпендикулярних напрямках попе­рек і уздовж структури за такою схемою: першу свердловину закладають у склепінній частині структури в точці перетину профілів, дві свердловини — на крилах і дві свердловини — на перикліналях.

Кожну із п'яти свердловин розташовують так, щоб розкрити продук­тивний пласт на різних позначках, близьких до очікуваної позначки ВНК або ГВК. Ця система передбачає певну черговість забурювання свердловин: від склепіння до крил, а потім до перикліналей. Використовуючи зазначе­ний метод, можна перейти від вивчення покладу по одному профілю до по­будови більш об'ємної Його моделі. Це дає змогу впевненіше вирішувати питання про зміщення склепінь, на­явність літологічного виклинювання і стратиграфічний характер зрізів, положення контурів нафтогазонос­ності нафтових облямівок і т. ін.

Практика пошуково-розвіду­вальних робіт показує, що «хрест» із п'яти свердловин залишається од­ним із найбільш раціональних і уні­версальних способів розташування свердловин для оцінки виявлених родовищ. Особливо ефективна ця система в нових, слабовивчених районах, коли, як правило, не з'ясовані особливості структурних планів до­сліджуваних об'єктів. «Хрест» широко застосовують практично для будь-якого типу складок (крім вузьких, лінійно витягнутих антикліналей), при­чому для самих різних їх розмірів, які визначають лише відстань між сверд­ловинами в профілях. Проте в деяких випадках така система здорожує і затягує процес пошуків і оцінки покладів, який можна було б здійснити меншою кількістю свердловин.

На невеликих покладах така система може бути достатньою для підго­товки родовища до розробки.

5. Закладання свердловин на діагональних профілях Якщо неясне співвід­ношення структурних планів різних горизонтів у межах вузької, лінійно ви­тягнутої антиклінальної складки, то розташування розвідувальних свердло­вин на профілі уздовж довгої осі складки або на поперечному профілі по­перек її простягання буде неефективним.

У разі розбурювання глибинних об'єктів поздовжнім профілем багато свердловин можуть виявитися за контуром, якщо склепіння підняття змі­щене по короткій осі. У процесі буріння поперечного профілю із трьох свердловин немає впевненості в тому, що навіть центральна свердловина знаходиться в найліпших структурних умовах, а не потрапила на одну із перикліналей у разі зміщення склепіння по довгій осі. Буріння же першочер­гового діагонального профілю (під деяким гострим кутом до довгої осі) дає інформацію як про крилові, так і про периклінальні частини складки, а та­кож дає змогу визначити напрямок можливого зміщення склепіння з гли­биною.

Діагональний профіль свердловин також ефективний для витягнутих складок з нечіткими периклінальними закінченнями. У такому випадку ос­новний обсяг розвідувального буріння спрямований на вивчення складно-побудованих периклінальних ділянок, а склепінна частина складки може бути деталізована свердловинами ДПР.

6. Закладання свердловин на радіальних профілях. Розміщення розвіду­вальних свердловин радіальними профілями найчастіше застосовують для приконтактних покладів вуглеводнів, пов'язаних з діапірами (соляні купо­ли, грязьові вулкани, глинистий діапір). При цьому свердловини бурять на профілях, що радіально розходяться від зовнішньої межі ядра діапіру до пе­риферії, причому перші з них закладають у безпосередній близькості від цієї структури. Кількість свердловин на профілі визначається за­гальними розмірами складки, покладу і будовою крил. Звичайно проекту­ють 2—3 свердловини в кожному профілі: починають із склепіння (на відстані 300—500 м від межі ядра протикання) і нарощують профіль за падінням пластів з відстанню між свердловинами 400—700 м. Оскільки час­то соляні куполи характеризуються крутими схилами і досить крутим заля­ганням порід, що його оточують, то доцільно здійснювати в таких умовах спрямоване буріння свердловин.

Радіальне розташування свердловин для оцінки покладів застосовують також, якщо розбурюють структури куполоподібної форми. Деякі дослідни­ки рекомендують для таких складок взагалі відмовитись від розташування свердловин «хрестом» або паралельними профілями, а закладати свердло­вини на радіальних профілях, що утворюють трипроменеву систему. Така система дає змогу скоротити витрати на 20 % порівняно з проектом розта­шування свердловин «хрестом».

Якщо ні одна із пробурених свердловин не вийшла на зовнішній кон­тур нафтогазоносності, цю систему (промені) розвертають на 180° і сверд­ловини закладають на трьох нових променях, що будуть продовженням пер­ших і по інший бік від склепіння. Якщо всі свердловини і в цьому випад­ку знову виявляються в межах контуру нафтогазоносності, то таку саму операцію повторюють аж до виходу на контур покладу.

7. Закладання розвідувальних свердловин за методом «крок розвідки». Цей метод забезпечує вибір точок закладання свердловин для визначен­ня флюїдоконтактів у покладах нафти і газу пластового склепінного ти­пу першими свердловинами.

Якщо пошукова свердловина І пробурена в склепінні і розкрила на по­вну товщину продуктивний пласт товщиною h, то це дає змогу впевнено дійти висновку щодо наявності покладу в присклепінній частині складки, обмеженого знизу поверхнею достовірного існування покладу. Цю поверхню проводять горизонтально через найнижчу точку, в якій установлена наявність нафти або газу. Наступну свердловину заклада­ють на профілі (поперечному або поздовжньому) в точці перетину лінії по верхні достовірного існування покладу із покрівлею пласта. Вона дає інформацію про поклад в просторі між поверхнями достовірності, встановленими в першій і новопробуреній свердловині. Наступні сверд­ловини закладають за аналогічною методикою до установлення ВНК або ГВК.

Цей метод дає змогу зменшити об­сяг розвідувального буріння, скоротити терміни розвідки і одержати знач­ний економічний ефект.

9. Закладання розвідувальних свердловин за методом «клина». Суть мето­ду полягає в такому. Нехай на площі передбачається наявність покладу літологічного типу, пов'язаного з моноклінальним пластом.

Якщо в одній із свердловин уже встанов­лена промислова нафтогазоносність, то на відстані 300-500 м з обох боків від неї за простяганням монокліналі, тобто перпендикулярно до очікувано­го положення осі «затоки», закладають дві нові свердловини. Наступну свердловину розташовують на 1 км нижче за падінням на осі затоки. За­лежно від результатів буріння цієї свердловини (з урахуванням побудованих ізопахіт колектору) дві нові свердловини будуть закладені поперек простя­гання осі через 300—500 м і т. д. Така система дає змогу послідовно наро­щувати площу нафтогазоносності вздовж осі покладу.

Інколи описана схема розбурювання літологічних покладів може дещо змінюватися (наприклад, для рукавоподібних) зі збереженням основного принципу: послідовного простежування осі покладу вниз за падінням порід або вгору за підйомом.

78. РОЗКРИЙТЕ СУТЬ І ЗАВДАННЯ ДОСЛІДНО-ПРОМИСЛОВОЇ РОЗРОБКИ ПОКЛАДІВ НАФТИ І ГАЗУ ТА МЕТОДИКУ ЗАКЛАДАННЯ ПРИ ЦЬОМУ СВЕРДЛОВИН.

Для промислової оцінки відкритих родовищ не­обхідно передбачити їх пробну експлуатацію.

ДПР (або пробна експлуатація) — це початковий період розробки наф­тового (газового) родовища або його частини розвідувальними і випереджу­вальними (першими добувними) свердловинами для одержання потрібної кількості інформації, яку використовують для обґрунтування системи і по­казників промислової розробки і складання її технологічної схеми (проек­ту) та проекту облаштування промислу.

ДПР газоносного об'єкта розробки є прискореним методом освоєння ро­довищ, який передбачає припинення розвідувального буріння на більш ранній стадії розвідки до затвердження запасів у ДКЗ і введення родовища в розробку на базі оперативної оцінки запасів газу з дорозвідкою покладів У процесі розробки родовища.

ДПР нафтового об єкта розробки є сукупністю робіт, що поєднує проб­ну експлуатацію об'єкта з розробкою першочергової репрезентативної його Ділянки для одержання даних стосовно особливостей процесу нафтовилу-чення в промислових умовах, що необхідно для проектування розробки об'єкта в цілому.

В процесі ДПР одержують дані як для уточнення підрахункових пара­метрів, так і для підвищення надійності визначення технологічних параметрів покладів для раціональної промислової розробки. Зокрема, за дани­ми ДПР установлюють:

• межі продуктивності, оптимальні робочі дебіти, заходи для інтен­сифікації припливів;

• характер зміни в часі пластових і устєвих тисків, а також депресій на пласт залежно від відбору флюїдів;

• фільтраційні властивості продуктивних пластів, гідро- і газодинамічні зв'язки різних частин родовища із законтурною зоною;

• режими покладів;

• умови і можливі шляхи прориву пластових вод (а для газонафтових покладів — і газу);

• поточні і можливі кінцеві коефіцієнти нафто- і газовилучення;

• можливості сумісної і суміснороздільної експлуатації;

• поведінку насиченого флюїдом колектору для оцінки допустимих де­пресій без зруйнування скелета породи;

• інтерференцію свердловин;

• раціональні способи експлуатації добувних свердловин;

• можливі методи впливу на пласт для підвищення коефіцієнта вилу­чення нафти та інтенсифікації процесу розробки;

• експлуатаційні об'єкти, черговість їх введення в розробку.

Для вирішення зазначених завдань використовують геологічні, гідроди­намічні, геофізичні і лабораторні методи досліджень.

ДПР здійснюється відповідно до проекту протягом 1—3 років. Під час планування термінів початку і закінчення ДПР, темпів розбурювання, об­сягів видобутку нафти і газу, обсягів видів дослідницьких робіт враховують як геолого-економічні фактори, так і технічну оснащеність підприємств. Невеликі нафтові родовища і більшість газових і газоконденсатних (у разі забезпечення збору конденсату) родовищ можна вводити у ДПР одразу ж після завершення попередньої оцінки. Причому для невеликих газових ро­довищ, розробка яких може здійснюватися кількома свердловинами, про­ект ДПР з поточними корективами може бути і проектом розробки.

Багатопокладні середні і значні за запасами родовища можна вводити в ДПР частинами, починаючи з першочергових об'єктів розробки.

На великих нафтових родовищах створюються репрезентативні до­слідно-промислові ділянки, на яких визначається елемент подальшої систе­ми розробки всього родовища. Для цього в межах такої ділянки за спе­ціально складеними технологічними схемами після завершення оцінки ро­довища проводяться буріння випереджувальних нагнітальних і добувних свердловин, дослідне закачування води і видобуток нафти, інші технологіч­ні заходи.

У процесі ДПР мають бути одержані необхідні дані для підрахунку за­пасів нафти і газу об'ємним методом. Для основних газових покладів неве­ликих родовищ можуть бути підраховані запаси вільного газу і за методом падіння тиску, підготовлені зведені дані для складання технологічної схеми розробки.

Завдання ДПР вирішуються шляхом буріння і експлуатації розвідуваль­них і випереджувальних експлуатаційних свердловин (ВЕС) у процесі вико­нання наміченої програми дослідницьких робіт. Розвідувальні свердловини в період ДПР закладають з урахуванням імовірного розташування майбутніх експлуатаційних свердловин, а їхні конструкції мають відповідати вимогам експлуатації. Загальна кількість продуктивних розвідувальних і випереджу­вальних експлуатаційних свердловин не має перевищувати кількості сверд­ловин, потрібних для раціональної розробки покладу.

Системи розташування ВЕС. ВЕС — це вибіркові свердловини із числа намічених у технологічній схемі розробки, які бурять і вводять в експлуа­тацію в першу чергу в період ДПР або на початку промислової розробки покладу для одержання додаткових геолого-промислових даних.

У період ДПР ВЕС бурять за рахунок обсягу експлуатаційного буріння. Окрім прямого призначення, в них проводять ті чи інші розвідувальні ро­боти (відбір керна, промислово-геофізичні, гідродинамічні дослідження то­що). У деяких випадках на багатопокладних родовищах передбачається по­глиблення ВЕС на 250 м нижче наміченого об'єкта для розвідки горизон­ту, що залягає нижче.

Обсяг дослідницьких робіт у ВЕС і розвідувальних свердловинах має бути приблизно однаковим.

Система розташування ВЕС має відповідати експлуатаційній мережі з урахуванням розвідувальних завдань. Найпоширеніші два способи розташу­вання ВЕС:

• за розрідженою мережею з охопленням усієї площі покладу;

• за мережею, передбаченою технологічною схемою розробки.

Перший спосіб дає можливість досягнути високих темпів і ефектив­ності освоєння родовища (покладу), але збільшує ризик буріння «порожніх» експлуатаційних свердловин унаслідок його недорозвіданості. Цей спосіб застосовують під час розвідки нафтових і, здебільшого, газових і газокон­денсатних родовищ (покладів), які характеризуються простою геологічною будовою, наявністю витриманих продуктивних пластів і фізико-географіч­ними умовами, що дає змогу без значних попередніх витрат у короткий термін охопити всю площу покладу рідкісною мережею експлуатаційних свердловин. Одночасно можуть бути пробурені поодинокі розвідувальні свердловини.

На великих нафтових покладах різновидом цієї системи є випереджу­вальне першочергове буріння на дослідно-промислових ділянках нагніталь­них свердловин розрізувальних рядів.

В умовах простої геологічної будови у найсприятливіших місцях бурять «кущі» і батареї експлуатаційних свердловин, що полегшує їх облаштуван­ня і організацію видобутку нафти. Перші «кущі», звичайно, розташовують біля пошукових і розвідувальних свердловин, що дали промисловий при­плив нафти.

Буріння ВЕС за мережею, передбаченою технологічною схемою, здій­снюється з випереджувальним розбурюванням дослідно-промислової ді­лянки. При цьому ВЕС закладають за принципом «від відомого до неві­домого» (повзуча система). Перші ВЕС бурять поблизу продуктивних по­шукових і розвідувальних свердловин. Кожну наступну свердловину закла­дають після закінчення буріння попередньої. Ризик буріння «порожніх» свердловин при цьому мінімальний, але процес розвідки і освоєння родовища сповільнюється.

Цей спосіб застосовують переважно на нафтових покладах складної бу­дови, які відрізняються зональним і переривчастим характером поширення колекторів. Одночасно із бурінням ВЕС на досліджуваних ділянках продов­жується буріння розвідувальних свердловин, а також можуть бути проведені деталізаційні польові геофізичні роботи.