Регулююча роль попиту і пропозиції

Відповідно до ринкових законів завжди існує зворотна залежність між ціною праці та обсягом попиту на неї, і пряма між ціною праці та її пропозицією. Постійна взаємодія між елементами ринку праці: попитом, пропозицією та ціною праці під впливом об’єктивних і суб’єктивних факторів і є механізмом саморегулювання ринку праці.

Схематично взаємодія попиту і пропозиції відображена на рис. 2.1, де крива D − попит на працю, крива S − пропозиція праці, L − обсяг праці або кількість працівників, W − ціна праці (ставка заробітної плати).

Як видно із рис. 2.1, найбільший попит приходиться на тих робітників, що претендують на низькі ставки заробітної плати, а найбільша пропозиція праці характерна при високих ставках заробітної плати. В точці перетину кривих попиту і пропозиції праці (Р) встановлюється рівноважна ціна праці і рівень потреби у праці даної кваліфікації.

Рис. 2.1. Модель саморегулювання ринку праці в умовах конкурентного ринку праці

Важливим показником при оцінці попиту на працю виступає його еластичність по заробітній платі або власна еластичність попиту - здатність попиту реагувати на зміну рівня заробітної плати. Визначається пряма еластичність попиту (Еп) як процентна зміна зайнятості (L), яка викликана зміною заробітної плати (W) на 1%:

(2.1)

Оскільки криві попиту мають нахил до низу, зростання заробітної плати викликає зниження зайнятості. Чим вище абсолютна величина еластичності, тим вище у процентному відношенні буде падіння рівня зайнятості. Якщо абсолютна величина еластичності буде більше 1, то попит є еластичним, тобто сукупна заробітна плата працівників буде знижуватись по мірі підвищення рівня заробітної плати, оскільки зайнятість падає швидше, ніж підвищується заробітна плата. І навпаки, якщо абсолютна величина еластичності буде менше 1 − попит є нееластичним, сукупний заробіток працівників зростає із зростанням рівня заробітної плати. Якщо еластичність дорівнює 1, попит є одинично еластичним.