Об’єктивна необхідність державного регулювання ринку праці в сучасних умовах

В сучасній економіці існують такі функції, які ринок не може виконувати, тому їх потрібно покласти в основу державної політики і реалізовувати відповідними органами управління. До цих функцій належать матеріальна та соціальна підтримка соціально вразливих верств населення, організація професійної підготовки та перепідготовки кадрів, забезпечення сприятливих (пільгових) умов для розвитку соціальної інфраструктури, дрібного підприємництва, фермерства, здійснення заходів щодо вирівнювання розвитку окремих регіонів тощо. Ринковий механізм сам по собі не може забезпечити повної, продуктивної і вільно обраної зайнятості, як цього вимагає Конституція та Закон України «Про зайнятість населення України». Неорганізований ринок не в змозі своєчасно пристосувати структуру робочої сили до мінливого попиту на неї або забезпечує це з великими соціальними втратами. Цього можна досягти цілеспрямованим виливом на ринковий механізм через сукупність взаємопов’язаних заходів економічного, правового, організаційного характеру, що дозволяють змінити ситуацію на ринку праці, забезпечити нормальне його функціонування, зняти або попередити виникнення соціальної напруги.

Чисто конкурентні (засновані на вільній конкуренції) і чисто регульовані ринки праці існують тільки в теоретичних моделях. В різних країнах реально існують ринки праці, що знаходяться на межі цих двох крайностей, переходячи з одного стану в інший залежно від діючої економічної системи, а на різних підприємствах − залежно від стилю керівництва (демократичного або авторитарного).

Регулюючий вплив має різний характер: захисний (для окремих груп населення); заохочувальний (для адміністрації, населення); обмежений; директивний; контрольний; організований. Об’єктами регулювання виступає поведінка як найманої робочої сили, так і роботодавців.

Цілеспрямоване регулювання процесів на ринку праці вимагає відповідних коригувань в законодавчих актах, в інвестиційній, ціновий, фінансово-кредитній, соціальній політиці, врахування регіональних особливостей розвитку суспільного виробництва.

Отже, регулювання ринку праці − це взаємоузгоджена робота уряду, територіальних органів влади, спілки роботодавців, профспілок і керівників підприємств. Регулювання ринку праці здійснюється за двома напрямами: пасивним, коли об’єктом уваги є робоча сила, яка активно шукає роботу, тобто розроблені заходи спрямовані в основному на безробітних та їх працевлаштування або перепідготовку; активним − спрямованим на попередження безробіття, тобто за ходи мають попереджувальний характер. Регулююча функція держави здійснюється через: законодавство, норми державного, трудового та адміністративного права; встановлення рівних можливостей прийняття на роботу, відбору кадрів, їх оцінки; соціальний захист незахищених верств населення та звільнених працівників; контроль за рівнем безробіття; організацію системи підготовки та перепідготовки населення; державну програму зайнятості; встановлення мінімальної зарплати; регулювання тривалості робочого часу; забезпечення безпеки здоров’я людей; інтеграцію в міжнародний ринок праці і міграційну політику.

Безпосередньо регулювання ринку праці здійснюється державною службою зайнятості, Міністерством праці України, міграційними службами. Велике значення в регулюванні ситуації на регіональному ринку праці мають місцеві органи управління. Адміністрація області (міста) разом з регіональною службою зайнятості розробляють регіональні програми зайнятості, формують фінансово-кредитний механізм впливу на кількість робочих місць, регулюють міграційну політику, організовують господарські роботи.

Сучасний механізм регулювання ринку праці − це поєднання ринкового механізму саморегулювання економічних процесів і системи заходів державного сприяння зайнятості. Державне регулювання зайнятості, забезпечуючи зміни у ті рівні та структурі, повинне, по-перше, створити умови для послідовних переміщень трудових ресурсів з урахуванням справжніх розмірів і глибини диспропорції в їх розподілі і, по-друге, покласти в основу цих переміщень критерій економічної доцільності та ефективності господарювання. Такий підхід передбачає розроблення конкретних механізмів і важелів державної системи регулювання ринку праці. Основу заходів щодо державного регулювання зайнятості населення повинно складати заохочення економічного зростання, підвищення ефективності виробництва, продуктивності праці, що розглядаються як найважливіші умови підтримки і створення ефективної зайнятості. Надання всебічної допомоги вітчизняному виробнику, підтримка власних інвестицій і залучення іноземних є довготерміновими напрямами державного регулювання зайнятості.

Питання для обговорення

1. Теоретичні основи саморегулювання ринку праці. Співвіднесення саморегулювання та державного регулювання ринку.

2. Регулююча роль попиту і пропозиції

3. Закони Хікса-Маршала. Перехресна еластичність.

4. Особливості класичних та зарубіжних моделей ринку праці

5. Сутність державного регулювання ринку праці в сучасних умовах