Освіта йде в народ.

Тема 13. Культура середньовічної Європи, освіта і наука.

Започаткування нової європейської культури на світанку Середніх віків (V-VII) відбувалося важко. Але згодом для неї настали сприятливіші часи в епоху так званого «Каролінгського відродження», коли у Франкському королівстві правив Карл Великий та його династія. Король-реформатор, маючи на меті відродження Римської імперії, виявляв повагу до спадщини античної культури – велів збирати давні рукописи. Та головне - цікавився давніми звичаями германців, піснями, і розумів важливість старожитностей, наказавши їх збирати. Король знав латинь і грецьку і мови, читав книги. Хоча зразок підпису Карла історія зберегла, проте писати імператор не навчився, навіть тримаючи під подушкою дощечку, на якій постійно вправлявся.

Підпис Карла Великого

Це особливо цікаво з огляду на те, що за його вказівкою вдосконалили накреслення шрифтів – літери у християнських книгах стали писати красивішими. Самі книги виготовлялися у вигляді фоліантів – оздоблених коштовностях, багато оформлених, із мініатюрами – малюнками на сторінках.

За часів Карла Великого всі значні події держави стали фіксувати в літописах – анналах (від лат. annus — рік). VIII ст. – це період, коли в Європі започатковуються школи для дітей духовенства й мирян. Карл Великий наказав відкрити їх при монастирях і дворах єпископів: «Хай організовують школи для навчання хлопчиків читання. Псалми, ноти, посібники зі співу й лічби, граматики і богослужебні книги… слід виправити». Осередком освіти при дворі монарха стала заснована ним академія – гурток учених (згадаймо, що так назвалася і школа Платона в Давній Греції). В академію король запрошував відомих учених, які не лише давали дітям знання, а й вільно обмінювались думками, писали вірші. Серед учителів академії був і один із найосвіченіших людей того часу Алкуїн. За походженням він був саксом. На думку Алкуїна, у школах не слід обмежуватися богослів’ям – треба вивчати й грамоту та філософію.

Карл Великий приймає вченого Алкуїна

У X ст., освіту вже можна було здобувати не лише в монастирях. Суспільство відчувало потяг до знань і потребувало людей освічених. Школи розрізнялися за рівнями. Нижчі школи – церковні, турбувалися про тих, хто планував стати священнослужителем. У середніх школах, при єпископатах, вивчали сім “вільних наук” — граматику, діалектику, риторику, арифметику, геометрію (до неї включали географію, астрологію й музику). А з ХІ ст. в Італії - містах Болоньї і Салерно, започатковуються вищі школи, в яких вивчали римське право й медицину.

Емблема Болонського університету

На початку XII виник Паризький університет у Сорбонні, у XII – XIII ст. в Англії – Оксфордський і Кембриджський, в Іспанії - Саламанкський. Згодом вони стали називатися університетами. Латинською мовою «universitas» — сукупність, тому що перші університети об’єднували учителів і учнів. Ці навчальні заклади розробляли для себе структуру і правила поведінки. У 1500 р. в Європі діяло 65 університетів. Обмеженості у строках навчання в університетах не вводили. Найпоширенішими методами навчання були лекції та диспути. Навчання спершу проводилось латинню, а мовами народів почали користуватись у XIV. Часто студенти вільно подорожували з одного університету до іншого, отримавши прізвисько ваганти, тобто бродяги.