Юридичне розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами правовідносин

«1. Не є предметом регулювання цього Кодексу:

майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються Цивільним кодексом України;

земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

трудові відносини;

фінансові відносини за участі суб’єктів господарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

адміністративні та інші відносини управління за участі суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місцевого самоврядування не є суб’єктом, наділеним господарською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повноважень щодо суб’єкта господарювання.

2. Особливості регулювання майнових відносин суб’єктів господарювання визначаються Господарським кодексом.

3. До господарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодексом торговельного мореплавства України, застосовуються правила Господарського кодексу».

Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин, яке вста­новлюється цією статтею, має суттєве значення для правильного застосування від­повідних положень як цього кодексу, так і інших нормативно-правових актів. Зазначена стаття дозволяє більш чітко окреслити предмет регулювання, визначений у ст. 1 ГК, вказу­ючи на види відносин, до яких не застосовуються його положення. Необхідність такої вка­зівки обумовлена тим, що деякі види відносин мають схожі ознаки з господарськими відно­синами, що іноді ускладнює визначення їх предметної належності у правовому регулюванні.

Першу групу таких відносин становлять майнові та особисті немайнові відносини, що ре­гулюються цивільним законодавством, насамперед, Цивільним кодексом України (далі — ЦК). Враховуючи, що господарські відносини, зазначені у ст. 3 останнього, мають характер переважно майнових чи пов'язаних з ними організаційних відносин, а предметом його регулювання визначено майнові та особисті немайнові відносини (цивільні відносини), виникає потреба розмежувати у цій частині предмети регулювання названих кодексів.

Виходячи з того, що предметом регулювання ГК є відносини, що виникають у процесі ор­ганізації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (тобто госпо­дарські відносини), принциповими критеріями розмежування господарських та цивільних відносин є сфера відносин та склад суб'єктів відносин.

Практичне розрізнення господарських і цивільних відносин також дістає вияв у підпоряд­куванні їх різній судовій юрисдикції. Так справи, що виникають із господарських правовідносин, розгля­даються в порядку господарського судочинства, а із цивільних — у порядку цивільного судочинства.

Другу групу відносин, які не є предметом регулювання ГК, складають земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослин­ного і тваринного світу, територій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря. Особливість цієї групи відносин полягає в тому, що вони стосуються природних ре­сурсів, які згідно зі ст. 13 Конституції України є об'єктами права власності Українського на­роду і тому передбачають особливий режим правового регулювання. Основоположним зако­нодавчим актом щодо цієї групи відносин є Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 р., на основі якого у системі національного зако­нодавства сформовано спеціальні сфери та самостійні галузі законодавства.

Так, земельні відносини регулюються Земельним кодексом України від 25 жовтня 2001 р., іншими законами та актами земельного законодавства. Гірничі відносини є предметом регу­лювання законодавства про надра, зокрема, Кодексу України про надра від 27 липня 1994 р., Гірничого закону від 6 жовтня 1999 р. тощо. Лісові відносини регулює лісове законодав­ство — Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 р., інші закони та акти законодавства, що ви­даються відповідно до вказаних законів. Водні відносини регулюються водним законо­давством — Водним кодексом України від 9 червня 1972 р., іншими законами та актами законодавства, що видаються відповідно до цих законів. Окремими актами законодавства ре­гулюються відносини щодо використання й охорони рослинного та тваринного світу, тери­торій та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря.

Третя група відносин — трудові відносини, які також не є предметом регулювання ГК, а регулюються самостійною галуззю законодавства про працю. До нього належить Кодекс за­конів про працю України, значна кількість інших законодавчих та підзаконних актів. Враховуючи розвиненість і багатоманітність трудових відносин в організа­ціях — суб'єктах господарювання у ГК містяться окремі положення, які стосуються визна­чення обов'язків суб'єктів господарювання або державних органів щодо забезпечення на­лежних умов реалізації громадянами їх конституційного права на працю у цій сфері.

Четверту групу відносин, що не є предметом регулювання ГК, складають фінансові від­носини за участю господарюючих суб'єктів, що виникають у процесі формування та контро­лю виконання державного та місцевих бюджетів. Це, насамперед, бюджетні відносини, які є предметом регулювання бюджетного законодавства, що складається з Бюджетного кодек­су України, щорічних законів про Державний бюджет України тощо. До цієї групи належать також податкові відносини, регулювання яких здійснюється актами податкового законодавства. У ст. 17 коментова­ного Кодексу, присвяченій питанням оподаткування, встановлюються лише загальні вимоги до використання державою податків як одного із засобів регулювання господарської діяль­ності (див. також ч. 2 ст. 12 ГК). При цьому дана стаття спрямована перш за все на захист інтересів суб'єктів господарювання.

Нарешті, п 'яту групу відносин, які не є предметом регулювання ГК, складають адміні­стративні та інші відносини управління за участі суб'єктів господарювання, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування не є суб'єктом, наділеним господар­ською компетенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господарських повнова­жень щодо суб'єкта господарювання. Йдеться про відносини управління, пов'язані зі здій­сненням органами держави та місцевого самоврядування повноважень щодо визначення і реалізації основних напрямів економічної політики (ст. 10), прогнозування та планування економічного і соціального розвитку (ст. 11), застосування засобів державного регулювання господарської діяльності (ст. 12), а також державного контролю та нагляду за господарською діяльністю (ст. 19). Виняток становлять відносини управління за участі суб'єктів господарю­вання, що виникають у процесі реалізації правил конкуренції та норм антимонопольного ре­гулювання (ч. 4 ст. 18, ст. 41 тощо).

Частина 2 ст. 4 ГК України, згідно з якою ГК визначаються особливості регулювання майнових відносин суб'єктів господарювання, вказує на те, що цей Кодекс є спеціальним за­коном у сфері правового регулювання майнових відносин, учасником яких є суб'єкт господа­рювання і щодо регулювання яких загальним законом є ЦК. Крім того, вказане положення означає, що до господарських майнових відносин, які не врегульовані ГК, можуть застосо­вуватися за аналогією відповідні норми цивільного законодавства, з урахуванням конститу­ційних основ правопорядку у сфері господарювання, зазначених у його ст. 5. Тому не зовсім коректним є визначення у ст. 175 ГК майново-господарських зобов'язань як цивільно-право­вих зобов'язань, що виникають у сфері господарювання між учасниками господарських від­носин при здійсненні господарської діяльності, оскільки сфера цивільних відносин і сфера господарювання — це різні сфери, з різним складом учасників відносин; кожна з них регу­люється окремою галуззю законодавства: одна — цивільним, інша — господарським законо­давством. Призначення коментованої статті саме й полягає в тому, щоб розмежувати правове регулювання господарських відносин з правовим регулюванням інших видів відносин, у тому числі цивільних, і водночас визначити порядок застосування до господарських відносин, не врегульованих ГК, правил інших законів, що регулюють подібні відносини (В.К. Мамутов).

У ч. 3 ст. 4 ГК України передбачено можливість застосування правил ГК до гос­подарських відносин, що виникають із торговельного мореплавства і не врегульовані Кодек­сом торговельного мореплавства України від 23 травня 1995 р. У даному разі ГК має значен­ня загального закону у сфері регулювання господарських відносин, порівняно з Кодексом торговельного мореплавства, який має значення спеціального закону, що регулює відносини, у тому числі господарські, у сфері торговельного мореплавства. Йдеться саме про застосу­вання правил ГК до відносин, що виникають із торговельного мореплавства, а не про регу­лювання ним цих відносин. Відповідним чином сформульовано і ст. 4 Кодексу торговельно­го мореплавства України.

Висновки з 2 питання.

Розмежування відносин у сфері господарювання з іншими видами відносин має суттєве значення для правильного застосування від­повідних положень як Господарського кодексу, так і інших нормативно-правових актів. Це дозволяє більш чітко окреслити предмет регулювання, визначений у ст. 1 ГК, вказу­ючи на види відносин, до яких не застосовуються його положення. Необхідність такої вка­зівки обумовлена тим, що деякі види відносин мають схожі ознаки з господарськими відно­синами, що іноді ускладнює визначення їх предметної належності у правовому регулюванні. Водночас, практичне розрізнення господарських та інших відносин (зокрема – цивільних, адміністративних) також дістає вияв у підпоряд­куванні їх різній судовій юрисдикції.