Роль Галицько-Волинського князівства в історії української державності

Будучи безпосереднім спадкоємцем Київської Русі, Галицько-Волинське князівство відіграло надзвичайно важливу роль в історії українського народу:

— зберегло від завоювання та асиміляції південну та західну гілки східного слов'янства, сприяло їхній консолідації та усвідомленню власної самобутності;

— стало новим після занепаду Києва центром політичного та економічного життя;

— модернізувало давньоруську державну організацію;

— розширило сферу дії західноєвропейської культури, сприяло поступовому подоланню однобічного візантійського впливу;

— продовжило славні дипломатичні традиції Київської Русі, ще 100 років після встановлення золотоординського іга представляло східнослов'янську державність на міжнародній арені.

2.Національно-визвольний рух у Греції у ІІ пол. ХVІІІ-на полч.ХХст. і утворення «Першої республіки.»

Національно-визвольна боротьба грецького народу проти османського панування набула особливого поштовху наприкінці 18 — на початку 19 століття: всередині країни до збройної боротьби стало селянство — клефти, поза Грецією утворювались таємні революційні організації. Так, 1814 року в Одесі грецькими патріотами засноване товариство «Філікі Етерія», яке головним чином і підготувало організоване збройне повстання в Греції. Повстання в Греції розпочалося у другій половині березня 1821 року. Впродовж трьох місяців повстання охопило весь Пелопоннес, частину континентальної Греції, частину островів Егейського моря. Рушійною силою революції було селянство, керівником виступила буржуазія, що тільки починала формуватися. Зібрані в січні 1822 року в Піаду (поблизу Епідавра) Національні збори проголосили незалежність Греції та прийняли демократичну конституцію (Епідаврський органічний статут 1822). Протиріччя між різнорідними силами, які об'єдналися під прапором революції, призвели до двох громадянських війн. У першу громадянську війну (кінець 1823 — травень 1824 року) тісно пов'язані із селянством військові керівники боролися проти кодзабасів — багатих землевласників Пелопоннесу, що вступили у союз із судновласниками острова Ідри. У другій громадянській війні (листопад 1824 — початок 1825 року) виник конфлікт між кодзабасами та судновласниками. У лютому 1825 року на допомогу султану Махмуду ІІ прийшла армія його єгипетського васала під командуванням Ібрагіма-паші, яка спустошили більшу частину Пелопоннесу і разом з турецькою армією 1826 року опанувала Месолонгіоном. На допомогу грецьким військам прибували іноземні добровольці. В першу чергу, тиск громадської думки, а також протиріччя у, так званому, «Східному питанні» змусили уряди європейських держав втрутитися в грецькі справи. На першому етапі повстання у 1821, різні області обрали своїх власних регіональних керівників рад. На початку 1822, вони були замінені на центральну адміністрацію Перших Національних зборів Епідаврі, які також прийняли першу грецьку Конституцію, відзначаючи народження сучасної грецької держави. Нова держава не була визнана з боку великих держав того часу.У 1827, Великі держави прийшли до згоди на формування автономної грецької держави під сюзеренітетом Османської імперії, як це передбачено Лондонською конвенцією. Османська відмова прийняти ці умови призвели до Наваринської битви, яка фактично забезпечила повну грецьку незалежність.У 1827, на Третіх Національних Зборах у Трезені була створена Грецька держава