Основні форми та методи колоніальної експлуатації народів Сходу.

Колоніальна політика мала декілька аспектів. У політичному відношенні залежні країни Азії та Африки поділялися на колонії та напівколонії. Колонії повністю залежали від метрополій, які створювали в них свою систему управління. Найяскравішим прикладом колонії в XIX ст. була «перлина британської корони» -Індія. Китай та Іран були напівколоніями, оскільки мали свої власні уряди, які, однак, багато в чому залежали від європейських держав. У цих країнах навіть були регіони, які європейці перетворили на сфери впливу, де встановили свої закони.< br> В економічному відношенні колоніальна система складалася поступоо. На першому етапі колоніалізму в ХУІІ-ХУШ ст. європейці вивозили з країн Сходу прянощі, що дуже цінувалися в Європі, золото, коштовне каміння, цінні породи дерев тощо. Вони продавали ці речі і на виручені гроші будували кораблі, щоб знову вирушити в плавання, або ставали підприємцями. Особливих успіхів на Америці й вивезли звідти силу-силенну золота й коштовностей, перетворили їх на скарб, вони «їли й пили на золоті» замість того, щоб перетворити його на капітал і розвивати економіку. Так само вчинили й португальці, які володіли численними територіями в Південній Америці й Африці.< br> На другому етапі колоніалізму, у першій половині XIX ст., колонії почали перетворюватися на джерела сировини для європейської економіки та ринки збуту товарів. З колоній вивозили пшеницю, прянощі, бавовну, чай, кавові зерна, тютюн, оливи, цитрусові, вугілля, залізну руду тощо. Колонізатори відбирали землю в місцевого селянства, створювали плантаційні господарства, у яких за мізерну платню працювали наймані робітники. У шахтах і копальнях у жахливих умовах трудилися місцеві жителі.

" Закриття" у 1756 р. Китаю, тобто заборона торгівлі зарубіжними товарами на його території (крім порту Макао), було своєрідною реакцією на експансію європейських держав у країни Далекого Сходу. Проте це ускладнювало становище самого Китаю, який позбавив себе можливості користуватися досягненнями європейської науки і техніки, розширювати ринок збуту для національних товарів.

Спроби англійців проникнути до Китаю у XIX ст. супроводжувались війнами. Приводом для них стала заборона в 1839 р. торгівлі опіумом (головний предмет вивозу англійців з Індії). Приблизно 1000 т наркотику, які належали британським купцям, було знищено. У 1840 р. Велика Британія розв'язала з Китаєм війну, що увійшла до історії як перша " опіумна війна". Внаслідок жорстокої поразки Китаю у 1842 р. було підписано нерівноправний Нанкінський договір, за яким для англійської торгівлі відкривались 5 портів, встановлювалось вигідне для неї ввізне та вивізне мито (яке не могло перевищувати 5 % вартості товару), о. Сянган (Гонконг) став британським володінням, Китай мав сплатити контрибуцію 23 млн дол. За додатковим протоколом (1843 p.), англійський уряд здобув низку привілеїв: право екстериторіальності; право на концесії; принцип найбільшого сприяння у торгівлі.

У 1844 р. США силою військового тиску змусили Китай надати їм такі ж права. Того ж року подібний договір з Китаєм підписали французи. У 1856 р. Велика Британія, а з 1857 р. Франція, скориставшись з ослаблення Китаю внаслідок Тайпінського повстання, розв'язали другу " опіумну" війну. За Пекінським договором 1860 р. Китай знову зобов'язався сплатити контрибуцію Великій Британії та Франції. Велика Британія придбала частину півострова Цзюлун (Коулун), ще кілька китайських портів було відкрито для іноземної торгівлі. У 1869 р. уже 15 портів стали відкритими для торгівлі з іноземцями. У країні було створено Управління імперськими морськими митницями, які повністю перейшли в руки англійців (митні збори йшли на сплату контрибуцій). Китай став залежною країною. Така ж доля спіткала й Османську імперію.

Єдиною країною на Далекому Сході, що витримала експансію європейських держав і відстояла свою незалежність, була Японія. Вона, зміцнивши свій економічний потенціал, згодом сама стала колоніальною державою.