Інтеграційні процеси в Європі у другій половині XX - на початку XXI ст.

Друга світова війна стала відправним пунктом у розробці нових проектів “об ’єднаної Європи ”.У вересні 1946 р.В.Черчилль у своїй промові в університеті Цюриха вперше після війни заговорив про “Сполучені Штати Європи ”, федералістської моделі об ’єднання Європи дотримувався і К.Аденауер.Відроджувався “пан ’європейський рух ”на чолі з Куденхове-Калергі.Позиції країн:   Англія мала найбільш міцні економічні позиції в післявоєнній Європі.Крім того “особливі стосунки ”з США давали Англії всі надії на керівну роль серед інших західноєвропейських держав.

Але навіть і при цих умовах, Лондон не передбачав можливості якого-небудь обмеження національного суверенітету та урівноваження Англії іншими європейськими державами;

 Франція, на відміну від Англії, наполягала на утворенні наднаціональної “європейської федерації ”з французьким лідерством і цим самим зайняти на континенті місце першого партнера США;

Німеччина поступово перетворювалась із суб ’єкта на об ’єкт міжнародних відносин з атлантичними преференціями;   США були основними реалізаторами проекту “об ’єднання Європи ”.

Сам термін “інтеграція ”був вперше вжитий П.Гофманом та втілений в життя в 1949 р., коли утворилася Організація

Європейського економічного співробітництва, покликана реалізувати “план Маршалла ”.

Першим кроком до європейської інтеграції став підтриманий США “план Шумана ”, що передбачав утворення в 1951 р. Європейського Об ’єднання вугілля та сталі (ЄОВС)на основі зближення Франції та Німеччини.В основі ЄОВС був закладений Францією принцип наднаціональності.

У червні 1955 р.відбулась перша після трьохрічної перерви зустріч голів МЗС країн “малої Європи ”, на якій було прийнято історичне рішення про об ’єднання Європи в сфері економіки.25 березня 1957 р.у Римі шість країн (Франція, Німеччина, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург)підписали угоди про утворення Європейського економічного співтовариства та Європейського співтовариства по атомній енергії (Євроатому).

Згідно з рішеннями саміту в Гаазі, з 1 січня 1973 р. членами ЄЕС стали Англія, Данія та Ірландія. У жовтні 1972 р. на саміті в Парижі країни ЄЕС приймають широку програму спільних дій по поглибленню інтеграційних процесів: утворення економічного та монетарного союзу не пізніше кінця 1980 року; утворення фондів регіонального розвитку; активізація соціальних програм; формування наукової, технологічної та індустріальної політики; вироблення спільної енергетичної політики; формування спільної позиції на майбутніх переговорах в рамках ГАТТ (раунд Ніксона); формування до кінця десятиріччя політичного союзу.

Реальним кроком до політичного об’єднання Європи стало підписання Маастрихтського (1992 р.)та Амстердамського договорів (1997 р.).Власне за Маастрихтською угодою і було створено Європейський Союз (ЄС).У документі визначено такі ключові аспекти, на яких повинен триматися ЄС: економічна інтеграція; співпраця у сфері правосуддя та внутрішніх справ; спільна зовнішня політика і політика безпеки, з обов’язковим схваленням Радою Міністрів, якій у такий спосіб відводилася ключова роль.

У межах становлення європейських інтеграційних процесів у ХХ столітті відпрацьовувалися й різні стратегії об’єднання Європи: “економічне через політичне ”, “політичне через економічне ”, “економічне та політичне ”.У цілому перша активно реалізовувалася у 50-70-х рр., хоча були й інші спроби переформатувати концепт інтеграції (зокрема, у межах плану Р.Плевена), друга відпрацьовувалася з 1981 до 1992, третя бере свій початок з укладання Маастрихтського договору. Однак, самий Маастрихтський та більше Амстердамський договори винесли на порядок денний “європейського будівництва ”нові акценти: “поглиблення чи розширення ”, “неолібералізм ”чи “соціальний оптимум ”у європейській економіці. Тож, кінець ХХ століття як відкрив нові горизонти для Європейського Союзу, так і поставив перед необхідністю вибору нової альтернативи. Який би шлях не було обрано, головним завданням залишається “вписати ”європейські традиції у контури нового світового порядку з його перспективами та викликами.