Поняття, сторони та предмет договору позики

Позика

Позикою називається двостороння угода, укладена з метою надати кому-небудь щось у борг на певних умовах. Словом " позичити" можна позначити і випадок, коли потрібно взяти у борг що-небудь у когось. Схема легального визначення поняття згаданого найпростішого кредитного правочину побудована так, як зазначено в ч. 1 ст. 374 ЦК України: " За договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальникові) у власність (в опе­ративне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позико­давцеві таку саму суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості".

Поняття договору позики в українському цивільному праві ґрунтується на римському реальному контракті mutuum (по­рівняй з відповідним сучасним італійським терміном motuo). Його назва українською мовою є запозиченням із старопольської (порівняй з польським терміном роzycka). По-польськи pozycka означає і договір позики, і договір позички. В нашій мові цей термін усталюється з 15 ст. Для позначення даного договору в російській мові вживається термін " заем", який має старослов'янську основу і відомий ще з часів Київської Русі.

Договір позики є реальним, одностороннім, як правило, строковим та безоплатним, предметом якого можуть бути тільки родові чи взаємозамінимі споживні речі. Це підтверджує легальне визначення поняття договору позики та глава 32 " Позика" ЦК України.

Реальність договору позики.виявляється у тому, що він вважається укладеним у момент передачі предмета договору (ч. 2 ст. 374 ЦК), тобто позикодавець не зобов'язується пере­дати, а передає предмет договору. Таким чином, укладення договору і здійснення позикодавцем зазначеного права збі­гаються за місцем та у часі. Позикодавець, здійснивши своє право в момент укладення договору, стає тим самим креди­тором і таким чином отримує право вимоги повернення пред­мета договору від боржника.

Цей договір односторонній, бо одна сторона — позикода­вець — має тільки права, а інша — позичальник — тільки обов'язки.

Договір позики може укладатися як на встановлений, так і визначений моментом витребування строк, тобто бути, як правило, строковим, так і безстроковим.

Оскільки деякі договори позики можуть містити умову, коли це дозволено законом, щодо сплати певних відсотків за переданий позикодавцем предмет договору, то договір у та­кому разі вважатиметься сплатним. Частіше договір позики не містить умов щодо оплати і за загальним правилом є без­оплатним.

Сторонами чи суб'єктами договору позики є позикода­вець — той, хто надає у позику предмет договору, і пози­чальник — той, хто його отримує. Ними можуть бути фізичні і юридичні особи. Договір позики здебільшого укладається між фізичними особами, тоді як юридичні особи між собою та у відносинах з фізичними особами укладають кредитні дого­вори або договори, які називаються інакше, будучи за суттю договорами позики.

Предметом договору позики є взаємозамінні речі, тобто такі, які можна взяти чи надати в позику, позичити, взята чи надати в борг і повернути чи отримати назад взамін інші речі, визначені родовими ознаками. В цілому взаємність тут дво­якого роду — як щодо суб'єктів, що було показано вище, так і щодо об'єкта договору позики. Речі, крім того, мають бути споживними. Їх можна замінити при поверненні речами тако­го самого роду та якості, а отже зрозумілий сенс даного до­говору. Повертаються не ті самі речі, які надавалися в позику, а інші, аналогічні речі. Характерним прикладом предмета договору позики є гроші, а також будь-які матеріали, продукти харчування, паливо тощо.

Замінні речі розуміються не у широкому, а у вузькому зна­ченні. Йдеться про те, що договір позики відрізняється від до­говору міни саме обсягом замінності їх предметів. За догово­ром позики можна обміняти гривні на гривні, хліб на хліб, вино на вино тощо, причому на таку саму суму грошей або рівну кількість речей такого самого роду та якості. Не можна позичити біле вино, а віддати червоне, так само як позичити 100 гривень, а віддати 100 німецьких марок (треба брати до уваги також норми публічного права — валютне законодав­ство України). Ці випадки оформляються договором міни, хоч перший випадок можна врегулювати і в рамках договору позики, оскільки сторони самі визначають рід речі.

За предметом договір позики відрізняється також і від до­говору позички, оскільки предмет останнього — речі неза­мінні (індивідуально-визначені) та неспоживні. Спільним ж є те, що обидва договори оформляють позикові (кредитні) відносини, звідси і подібність у найменуванні договорів (схожа ситуація в німецькій мові — відповідно Leihe I Darlehen інак­ше латиною та російською мовою — відповідно соmmоdаtum та mutuum, ссуда та заем). Отже зрозуміло, чому слово " позичити" має значення надати чи отримати речі яку позику, так і у позичку.

Крім зазначеної відмінності, від договору позички договір позики відрізняється і тим, що предмет договору позики пере­дається у власність, оперативне управління чи, враховуючи Закон України " Про власність", у повне господарське відання, а не в користування як у договорі позички.