Психологія тюремного побуту

Відбування покарання у місцях позбавлення волі пов'язане зі зміною людської поведінки. Соціальна ізо­ляція негативно впливає на психіку засудженого: загост­рюються міжособистісні конфлікти, виявляється агре­сивність і ворожість у відносинах, виникають фрустраційні стани. Суворий побут закладу, система заборон і обмежень, екстремальні умови існування, свавілля міжособистісних спілкувань сприяли формуванню своєрідних регуляторів відносин — звичаїв і традицій злочинної сфери.

Система злочинних поглядів і ідей називається кри­мінальною ідеологією. Така ідеологія проявляється у субкультурі злочинного світу (сукупності духовних і ма­теріальних цінностей злочинного елемента) і реалізуєть­ся через злочинні інститути («злодійський закон», «общак», «злодійська сходка», «коронування», «стигмати­зація» та ін.). Зазначені інститути становлять стійкі тра­диції, суспільні встановлення, ритуали, обряди, правила поведінки.

Позбавлення волі пов'язане з новими умовами мікро-середовища, де проявляються жорстокі відносини між засудженими, насильство, прагнення до самоствердження[3]. Так, за час ув'язнення відомий «злодій у законі» Іваньков (Япончик) 58 разів порушував режим, 35 разів поміщувався до штрафного ізолятора і карцеру, на два місяці переводився до приміщення камерного типу.

Саме у тюремному житті виникла «злодійська ідея». На перший погляд, «злодійська ідея» —погано сконструйо­вана ідеологема. її важко висловити в декількох словах. Злочинний світ сприймає її інтуїтивно, як ідею злодійського братерства, як проголошення справедливості «для своїх» і вираження своєї «правди». При більш детальному дослідженні виявляється, що «злодійська ідея» у певному ступені послідовна і системна. Вона відображає інтереси і світогляд касти професійних злочинців — злодіїв — і ста­новить «коктейль» декількох принципів, життєвих орієнтирів, етичних норм і відчувань¹.

У злочинному світі важлива регулююча роль нале­жить «злодійському закону» і «поняттям». Зокрема, до заборонних норм «закону» належать такі: злодій не має права на обман своїх товаришів по касті, на утаювання грошей і речей, що належать братству, розголошення таємниці, видачу співучасників злочинів чи заподіяння будь-якої іншої шкоди своїм братам по касті; злодій не повинен працювати або служити, джерелом його існуван­ня є злочинний промисел. Він ні за яких умов не має пра­ва погоджуватися на роботу в місцях позбавлення волі або займати які-небудь посади, що займають ув'язнені; злодій не повинен виконувати ніяких суспільних функ­цій, перебувати в офіційних організаціях, цікавитися політикою, читати газети; злодій не повинен служити в армії або брати зброю з рук влади; злодію заборонені будь-які контакти з представниками правоохоронних органів; злодій не повинен мати контактів з «опущени­ми», представниками нижчої «касти» ув'язнених чи зі зрадниками, відступниками, вигнаними зі злодійського співтовариства («йоржами»); злодій не має права мати офіційну дружину і бути зв'язаним сімейними узами; злодій — це вічний бурлака, блукач, готовий до будь-яких мінливостей долі; злодій не повинен носити на собі нічого червоного кольору; злодій не повинен боятися тюрми й інших місць позбавлення волі: вони для нього «рідний дім»; відбуваючи покарання, злодій не повинен втрачати своєї честі і гідності, не повинен порушувати свого слова, уподібнюватися «нижчим кастам», без по­треби лаятися, вчиняти «безпрєдєл», відбирати пайку у будь-якого зека, без потреби конфліктувати з адміні­страцією, грати у карти без можливості розплатитися¹.

Нині «злодійський закон» зазнав істотних змін. Спо­стерігається тенденція до послаблення «закону» (напри­клад, боротьба між «злодіями» і «тими, що відійшли»). Лібералізація «закону» пов'язана з виникненням «по­нять», що є досить розпливчастими (їх виникнення при­падає на 90-ті pp. XX ст.).

Слід зазначити, що є певний порядок випробування новачків у місцях позбавлення волі, їх прийому до зло­чинного середовища. Це свого роду прописка, що прово­диться за допомогою різноманітних «приколів» (впійма­ти кого-небудь на незнанні «законів» злочинного світу). Найбільш поширені «приколи» — загадки (25, 1 % від усіх випадків) — перевіряється кмітливість і спритність новачка, знання ним норм кримінальної субкультури; спеціальні забави (24, 8 %) — з метою принизити новач­ка, пожартувати над ним, є також засобом розважання групи; випробування (20 %); шантаж (15 %); єдиноборст­во (до 10%)².

Кримінальна субкультура знаходить своє відображен­ня у соціальній стигматизації або стигмі (встановлення певних відмінностей). Стигматизація — це своєрідне таврування представників місць позбавлення волі: нанесення татуювань, присвоєння кличок, наділення речовими атри­бутами (відображається в особистих речах, одязі та ін.).

Різновидом стигми є татуювання, наколоті особли­вою фарбою візерунки на тілі. Слово татуювання похо­дить від полінезійського «тату», що означає малюнок, або «тікі» — імені бога полінезійців, який встановив, за переказами, татуювання.

Татуювання одержали поширення переважно серед злочинців. У злочинному середовищі татуювання назива­ють «картинкою», «наколкою», «прошивкою» або «ре-галкою». Існують різні способи нанесення татуювань. Найбільш поширеним способом, використовуваним у міс­цях позбавлення волі, є застосування 2-3 голок, спеціаль­них штампів, пресів із зображеннями. Як барвну речови­ну використовують туш, графіт, ультрамарин, чорнило. Поширення одержали татуювання з зображеннями хрес­тів і перснів на пальцях рук, могил і церковних куполів, морського якоря, жінок, карт. Трапляються татуювання у вигляді цифр («1981», № 43), окремих букв і абревіатур («зло», «туз», «клен»), слів («люблю», «пам'ятаю»), ви­разів («жена поругает и простит, любовница ж — ото­мстит»). Окремі татуювання наносяться у примусовому порядку. Татуювання у вигляді малюнків (або інших зоб­ражень) можуть мати певний прихований зміст, указува­ти на становище у злочинному середовищі, відношення до злочинної діяльності, судимість і терміни покарання, зло­чинний досвід і ступінь кваліфікації, належність до пев­ної категорії злочинців, спосіб вчинення злочину, знаряд­дя злочину (рис. 13).

Абревіатури у татуюванні іноді складаються з перших літер інших слів, речень (російською мовою): БАРС — бий актив, ріж сук; БЕС — бий, якщо зможеш; БОСС — був за­суджений радянським судом; ВОЛК — волю дуже любить колоніст; ЗЛО — за все лягавим помщуся; КОТ — корінний мешканець тюрми; ПОСТ — прости, батько, доля така; СЛОН — смерть лягавим від ножа; або серце любить одну навіки; СОС — врятуйте від суду; ТУЗ — тюремний в'язень; або тюрма вчить законам; або отут вчаться зеки.

Татуюються і тексти: «Байдики бити, горілки не пи­ти»; «Будеш уночі багато спати, перестанеш красти»; «Йду туди, де немає закону»; «Люблю тебе, як мати рідну» (на середній третині плеча); «Не поспішай на ро­боту» (на стопах ніг); «Совість — добре, а червінець — краще» (на ділянці грудей); «В'язниця не школа, про­курор не вчитель» (на середній третині стегна); «Знову я у хазяїна» (мається на увазі — у в'язниці) та ін.

Розрізняють татуювання-малюнки, що мають харак­тер прикрашання, і татуювання-малюнки із прихованим змістом (знаки, символи)¹.

Роль стигми виконують клички. Функціональне при­значення клички полягає у заміні прізвища особи, за­кріплює статус особи у групі. Так, у кличках відобража­ються деякі об'єктивні дані про особу: 1) характеро­логічні особливості і звички (Шнирь — пролазливий; Прищ — зловредний; Вертоліт — базіка тощо); 2) фізич­ні особливості і недоліки (Рудий — за колір волосся; Косий — за дефекти зору; Горбань — за каліцтво та ін.); 3) трансформовані прізвища й імена (Цар — від Царьова; Тхір — від Хорькова та ін.); 4) статус у соціумі (угрупо­ванні) (Король, Князь, Директор — лідери; Клоп, Баци­ла, Аскарида — низи); 5) іронія (Інтелігент, Доцент — дурний; Похмурий — веселий; Хокеїст — кульгавий та ін.); 6) специфіка злочинної діяльності (Вогник — квар­тирний злодій; Кат — убивця та ін.); 7) колишня дозлочинна діяльність (Духарь — музикант; Клістир — медик; Фінансист — бухгалтер та ін.)¹.