Психологічні основи ресоціалізації засуджених

Ресоціалізація особи засудженого полягає у форму­ванні законослухняної поведінки для життя на волі, зміні особистісної спрямованості, відновленні раніше по­рушених соціальних якостей особи, здійсненні необ­хідної психокорекції. Важливим завданням пенітенціар­них установ є підготовка засуджених до повернення на волю, включення їх у нормальне життя суспільства.

Ресоціалізуюча функція установ з виконання пока­рань передбачає перебудову насамперед принципів діяль­ності самих установ. Необхідно усунути умови, що спри­яють криміналізації особи, асоціальній її поведінці. Існує проблема негативного «впливу в'язниці» на особу засудженого. У цьому плані може відбуватися негативна ресоціалізація особи (залучення її до тюремних звичаїв і традицій, бажання стати блатним, криміналізуватися). М. І. Єнікєєв справедливо зазначає, що ієрархія тюрем­ного співтовариства, його «закони», звичайно, добре відомі тюремній адміністрації. Нерідко механізми кри­мінального середовища використовуються нею для «ефективності» тюремного управління. Звідси негативне ставлення тюремної адміністрації до диференційованого утримання ув'язнених. Про моральну ресоціалізацію, як і про інші тонкощі людської психіки, воєнізована адмі­ністрація здебільшого просто не замислюється.

Важливим елементом ресоціалізації засуджених є комплексна програма їх підготовки до життя на волі.

Складовими такої програми є: 1) правовий аспект (поля­гає у правовій регламентації процесу підготовки до звіль­нення з місць позбавлення волі); 2) психологічний аспект (урахування психологічних особливостей особистості за­суджених); 3) соціальний аспект (побудова позитивних модулів вирішення соціальних проблем після звільнен­ня); 4) професійний аспект (можливість одержати спе­ціальність за допомогою навчання в умовах відбування покарання); 5) освітній аспект (можливість підвищувати свій освітній рівень); 6) медичний аспект (передбачає збереження здоров'я шляхом певних профілактичних за­ходів); 7) фізкультурно-оздоровчий аспект (можливість займатися фізкультурою і спортом).

Необхідно зазначити, що у виправних колоніях діють школи підготовки засуджених до життя на волі, у яких передбачається проведення занять і соціально-психо­логічних тренінгів (підвищення впевненості у собі; ви­роблення навичок раціонального вирішення конфлікт­них ситуацій, аутогенні тренування; прогресивна релак­сація тощо). Фактично йдеться про формування психо­логічної готовності у засудженого до життя на волі.

Підготовка до життя на волі сприяє успішній соціалі­зації особи після її звільнення з місць позбавлення волі. Слід зазначити, що фактично кожна третя особа, яка звільнилася з колонії, потребує спеціальної психологічної допомоги. Суспільство здебільшого не бажає «приймати» осіб, які відбули покарання. Виникають в осіб, які звільнилися, про­блеми соціально-побутового характеру: не наявність житла, роботи, медичного обслуговування й ін.³.

Опитування засуджених свідчить про таке. На запи­тання: «З якими труднощами Ви побоюєтеся зіштовхну­тися після звільнення?» — 12, 5 % опитаних відповіли: «З упередженим ставленням за місцем роботи»; 11, 3 % зазначили те ж, але за місцем проживання; 19, 6 % указа­ли на труднощі входження в нормальне життя.

Опитування також показало, що населення обстеже­них регіонів з упередженням ставиться до колишнього злочинця. Близько 50 % респондентів не бажає бачити осіб, які відбули покарання, як своїх сусідів, друзів, ро­дичів, колег по роботі. Незначна кількість законослухня­них громадян (5 %) припускає можливість спілкування з колишніми злочинцями як друзями. Дуже мало людей (лише 3 % опитаних) згодні підтримувати відносини з та­кими особами у колі сім'ї.

1. Предмет юридичної психології

2. Система юридичної психології

3. Зв'язок юридичної психології з іншими науками

4. Система методів юридичної психології

5. Розвиток і становлення юридичної психології

6. Психологічна структура юридичної діяльності (Види юридичної діяльності)

7. Психологічні особливості юридичної діяльності

8. Соціально-психологічні аспекти юридичної діяльності

9. Вивчення і оцінка особистості, яка цікавить юриста

10. Правова соціалізація

11. Правова соціалізація і правослухняна поведінка особистості

12. Психологічні умови дієвості правових норм

13. Поняття кримінальної психології

14. Поняття особистості злочинця типологія злочинців

15. Класифікація злочинних типів

16. Соціально-демографічна характеристика особистості злочинця

17. Психологія неповнолітніх злочинців

18. Психологія організованої злочинності

19. Психологічні причини злочинної поведінки

20. Психологічна структура злочинного діяння

21. Психологічні наслідки здійсненого злочину

22. Психологія судді

23. Психологічні особливості судового процесу

24. Психологія ухвалення рішення судом

25. Психологія особи підсудного

26. Психологічні основи судового допиту. Перехресний допит

27. Психологічні основи очної ставки у суді

28. Психологічні основи судового огляду

29. Психологія прокурорської діяльності

30. Психологічні особливості діяльності адвоката(захисника)

31. Психологічні аспекти відносин адвоката (захисника)

32. і прокурора в суді

33. Судова етика в діяльності прокурора й адвоката (захисника)

34. Сутність пенітенціарної психології

35. Методи впливу на особу засудженого в установах з виконання покарання

36. Колективи засуджених та їх психологічна характеристика

37. Вплив соціальної ізоляції на особу

38. Психологія тюремного побуту

39. Психологічні основи ресоціалізації засуджених

[1] Вплив на особу судді різних негативних чинників, надто великі емоційні навантаження дійсно сприяють деформації її психологіч­ної структури. Водночас незадоволення рішеннями суду, у певному ступені озлоблення діями суддів породжують гостро сатиричні характеристики їх процесуальної фігури. Так, прем'єр-міністр Італії Сільвіо Берлусконі продовжує дивувати світ своїми незви­чними висловлюваннями на адресу суддів: «Лише розумово неврів-новажені люди, люди з психічними проблемами можуть робити цю роботу. Вони це роблять тому, що з антропологічного погляду відрізняються від інших представників людської раси» {Велик и могуч итальянский язык // Событие. — 2003. — 2-8 октября. — С. 5). А ось як описує Віктор Гюго психологічний стан суддів, які винесли смертний вирок: «Судді сиділи спереду із задоволеним виглядом — мабуть, раділи, що справа доходить кінця. На обличчі голови, м'яко освітленому відблиском віконного скла, був мирний, добрий вираз; а молодий член суду, смикаючи свої брижі, майже весело патякав з гарненькою дамою у рожевому капелюшку, яка через знайомство сиділа позаду нього. Лише присяжні були бліді і похмурі — слід думати, втомилися від безсонної ночі, деякі позіха­ли. Так не поводять себе люди, які тільки що ухвалили смертний вирок; на обличчях цих добродушних обивателів я читав лише бажання поспати» (Гюго В. Собрание сочинений в 6 т. — М.: Изд-во «Правда», 1988. — Т. 1. — С 89).

[2] Слід зазначити, що чинний КПК України регламентує такі судові дії: допит підсудного (ст. 300); допит неповнолітнього свідка (ст. 307); допит потерпілого (ст. 308); пред'явлення для впізнання (ст. 309); проведення експертизи в суді (ст. 310); допит експерта в суді (ст. 311); огляд речових доказів (ст. 313); огляд місця події (ст. 315).

[3] Щодо цього цікавою може бути стаття «Про те, як російський зек у німецькій тюрмі сидів». Ось деякі уривки: «Прізвище у нього німецьке. Це дозволило йому ще у 1990 р. емігрувати... Він вирі­шив, що працювати йому все одно не дадуть, до того ж не дуже й хотілося... Результат — чотири роки тюрми. Слід віддати належ­не його співкамерникам... Вони одразу зрозуміли, що їм краще мовчати... Тому що перше, що зробив І., — роздягнувся. І всі поба­чили філію Третьяковської галереї. Один із співкамерників ви­явився поляком. Він таки примудрився перекласти значення його наколок. Значення перекладу зводилося до того, що І. сидів у яко­мусь страшному радянському таборі під назвою Івдельлаг. У в'язниці вирішили, що він ватажок російської мафії у Гамбурзі. Скориставшись такими чутками, І. конфіскував у наляканих від­чайдушних німецьких злочинців «енну» кількість марок... У цій тюрмі був тенісний корт, більярд і пристойний спортзал. І багато хто займався спортом. Адміністрація їх навіть заохочувала. У нас по-іншому: зайнявся спортом, значить, готується до втечі, на твою особову справу тут 'же наклеюють червону смугу. І ось один з гладіаторів-спортсменів спробував «розкачати пра­ва»... Та куди йому, товстобрюхому бюргерові, проти російського зека з Івдельлагу. Як говорять, «і слонам ламають бивні». І. взяв гладіатора «на понт». Тикнув пальцями в очі. І. прокусив шию, адже фікси у нього були зроблені з спецскладу — такими фіксами у нас у зонах дріт перекушують. Потім популярно пообіцяв випи­ти у гладіатора всю кров. І хоча все це говорилося виключно російською «фенею», «гладіатор» і всі інші чудово зрозуміли і повірили» (Иванов А. О том, как российский зек в немецкой тюрь­ме сидел // Криминальная хроника. — № 6 (81). — С. 12).