![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Технологізація волонтерського руху.
Зміст і мета руху Згідно із Загальною декларацією прав людини 1948 р. та Міжнародною концепцією про права дитини 1989 р. волонтери розглядають свою діяльність як інструмент соціального, культурного, економічного та екологічного розвитку. Волонтерство: це добровільний вибір, що виявляє особисті погляди і позиції; це активна участь громадянина у житті людських спільнот; сприяє покращанню якості життя, особистому росту та поглибленню відчуття солідарності;. виражається, як правило, в спільній діяльності у рамках різного ролу асоціацій; сприяє реалізації основних людських потреб заради справедливості та миру у суспільстві;. сприяє більш збалансованому економічному та соціальному розвитку, створенню нових робочих місць та професій. Основні принципи руху Волонтери дотримуються та використовують па практиці такі основні принципи:. визнають право на об'єднання за всіма чоловіками, жінками та дітьми незалежно під їх расової приналежності, віросповідання, фізичних особливостей, соціального та матеріального становища; поважають гідність та культуру всіх надають допомогу, безкоштовні послуги особисто або організовано в дусі партнерства і братерства; визнають рівну важливість особистих і колективних потреб, сприяють колективному забезпеченню цих потреб; ставлять перед собою мету перетворити волонтерство на елемент особистого розвитку, набуття нових знань і павичок, удосконалення здібностей шляхом стимулювання ініціативи та творчості людей, які при цьому мають можливість бути творцями, а не користувачами; стимулюють почуття відповідальності, заохочують сімейну, колективну та міжнародну солідарність. Виходячи із основних принципів, волонтери повинні: сприяти тому, щоб особиста участь перетворювалася в колективний рух; активно підтримувати свої асоціації, бути відданими їх меті, знати їх політику та діяльність; прагнути в міру своїх здібностей та наявності вільного часу успішного завершення, згідно із взятою на себе відповідальністю, спільно розроблених програм; співпрацювати зі своїми колегами по асоціації в дусі взаєморозуміння та взаємної поваги; не ухилятися від нових завдань; не розголошувати конфіденційну інформацію, якщо така передбачається характером діяльності. Зі свого боку, поважаючи права людини та основні принципи волонтер-ства, асоціації повинні: забезпечувати розумну регламентацію волонтерської діяльності, визначати межу добровільної співпраці, якісно формулювати та з повагою ставитися до функцій волонтерів; доручати кожному такий вид роботи, що йому найбільш підходить, при цьому забезпечити відповідні навчання та допомогу; регулярно підбивати підсумки діяльності і оприлюднювати їх; забезпечити, у разі необхідності, компенсацію ризику, пов'язаного з діяльністю волонтерів, а також шкоди, що ненавмисно завдана третій особі в результаті діяльності волонтерів; забезпечити доступ до волонтерської діяльності, відшкодовуючи у разі необхідності витрати; передбачити методи припинення волонтерами своєї діяльності як з ініціативи асоціації, так і з їх особистої. Париж, 14 вересня 1990 р. Однією з особливостей волонтерства є те, що великі її організації (асоціації) іноді перетворюються в складні об'єднання з сильно розвиненою бюрократією (наприклад. Армія спасіння, Корпус миру, Товариство Червоного Хреста). Мета соціальної роботи в умовах військової служби полягає в тому, щоб відновити фізичні й психічні сили тих, кому надається допомога, скорегувати особистісні установки клієнтів, навчивши їх правильно сприймати примусові сторони свого життя; внести елементи соціальної справедливості в рамки субординаційних ставлень, характерних для військової служби. мають забезпечувати соціальну захищеність підпорядкованим їм військовослужбовцям і їхнім Соціальним захистом військовослужбовців займаються військові психологи, юристи, спеціалісти військово-медичних установ. Проте стройові командири, керівники будь-якого рангу також сім'ям. На жаль, у теперішніх умовах не завжди можна усунути такі негативні явища, як " дідівська " і " земляцька " системи. Це завдання виходить за рамки армії. Для його вирішення потрібна зміна морально-психологічного клімату в суспільстві, подолання поширеного нині культу жорстокості, а також поліпшення криміногенної обстановки. Необхідно запобігати призову у збройні сили осіб із карним минулим, а також людей із психічними відхиленнями. Зростання ролі військової служби і зокрема офіцерів також могло б сприяти стабілізації проблеми нестатутних взаємовідносин між солдатами і молодшими командирами й офіцерами, невідворотність покарання за кожний випадок насильницької поведінки одного з військових стосовно іншого. У зв'язку з цим, безумовно, необхідно інформувати військових про їхній правовий статус, консультувати з приводу конкретних ситуацій і конфліктів. Соціальний працівник передусім інформує сім'ї про наявність пільг і забезпечує їхню доступність для членів сім'ї. На жаль, оскільки ця допомога надається із коштів місцевих бюджетів, трапляються випадки її тривалої затримки. У цій ситуації сім'ї військовослужбовців термінової служби може бути надано адресну соціальну допомогу, а також термінову соціальну допомогу у вигляді грошових виплат або в натуральній формі (продукти, одяг, паливо). Така сім'я може розглядатися як " тимчасово неповна материнська сім 'я ", і соціальні працівники мають сприяти працевлаштуванню дружини військовослужбовця, якщо вона того потребує, влаштуванню дитини в дошкільний заклад, наданню психологічної
|