Керування ризиком. Як підвищити рівень безпеки?

Фахівці вважають за доцільне в законодавчому порядку ввести квоти за ризик.

Для розрахунку ризику необхідні дані. Гостра потреба в них визнана в усьому світі на національному та міжнародному рівні.

В основі керування ризиком лежить методика порівняння втрат і отриманих від зниження ризику.

Послідовність вивчення небезпек:

• Стадія 1 – попередній аналіз небезпеки (ПАН);

Крок 1. Виявити джерело небезпеки.

Крок 2. Визначити частки системи, що можуть викликати ці небезпеки.

Крок 3. Ввести обмеження на аналіз, тобто виключити небезпеки, що не будуть вивчатися.

• Стадія ІІ – виявлення послідовності небезпечних ситуацій, побудова дерева подій і небезпек.
• Стадія ІІІ – аналіз наслідків.

Це основне питання теорії і практики безпеки. Можливо, ця мета може бути досягнута в трьох напрямках:

1. удосконалення технічних систем і об’єктів;
2. підготовка персоналу;
3. ліквідація наслідків.

Перехід до ризику відкриває принципово нові можливості підвищення безпеки. До технічних, орга-нізаційних, адміністративних додаються економічні методи керування ризиком. До останнього належать:

• страхування;
• грошова компенсація збитку;
• платежі за ризик та ін.

Страхува́ ння — одна з форм охорони майнових й особистих інтересів застрахованих, які сплачують внески (премії) до страхових організацій і дістають відшкодування втрат, що виникають у наслідок стихійного лиха і нещасних випадків (страхування від недуг, пожеж, крадіжок, страхування життя та ін.). З другого боку, страхування є формою ризик-менеджменту, що використовується для хеджування проти ризику фінансових втрат, та, в ідеалі, страхування може бути визначене як справедлива передача ризику потенційної втрати від однієї сторони до іншої за відповідну сплату.

Сучасне законодавство України дає таке визначення страхування:

Страхування — вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

У країнах вільної ринкової економіки існують тепер два роди страхування:

1. обов'язкове публічно-правове, організація якого зосереджена в руках публічно-правових, а подекуди й державних страхових організацій (усе соціальне страхування, а в деяких країнах також страхування будівель від вогню тощо);
2. приватне, яким опікуються акціонерні товариства й товариства взаємного страхування (страхування майна, життя та ін.) на базі приватної угоди між застрахованим і страхувальною організацією, якій застрахований зобов'язаний вплачувати встановлені угодою внески, а страхувач при виникненні зазначеного у договорі випадку відшкодувати застрахованому втрату або виплатити обумовлену договором суму. З уваги на те, що страховий ризик не можна передбачити, страхувальні організації мусять створювати відповідні резерви, встановлюючи належну висоту внесків. Таким чином вони перетворюються часто на великі фінансові підприємства.

Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв’язку з цим доходи, то розмір упуще-ної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних осо-бою, яка порушила право.

4. На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшко-дована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

ФІНАНСОВІ РЕЗЕРВИ
Одним з елементiв фiнансових ресурсiв є фiнансовi резерви — це особлива група фондів грошових коштів, в яких нагромаджуються кошти, що на деякий час вилучаються з обороту, а використовуються у випадках збоїв у процесi суспільного виробництва.
Фiнансовi резерви створюються у грошовiй формi i виступають необхiдною умовою стабiльного i збалансованого розвитку. Важливою є проблема наукового обгрунтування розмiрiв таких фондiв. Тому що необгрунтоване збiльшення чи зменшення фiнансових резервiв веде за собою негативнi наслiдки: значне вiдволiкання коштiв i сповiльнення їх обороту або нестачу коштiв при необхiдностi фiнансування непередбачених потреб.
Фiнансовi резерви мають всi риси, якi притаманнi фондам грошових коштiв. В залежності від рівня, на якому проходить їх формування, вони подiляються на 2 групи: централiзованi; децентралiзованi.

Багаторiчна практика довела доцiльнiсть створення фінансових резервів як на рiвнi держави, галу-зей, об'єднань, так i на первинних рiвнях господарювання.
Формування фінансових резервів може відбуватися наступними методами: бюджетний, галузевий, страховий.

Страхові (резервні) фонди призначені для фінансування робіт пов'язаних із ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій, в результаті яких порушуються нормальні умови життя і діяльності людей на пев-ній території або окремо визначеному об'єкті.
Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули надзвичайні ситуації можуть виникати на рівнях: загальнодержавному, регіональному, місцевому та об'єктовому.

Виділення 4х рівнів надзвичайних ситуацій має значення для визначення джерела фінансування робіт, пов'язаних із подоланням наслідків таких подій. Звичайно, що при недостатності коштів децентралі-зованих фінансових резервів допомога може бути надана із централізованих фондів.
Одним з видів бюджетних резервів є Резервний фонд Кабінету Міністрів України. Він формується з метою фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціальнокультурних та інших захо-дів, які не могли бути передбаченими під час затвердження Державного бюджету на відповідний рік. Цей фонд створюється в розмірі до двох відсотків обсягу видатків державного бюджету і входить до складу видатків Державного бюджету України.
Головними напрямками витрачання коштів цього фонду є:

1. фінансування витрат, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями;

2. фінансування робіт по ліквідації наслідків стихійних явищ та аварій;

3. непередбачені витрати, пов'язані з введенням законів;

4. фінансування інших заходів, не передбачених і які не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету України, з визначенням при цьому розміру коштів, який не може перевищу-вати 20 % загального обсягу резервного фонду.

Кошти резервного фонду можуть використовуватися лише в необхідних межах за цільовим приз-наченням на фінансування заходів, передбачуваних постановами Кабінету Міністрів України. Залишок невикористаних коштів резервного фонду в кінці року, в якому їх виділено, підлягає поверненню до Державного бюджету України..
Кабінет Міністрів України щомісяця подає докладні письмові звіти Верховній Раді України про витрати з резервного фонду з обгрунтуванням їх необхідності, економічності та ефективності, а також про досягнення фактичних результатів за підсумками використання коштів фонду. На постійну Комісію Верховної Ради України з питань бюджету покладено контрольні функції за використанням Кабінетом Міністрів України коштів резервного фонду.
Контроль за цільовим і своєчасним використанням міністерствами, відомствами, іншими органами державної виконавчої влади коштів резервного фонду здійснює Міністерство фінансів України.