Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Стадії та строки провадження. Докази у провадженні у справах про адміністративні правопорушення
|
|
Під стадією провадження необхідно розуміти таку порівняно самостійну його частину, котра разом із загальними завданнями провадження має притаманні тільки їй цілі і особливості. Стадії відрізняються одна від одної і колом учасників провадження, характером проваджуваних дій та їх юридичною роллю. Розв'язання завдань кожної стадії оформлюється спеціальним процесуальним документом, який ніби підсумовує діяльність.
Після прийняття такого акту розпочинається нова стадія. Стадії органічно пов'язані між собою, наступна, як правило, починається лише після того, як закінчена попередня, на новій стадії перевіряється те, що було зроблено раніше.
Провадження у справах про адміністративні правопорушення за своєю структурою схоже на кримінальний процес, проте воно значно простіше і містить менше процесуальних дій.
В якому б порядку не здійснювалося провадження, воно, як правило, проходить такі стадії:
Перша стадія - порушення адміністративного провадження і адміністративне розслідування;
Друга стадія - розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення в ній постанови;
Третя стадія - перегляд справи у зв'язку з оскарженням або опротестуванням постанови в справі;
Четверта стадія - виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.
Кожна з цих стадій в свою чергу складається із конкретних етапів, які становлять окремі процесуальні дії.
Стадія порушення адміністративного провадження і адміністративного розслідування є початковою стадією провадження. Підставою її порушення є факт вчинення адміністративного правопорушення. Вона складається з наступних етапів:
- порушення справи;
- з'ясування причин і обставин вчинення правопорушення, виявлення винних, спричиненої шкоди тощо;
- процесуальне оформлення результатів розслідування;
- направлення матеріалів для розгляду справи за підвідомчістю.
Процесуальним документом, у якому юридично оформляється ця стадія, є протокол або акт про правопорушення. Серед останніх слід виділити акти, які складаються, як правило, представниками уповноважених органів (державних інспекцій) щодо правопорушень, виявлених під час перевірки. Крім актів перевірок, уповноважені органи при виявленні порушень суб'єктами господарської діяльності правових норм видають відповідні розпорядження (наприклад, ст. 35 Закону України від 11 січня 2001 р. " Про захист економічної конкуренції").
До складання протоколу уповноважена особа з'ясовує обставини правопорушення та наявність у діянні особи складу адміністративного проступку. Складений протокол повинен містити наступні відомості: дату і місце його складання; посаду, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка його склала; відомості про особу порушника; місце, час і суть вчиненого правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за це правопорушення; прізвища та адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення порушника та інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Протокол підписується особою, яка його склала, і правопорушником. За наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписаний і цими особами. У разі відмови особи, яка вчинила правопорушення, від підписання протоколу, у ньому про це робиться відповідний запис.
Особа, яка вчинила правопорушення, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання.
При складанні протоколу порушникові роз'яснюються його права і обов'язки, передбачені ст. 268 КпАП, про що робиться відмітка у протоколі.
Протокол - це єдиний процесуальний документ, який є підставою розгляду і вирішення адміністративної справи. Завершальним етапом цієї стадії є направлення (надсилання) справи та протоколу до органу (посадовій особі), уповноваженому розглядати справу про адміністративне правопорушення.
У законодавстві передбачені випадки, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається (ч. І ст. 258 КпАП), а саме:
1) якщо розмір штрафу не перевищує 3 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за вчинення таких адміністративних правопорушень, як (ч. 1 ст. 258 КпАП):
- самовільне сінокосіння і випасання худоби, самовільне збирання дикорослих плодів, горіхів, грибів, ягід;
- засмічення лісів відходами;
- порушення вимог пожежної безпеки в лісах;
- порушення правил рибальства;
- знищення або пошкодження зелених насаджень або інших об'єктів озеленення населених пунктів;
2) якщо розмір штрафу не перевищує 7 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - за вчинення таких адміністративних правопорушень, як порушення правил полювання (полювання без належного на те дозволу, в заборонених місцях, у заборонений час, забороненими знаряддями або способами, на заборонених для добування тварин, допускання собак у мислива < і угіддя без нагляду, полювання з порушенням установленого для певної території (регіону, мисливського господарства, обходу тощо) порядку здійснення полювання, яке не мало наслідком добування, знищення або поранення тварин, а також транспортування або перенесення добутих тварин чи їх частин без відмітки цього факту в контрольній картці обліку добутої дичини і порушень правил полювання та в дозволі на їх добування;
3) якщо особа не оспорює допущене правопорушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, - за вчинення таких адміністративних правопорушень, як:
- порушення правил щодо карантину тварин та інших ветеринарно-санітарних вимог, якщо розмір штрафу не перевищує 0, 5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (з громадян) та одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (із посадових осіб);
- викидання сміття та інших предметів з вікон і дверей вагонів поїздів, прохід залізничними коліями у невстановлених місцях;
- порушення правил користування засобами залізничного транспорту;
- порушення правил користування засобами морського транспорту;
- викидання за борт річного або маломірного судна сміття та інших предметів;
- порушення правил, що забезпечують безпеку пасажирів під час посадки, на шляху слідування і під час висадки їх з річкових і маломірних суден, а також куріння у невстановлених місцях на річкових суднах (при накладенні адміністративного стягнення у вигляді попередження на місці вчинення правопорушення);
- порушення правил утримання баз (споруд) для стоянки маломірних суден;
- порушення правил користування засобами автомобільного транспорту та електротранспорту;
- перевезення ручної покладі понад установлені норми і неоплаченого багажу;
- безквитковий проїзд;
- прояв неповаги до суду;
4) в інших випадках, коли відповідно до закону штраф накладається і стягується, а попередження оформлюється на місці вчинення правопорушення.
У випадках, передбачених ч. 1 ст. 258 КпАП, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 283 КпАП.
Якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана скласти протокол про адміністративне правопорушення відповідно до вимог ст. 256 КпАП. Цей протокол є додатком до постанови у справі про адміністративне правопорушення. Постанова у справі про адміністративне правопорушення складається у 2 примірниках, один з яких вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
Разом з тим у законодавстві передбачені обставини, за яких адміністративна справа не порушується, а порушена підлягає закриттю:
1) відсутність події та складу адміністративного правопорушення;
2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення 16-річного віку;
3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність;
4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони;
5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення;
6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність;
7) закінчення на момент розгляду справи строків накладання адміністративного стягнення;
8) наявність за тим самим фактом щодо особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, іншого законного рішення;
9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
Таким чином, порушення адміністративного провадження і адміністративного розслідування є початковою стадією провадження, яка становить комплекс процесуальних дій, спрямованих на встановлення самої події правопорушення, обставин проступку, їх фіксацію та кваліфікацію.
Розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення в ній постанови - це основна стадія провадження в справах про адміністративні правопорушення, в ній вирішуються найважливіші завдання провадження.
Вона включає такі етапи:
- підготовка справи до розгляду та слухання;
- аналіз зібраних матеріалів про обставини справи;
- прийняття постанови по суті справи;
- доведення змісту цієї постанови до відома правопорушника.
На етапі підготовки справи до розгляду вирішуються наступні питання:
1) чи належить до компетенції органу, посадової особи розгляд цієї справи;
2) чи правильно складено протокол та інші матеріали справи;
3) чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду;
4) чи витребувані необхідні додаткові матеріали;
5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Справи про адміністративні правопорушення розглядаються, як правило, за місцем їх вчинення (ст. 276 КпАП). Окремі справи за порушення водіями правил дорожнього руху можуть розглядатися також за місцем обліку транспортних засобів.
Строки розгляду справи залежно від виду правопорушення наступні (ст. 277 КпАП):
- 15 днів;
- 7 днів;
- 5 днів;
- З дні;
- протягом доби з моменту одержання уповноваженим органом чи посадовою особою протоколу та інших матеріалів справи.
Так, наприклад, за дрібне хуліганство, розпивання спиртних напоїв у громадських місцях, злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі військовослужбовця або працівника Державної прикордонної служби України або члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, прояв неповаги до суду та деякі інші правопорушення строк розгляду встановлений - одна доба.
Слухання справи починається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, що його розглядає. Головуючий оголошує, яка справа підлягає розгляду та хто притягається до адміністративної відповідальності. Всім учасникам провадження роз'яснюються їх права та обов'язки. Далі оголошується протокол про адміністративне правопорушення, заслуховуються особи, які беруть участь у справі, досліджуються докази і вирішуються клопотання. У разі участі в розгляді прокурора заслуховується його висновок.
Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати:
1) чи було вчинено адміністративне правопорушення;
2) чи винна особа в його вчиненні;
3) чи підлягає вона адміністративній відповідальності;
4) чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують відповідальність;
5) чи заподіяно майнову шкоду;
6) чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд товариського суду, трудового колективу;
7) інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При розгляді колегіальним органом справи про адміністративне правопорушення ведеться протокол, в якому зазначається (ст. 281 КпАП):
1) дата і місце засідання;
2) найменування і склад органу, який розглядає справу;
3) зміст справи, що розглядається;
4) відомості про явку осіб, які беруть участь у справі;
5) пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, їх клопотання і результати їх розгляду;
6) документи і речові докази, досліджені при розгляді справи;
7) відомості про оголошення винесеної постанови і роз'яснення порядку та строків її оскарження.
Протокол засідання колегіального органу підписується головуючим на засіданні і секретарем цього органу.
Встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню адміністративного правопорушення, орган або посадова особа, яка розглядає справу, вносить відповідному державному органу, громадській організації або посадовій особі пропозиції про вжиття заходів щодо усунення цих причин та умов. Гарантією дієвості таких пропозицій є закріплення обов'язку повідомлення про вжиті заходи протягом місяця з дня надходження органу (посадовій особі), який вніс пропозицію.
Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган або уповноважена посадова особа виносить постанову в справі, яка повинна мати наступні реквізити (ст. 283 КпАП):
- найменування органу (посадової особи), який виніс постанову;
- дату розгляду справи;
- відомості про особу, щодо якої розглядається справа;
- викладення обставин, установлених при розгляді справи;
- зазначення нормативного акту, який передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення;
- прийняте в справі рішення.
Якщо при вирішенні питання про накладення стягнення за адміністративне правопорушення органами (посадовими особами) одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові в справі зазначаються розмір шкоди, що підлягає стягненню, порядок і строк її відшкодування.
Постанова у справі повинна містити вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження. Постанова колегіального органу виноситься простою більшістю голосів членів колегіального органу, присутніх на засіданні. Постанова підписується посадовою особою, що розглядала справу, а постанова колегіального органу - головуючим на засіданні і секретарем цього органу.
У справі уповноваженим органом або посадовою особою може бути винесено одну з таких постанов:
1) про накладення адміністративного стягнення;
2) про застосування заходів впливу, що застосовуються до неповнолітніх (ст. 24-1 КпАП);
3) про закриття справи.
Постанова про закриття справи виноситься при: оголошенні усного зауваження; передачі матеріалів на розгляд товариського суду або передачі їх прокурору, органу дізнання чи досудового слідства; за наявності обставин, що виключають провадження в справі.
Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом 3 днів вручається або надсилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови в той же строк вручається або надсилається потерпілому на його прохання. Вона вручається під розписку, а про надіслання робиться відповідна відмітка у справі.
У випадках, передбачених ст. 258 КпАП, копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення. Відповідно до Закону України від 24 вересня 2008 р. " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху" ст. 285 КпАП після ч. 4 доповнено новою частиною, яка визначає, що у випадках, коли протокол про адміністративне правопорушення не складається (ст. 258 КпАП), копія постанови уповноваженої посадової особи у справі про адміністративне правопорушення вручається особі, щодо якої її винесено, на місці вчинення правопорушення.
В справах про деякі адміністративні проступки, пов'язані з порушенням правил зберігання, носіння або перевезення вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї і бойових припасів (ст.ст. 174. 191 КпАП), орган, уповноважений вирішувати справу, надсилає копії постанови підприємству, установі, організації для відома і органу внутрішніх справ для розгляду питання про заборону цій особі користуватися вогнепальною зброєю.
Стадія перегляду справи у зв'язку з оскарженням або опротестуванням постанови є факультативною, тобто необов'язковою, і настає лише у випадку оскарження або опротестування винесеної постанови у справі. Вона може закінчитися прийняттям одного з таких рішень - про скасування, зміну або залишення в силі винесеної постанови.
Перегляд - це перевірка законності і обґрунтованості справи суб'єктом, який наділений правом скасовувати, змінювати або залишати раніше винесену постанову без змін.
Перегляд постанови як самостійна стадія побудована на основі поєднання можливості оскарження і опротестування постанови з обов'язком компетентної особи або органів розглядати і за наявності підстав переглядати її, дозволяє на підставі єдиного тлумачення і застосування закону виправляти і усувати допущені помилки. Гарантією дотримання законності є також право вищестоящих органів управління і голови вищестоящого суду незалежно від наявності скарги громадянина, протесту прокурора скасовувати або змінювати постанови.
Перегляд слід відрізняти від повторного розгляду справи, який провадиться у тих випадках, коли винесена раніше постанова скасована і справу направлено на новий розгляд. У першому випадку діє постанова у справі, законність та обгрунтованість якої перевіряється. У другому стару постанову скасовано і у справі необхідно винести нову постанову.
Сам факт існування можливості перегляду постанови судом або вищестоящим органом має велике превентивне значення, примушує посадову особу, якій доручено застосовувати адміністративне стягнення, більш відповідально ставитися до доведення вини особи, кваліфікації її дій, вибору заходу стягнення.
Процесуальною підставою перегляду можуть бути: скарга громадянина, щодо якого винесено постанову; скарга потерпілого; протест прокурора. Ініціатива щодо перегляду постанови може виходити також від голови вищестоячого суду та з ініціативи органу, який здійснює контроль за законністю, або який виніс постанову.
Постанову в справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим (ч. 1 ст. 287 КпАП) протягом 10 днів з дня винесення постанови.
Постанову може бути оскаржено:
1) постанову адміністративної комісії - до виконавчого комітету відповідної ради або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду, у порядку, визначеному КАС, з особливостями, встановленими КпАП;
2) рішення виконавчого комітету сільської, селищної, міської ради - до відповідної ради або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду, у порядку, визначеному КАС, з особливостями, встановленими КпАП;
3) постанову іншого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення - до вищестоящого органу (вищестоящої посадової особи) або до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду, у порядку, визначеному КАС, з особливостями, встановленими КпАП;
4) постанова районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду (судді) про накладення адміністративного стягнення може бути оскаржена в порядку, визначеному КпАП.
Постанову про одночасне накладення основного і додаткового адміністративних стягнень може бути оскаржено за вибором особи, щодо якої її винесено, чи потерпілого в порядку, встановленому для оскарження основного або додаткового стягнення.
Скарга подається до органу (посадовій особі), який виніс постанову в справі про адміністративне правопорушення, якщо інше не встановлено законодавством України. Скарга, що надійшла, протягом 3 діб надсилається разом із справою органу (посадовій особі), правомочному її розглядати.
Постанову уповноваженого органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення може бути скасовано або змінено за протестом прокурора керівником відповідного органу, а також незалежно від наявності протесту прокурора - керівником вищестоящого органу.
Особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне право порушення, звільняється від сплати державного мита.
Постанову в справі про адміністративне правопорушення може бути опротестовано прокурором протягом 10 днів з дня її винесення.
Особливості має порядок оскарження (опротестування) постанови адміністративного органу та постанови місцевого суду (в порядку апеляційного перегляду).
Постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження (опротестування) цієї постанови, за винятком постанови про застосування стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного проступку.
Скарга і протест на постанову в справі про адміністративне правопорушення розглядаються правомочними органами (посадовими особами) в 10-денний строк з дня їх надходження, якщо інше не встановлено законами України.
Орган (посадова особа) при розгляді скарги або протесту на постанову в справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обгрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:
1) залишає постанову без змін, а скаргу або протест - без задоволення;
2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;
3) скасовує постанову і закриває справу;
4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Постанова суду у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги чи протесту прокурора, за винятком постанов про застосування стягнення у вигляді адміністративного арешту.
Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, або на неї може бути внесено протест прокурора протягом 10 днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, протест прокурора, подані після закінчення цього строку, повертаються апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Апеляційна скарга, протест прокурора подаються до відповідного апеляційного суду через місцевий суд, який виніс постанову. Місцевий суд протягом 3 днів надсилає апеляційну скаргу, протест прокурора разом із справою до відповідного апеляційного суду.
Апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом 20 днів з дня надходження справи до суду.
Апеляційний суд повідомляє про дату, час і місце судового засідання особу, яка подала скаргу, прокурора, який приніс протест, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не пізніше ніж за 3 дні до початку судового засідання.
Неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, прокурора, який вніс протест, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки, або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
Апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необгрунтованим відхилення їх місцевим судом.
За наслідками розгляду апеляційної скарги, протесту прокурора суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити апеляційну скаргу чи протест прокурора без задоволення, постанову - без змін;
2) скасувати постанову та закрити провадження у справі;
3) скасувати постанову та винести нову постанову;
4) змінити постанову.
У разі зміни постанови в частині накладення стягнення, в межах, передбачених санкцією статті КпАП, воно не може бути посилено.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Після закінчення апеляційного провадження справа не пізніше ніж у 5-денний строк направляється до місцевого суду, який її розглядав.
Стадія виконання постанови про накладення адміністративного стягнення є останньою завершальною стадією провадження в справах про адміністративні правопорушення. Ії суть полягає в практичній реалізації адміністративного стягнення, призначеного правопорушнику постановою. Від того, як послідовно реалізовано постанову про адміністративне стягнення, наскільки справу доведено до завершення, залежить рівень ефективності боротьби з адміністративними правопорушеннями, запобігання їм, результативність виховання громадян в дусі точного та неухильного дотримання законів.
Постанова про накладення адміністративного стягнення, що набула законної сили, є обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями, службовими особами і громадянами. Вона включає такі етапи, як:
- звернення постанови до виконання;
- безпосереднє її виконання.
Визначені етапи є умовними і в окремих випадках можуть не розрізнятися.
Постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, а при оскарженні або опротестуванні підлягає виконанню після залишення скарги або протесту без задоволення, за винятком постанов про застосування стягнення у вигляді попередження та у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення. Вона звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом 3 місяців з дня винесення. В разі оскарження чи опротестування постанови відповідно до ст. 291 КпАП, перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги або протесту. У разі відстрочки виконання постанови перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
Відстрочка виконання постанови на строк до 1 місяця можлива у випадку, якщо орган або посадова особа негайно виконати постанову про накладення адміністративного стягнення не може (ст. 301 КпАП).
Доказами у провадженні у справах про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність або відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом вилучення речей та документів, а також іншими документами (ст. 251 КпАП).
Прийнято виділяти поняття " докази" і поняття " джерело доказів". Джерелами доказів є матеріальні носії певної інформації, за допомогою якої ця інформація відображається у сфері провадження у справі про адміністративне правопорушення. До джерел доказів слід віднести протокол про адміністративне правопорушення, пояснення особи, що притягується до відповідальності, потерпілого, свідка, висновок експерта, речові докази, показання технічних приладів, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм та стандартів, які стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протокол вилучення речей та документів, а також інші документи. Саме тому доказом у справі слід вважати не сам протокол про адміністративне правопорушення або письмове пояснення потерпілого, а ті відомості, які були зафіксовані у цих процесуальних документах.
Доказами в справі можуть бути лише ті відомості про факти, які отримані без порушень вимог чинного законодавства, це є своєрідною гарантією прав особи на об'єктивний розгляд кожної справи, без використання заборонених прийомів отримання доказів.
У чинному законодавстві немає визначення процесу доказування у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Як правило, під доказуванням у провадженні у справах про адміністративні правопорушення розуміють процесуальну діяльність суб'єктів щодо збору, перевірки та оцінки доказів з метою встановлення об'єктивної істини у справі й прийняття на цій основі законного рішення. Отже, прийнято виділяти З стадії доказування: збір, перевірку та оцінку. При цьому кожна із них включає інтелектуальний та вольовий елементи, щоправда, в різних співвідношеннях.
Орган (особа), яка розглядає справу, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи у їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю (ст. 252 КпАП). Процес оцінки доказів передбачає, що суб'єкт адміністративної юрисдикції повинен дослідити відносність та допустимість доказів. Відомості про факт стають доказами тільки тоді, коли відповідають вимогам закону як щодо змісту, так і процесуального оформлення. Тому відомості про факти можуть бути визнані доказами в справі лише за наявності таких властивостей: відносності та допустимості.
Відносність доказів означає, що доказами можуть бути визнані будь-які відомості про такі факти, які необхідно встановити для правильного розгляду справи. Стаття 251 КпАП до таких фактів відносить: наявність або відсутність протиправного діяння; винність особи, яка вчинила правопорушення; інші обставини, що мають значення для правильного розгляду справи (наприклад ті, що обтяжують або пом'якшують відповідальність, обставини, що характеризують особу правопорушника, тощо).
Допустимість доказів означає, що як докази можуть бути використані тільки відомості, отримані із дотриманням вимог адміністративно-процесуального законодавства. Тобто:
- докази повинні бути отримані тільки уповноваженими особами;
- докази повинні бути отримані в порядку, передбаченому законом, тобто тими способами та засобами, які передбачені для отримання певних доказів (наприклад, індикаторні трубки для встановлення стану сп'яніння водіїв транспортних засобів тощо);
- в процесі отримання доказів повинні бути дотримані приписи законодавства, які визначають порядок здійснення конкретних дій (наприклад, ст.ст. 260, 265 КпАП передбачають порядок проведення вилучення речей та документів);
- докази повинні бути зафіксовані належним чином, відповідно до вимог чинного законодавства (наприклад, вимоги щодо протоколу затримання).
Судові рішення, офіційні документи інших державних органів та органів місцевого самоврядування, надані компетентними органами, не потребують доказування і повинні об'єктивно враховуватися.
Результати оцінки всієї сукупності доказів повинні знайти своє відтворення у постанові в справі (ст.ст. 283, 284 КпАП).
| Адміністративно-процесуальне та адміністративно-процедурне право Поняття адміністративного процесу, його ознаки, принципи, структура, класифікація. адміністративні послуги. Адміністративні процедури Сьогодні в адміністративно-правовій науці не склалося усталеного та єдиного розуміння адміністративного процесу. Можна умовно виділити принаймні кілька основних підходи до його визначення. Перший підхід (його ще називають " юрисдикційним") передбачає так зване " вузьке розуміння адміністративного процесу", згідно з яким адміністративний процес - це врегульований нормами адміністративно-процесуального права порядок застосування заходів адміністративного примусу і, насамперед, адміністративних стягнень (іншими словами, у вузькому розумінні адміністративний процес - це провадження в справах про адміністративні правопорушення). У такому розумінні адміністративний процес має виключно юрисдикційний (правоохоронний) зміст. Відповідно до другого підходу, так званого " управлінського" (його ще називають " широким розумінням адміністративного процесу"), адміністративний процес пропонується розглядати як врегульований нормами адміністративно-процесуального права порядок розгляду індивідуально-визначених справ у сфері виконавчої діяльності органів державної влади, а у передбачених законодавством випадках - й іншими, уповноваженими на те органами, іншими словами, у широкому розумінні адміністративний процес - це вся сукупність адміністративних проваджень. Такий підхід передбачає поширення поняття адміністративного процесу не тільки на юрисдикційну, а й на регулятивну, тобто на всю нормотворчу та правозастосовну діяльність адміністративних органів. Щодо органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування варто застосовувати термін " публічна адміністрація", а отже, адміністративний процес в широкому розумінні охоплює діяльність публічної адміністрації. Останнім часом визначення адміністративного процесу в широкому розумінні поширилося і на діяльність адміністративних судів з вирішення адміністративних справ, тобто на адміністративне судочинство, хоча це твердження є полемічним, ряд вчених-адміністративістів, які поділяють " широке розуміння адміністративного процесу", пропонують виділяти окремо судовий адміністративний процес. Виокремлюється і третій підхід до визначення адміністративного процесу, умовно його можна назвати " судочинським", який походить від розуміння адміністративного процесу виключно як форми правосуддя. Отже, адміністративний процес у цьому випадку розглядається тільки як судовий розгляд публічно-правових спорів, віднесених до компетенції адміністративних судів. В межах цього підходу також існують різні точки зору, наприклад, виділяється адміністративний процес як вид судового процесу (адміністративне судочинство) та окремо управлінський процес (правозастосовна діяльність адміністративних органів), або стверджується, що адміністративний процес - це форма правосуддя, тобто адміністративне судочинство, а діяльність органів публічної адміністрації взагалі має не процесуальний, а процедурний характер (так звані адміністративні процедури). Розуміння адміністративного процесу лише як форми правосуддя в адміністративних справах відповідає поняттю адміністративно-процесуального права, яке закріплене в КАС, та основним тенденціям розвитку адміністративного законодавства (наприклад, станом на теперішній час розроблено та активно обговорюється проект Адміністративно-процедурного кодексу України, який визначає процедури розгляду органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування індивідуальних адміністративних справ та надання адміністративних послуг). У новітній науковій адміністративно-правовій літературі пропонуються й інші підходи до розуміння адміністративного процесу, в т.ч. й дещо ускладнені. Так, наприклад, В. Тимошук пропонує систематизований варіант існуючих в сучасній адміністративно-правовій науці поглядів щодо адміністративного процесу, а саме як деліктного та юрисдикційно-деліктного, юрисдикцій його, судочинського, адміністративно-юстиційного, управлінського, позитивно-управлінського та адміністративного процесу у широкому розумінні. Разом із тим слід зазначити, що визначення поняття адміністративного процесу залишається дискусійним та остаточно невирішеним. Наводяться різні аргументи на користь того чи іншого підходу. На сучасному етапі " вузьке розуміння" адміністративного процесу є найменш поширеним, більш актуальними залишаються " широке розуміння" та " судочинський" підхід. У новітній адміністративно-правовій науковій та публіцистичній літературі адміністративний процес пропонується розглядати як врегульовану нормами адміністративно-процесуального права діяльність органів публічної адміністрації та деяких інших владних суб'єктів, спрямовану на розгляд та вирішення адміністративних справ (С. Стеценко). Адміністративний процес є сукупністю 3 складових: а) адміністративно-судового процесу (розгляд публічно-правових спорів в адміністративних судах); б) адміністративно-управлінського процесу, або адміністративно-процедурного (виконавчо-розпорядча діяльність суб'єктів публічної адміністрації); в) адміністративно-юрисдикційного процесу (розгляд справ про адміністративні правопорушення та застосування заходів адміністративного примусу). У будь-якому випадку слід розрізняти поняття адміністративного процесу (це завжди діяльність) та адміністративно-процесуального права (це правові норми, які таку діяльність регулюють). Теоретики адміністративного права не мають єдиної точки зору щодо змісту зазначених понять. Зокрема, терміни " процес" та " процесуальне право" використовуються в деяких наукових працях як взаємозамінні та ідентичні значення (С. Махіна, І. Панова). Існує точка зору, що перше з цих понять охоплює групи процесуальних правовідносин, які є підгалуззю (інститутом) адміністративного права, друге охоплює систему правовідносин, які ототожнюються з адміністративною юстицією (М. Тишенко, Ю. Тихомиров). Іншою є точка зору, що адміністративний процес за природою правовідносин взагалі має вважатися не складовою частиною адміністративного права, а цілком самостійною галуззю права судово-процесуальної спрямованості (В. Перепелюк). Якщо адміністративно-процесуальне право - це система юридичних норм, якими регламентуються державно-владні, організуючі суспільні відносини, що виникають у зв'язку з реалізацією адміністративно-процесуальної форми із застосуванням норм відповідних матеріальних галузей права, то адміністративний процес - це урегульована адміністративно-процесуальними нормами діяльність уповноважених суб'єктів публічної адміністрації, спрямована на реалізацію норм відповідних матеріальних галузей права під час розгляду і вирішення індивідуально-визначених справ. Уточнюються положення і щодо співвідношення адміністративного процесу та адміністративної процедури у вітчизняній адміністративно-правовій науці. Виокремлюється розгляд: а) адміністративної процедури як складової адміністративного процесу; б) адміністративної процедури та адміністративного процесу як самостійних правових явищ, складових адміністративного права; в) різних процесуальних правових явиш. Р. Мельник, В. Бевзенко, А. Комзюк вважають, що: а) адміністративний процес і адміністративна процедура є зовнішнім вираженням здійснення органами адміністративної влади своїх владних повноважень; б) вони є вираженням діяльності органів різних гілок влади: адміністративний процес пов'язаний із захистом прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб виключно у судовому порядку, адміністративна процедура - це порядок реалізації суб'єктами публічної адміністрації наданих їм повноважень; в) суб'єктами адміністративно-процедурних відносин можуть бути лише суб'єкти публічної адміністрації або зазначені суб'єкти і приватні особи, в адміністративному процесі одним суб'єктом є адміністративний суд; г) адміністративний процес набув ознак підгалузі (а інколи висловлюються і пропозиції щодо галузі), адміністративна процедура - інститут адміністративного права; д) основною метою і адміністративного процесу, і адміністративної процедури є сприяння здійсненню фізичними та юридичними особами своїх суб'єктивних публічних прав та законних інтересів; е) остаточним рішенням адміністративно-процесуального характеру є постанова або ухвала, а адміністративно-процедурного характеру -- адміністративний акт; ж) адміністративний процес регламентовано КАС, адміністративні процедури - численними нормативно-правовими актами різної юридичної сили; з) адміністративний процес має конфліктну передумову, адміністративна процедура може мати і конфліктну, і неконфліктну передумови. Зазначене співвідношення формулюється вченими-адміністративістами із урахуванням ототожнення адміністративного процесу із адміністративним судочинством. У більшості наявних джерел зосереджується увага на співвідношенні адміністративного провадження та адміністративної процедури як частини і цілого (в структурі адміністративної процедури виділяють окремі види адміністративних проваджень), як динаміки і статики, як розгляду справи і моделі такого розгляду (див. праці Е. Демського, О. Кузьменко, Т. Гуржія та інших). Ознаки адміністративного процесу: 1) адміністративний процес пов'язаний із публічним адмініструванням, його правовими формами; 2) пов'язаний з матеріальними нормами адміністративного права; 3) це діяльність, в результаті якої виникають суспільні відносини, врегульовані нормами адміністративно-процесуального права. Можна зазначити, що адміністративний процес складається з 2 частин: по-перше, діяльності суб'єктів публічної адміністрації щодо розгляду конкретних справ; по-друге, відносин між учасниками цієї діяльності. Адміністративний процес базується на таких принципах, як: верховенство права, законність, охорона інтересів особи і держави; рівність сторін; національна мова; самостійність органів (посадових осіб) у прийнятті рішень; оперативність та доступність; гласність та відкритість, офіційність (публічність), повнота, об'єктивність та неупередженість, етичність у відносинах, економність, підконтрольність та відповідальність посадових осіб. Окрім того, під час здійснення адміністративно-процесуальної діяльності публічної адміністрації повинні знаходити своє втілення правова презумпція невинуватості та презумпція правомірності дій та вимог осіб, що звертаються до суб'єктів публічної адміністрації (її ще називають презумпцією правомірності правової позиції громадянина). Адміністративний процес має свою структуру, складається із сукупності проваджень, під якими розуміють діяльність з вирішення певної, порівняно вузької групи однорідних справ. Будь-яке провадження складається з процесуальних стадій, які, в свою чергу, поділяються на етапи, які наповнені діями. Виділяють наступні стадії адміністративно-процесуальної діяльності: 1) стадія аналізу ситуації (порушення адміністративної справи); 2) стадія прийняття рішення в справі; 3) стадія виконання прийнятого рішення (завершальна стадія). Наведений перелік стадій запропонований Д. Бахрахом. Існують й інші погляди щодо цього питання. Так, М. Тищенко додає до цих стадій ще стадію оскарження або опротестування рішення у справі, яка має факультативний (необов'язковий) характер. Можна навести і такий варіант переліку стадій здійснення адміністративних проваджень, запропонований проектом Адміністративно-процедурного кодексу: 1) початок адміністративного провадження; 2) підготовка адміністративної справи до розгляду; 3) розгляд адміністративної справи; 4) прийняття адміністративного акта; 5) звернення адміністративного акта до виконання. У практиці застосування адміністративно-процесуального законодавства необхідно розмежовувати поняття " процес", " провадження", " окреме провадження", " стадія". Науковцями сформульовані різні визначення понять " провадження" та " адміністративне провадження". Так, на думку О. Кузьменко, провадження можна визначити як якісно однорідну групу процесуально-процедурних дій з владної реалізації певних відокремлених матеріально-правових норм. Такі дії об'єднуються єдністю кінцевої мети, потребами професійної спеціалізації праці щодо правозастосування, підвищення ефективності правового регулювання. Ієрархічно систему адміністративного процесу у загальному вигляді можна відобразити так: " адміністративний процес" - " адміністративне провадження" - " провадження з розгляду конкретної адміністративної справи". Таким чином, адміністративне провадження - це складова адміністративного процесу, яка об'єднує послідовно здійснювані уповноваженим суб'єктом (публічною адміністрацією) процесуальні дії щодо розгляду та вирішення індивідуальних справ. Будь-яке провадження в адміністративних справах складається з ряду окремих операцій. Вивчення таких операцій у різних видах адміністративних проваджень свідчить, принаймні, про притаманні для них 4 ознаки. По-перше, вони здійснюються послідовно, тобто одна операція змінює другу, утворюючи своєрідний ланцюг дій. По-друге, розташування операцій у цьому ланцюгу має невипадковий характер. їх послідовність логічно визначена. Так, винесення постанови у справі не може передувати такій операції, як складання протоколу про адміністративне правопорушення. По-третє, різним видам адміністративних проваджень притаманні різні за характером і призначенням операції. Різняться вони і за ступенем урегульованості адміністративно-процесуальними нормами. По-четверте, здійснення тієї або іншої операції у тому або іншому провадженні визначається адміністративно-процесуальними нормами і є моментом реалізації матеріальних норм адміністративного права. Ці логічні операції, що змінюють одна одну послідовно, прийнято називати стадіями адміністративного провадження. Кожна стадія має свої етапи, які наповнені діями. Етапи адміністративного провадження - це сукупність послідовних процесуальних дій, об'єднаних єдиною метою на певному відрізку конкретного адміністративного провадження. Дія адміністративного провадження - це найменший структурний елемент адміністративного процесу. В науці адміністративного права виділяють чимало проваджень, основними з яких є: провадження в справах про адміністративні правопорушення; провадження за зверненнями громадян; дисциплінарне провадження; реєстраційне та дозвільне провадження; контрольно-наглядове провадження; діловодство; провадження з розробки та прийняття нормативно-правових актів; провадження з розробки індивідуальних актів управління; провадження із застосування заходів примусу; провадження із земельних, податкових, пенсійних та інших питань; установчі провадження (створення, ліквідація, реорганізація організаційних структур у сфері публічного адміністрування); атестаційні провадження; провадження про застосування заохочень, присвоєння почесних звань, нагород тощо. Існують різні варіанти класифікації адміністративного процесу, які здійснюються шляхом поділу на певні групи проваджень на підставі визначеного критерію. Так, у правовій літературі пропонують розрізняти: а) адміністративно-правотворчий, адміністративно-правонаділяючий (оперативно-розпорядчий), адміністративно-юрисдикційний процеси (В. Колпаков); б) адміністративно-процедурний та адміністративно-юрисдикційний процеси (Ю. Козлов, Л. Попов, І. Голосніченко); в) адміністративно-розпорядчий та адміністративно-охоронний процеси (П. Кононов); г) адміністративно-установчий, адміністративно-правотворчий, адміністративно-правозастосовний та адміністративно-контрольний процеси (М. Тищенко) тощо. Окрім того, всі провадження класифікують на: а) юрисдикційні та неюрисдикційні (М. Тищенко; він же виділяє установчі, правотворчі, правоохоронні та правонаділяючі провадження); б) конфліктні та неконфліктні (О. Кузьменко); в) втручальні та заявні (залежно від ініціатора відповідного провадження, при цьому роль і значення зазначеної класифікації останнім часом істотно зросли) (В. Тимощук). Існують й інші класифікації. Тривалий час домінуючою була і залишається класифікація на: 1) Юрисдикційні провадження - це провадження, для яких притаманним є наявність наступних ознак: 1) наявність спору; 2) належне процесуальне оформлення; 3) змагальність сторін у провадженні; 4) обов'язкове прийняття рішення у вигляді юридичного акта; 5) розмаїття органів, уповноважених розглядати адміністративні справи. До таких проваджень слід віднести: провадження у справах про адміністративні правопорушення; - дисциплінарне провадження; - провадження за скаргами осіб. Останнім часом в юридичній літературі висловлюються пропозиції щодо віднесення до юрисдикційних проваджень (щоправда, з певними застереженнями) виконавчого провадження. 2) Неюрисдикційні провадження - це провадження, для яких наявність ознак юрисдикцій ного характеру не притаманна. До неюрисдикційних проваджень слід віднести: провадження з опрацювання та прийняття нормативних актів; - провадження з прийняття адміністративних актів; - провадження за заявами та пропозиціями громадян; - провадження із застосування адміністративно-запобіжних заходів; - провадження із застосування заходів адміністративного припинення; - реєстраційне провадження; - дозвільне провадження; - установче провадження; - провадження з реалізації контрольно-наглядових повноважень; - виконавче провадження; - атестаційне провадження; - провадження з приватизації державного майна; - провадження із земельних, екологічних, фінансових, бюджетних та податкових справ; - діловодство тощо. Останнім часом поширення набула класифікація адміністративних проваджень залежно від ініціатора на: а) заявні (за ініціативою приватних осіб); б) втручальні (за ініціативою суб'єктів публічної адміністрації). На сучасному етапі назріла необхідність, і це активно обговорюється, у вдосконаленні законодавчої бази щодо регулювання питань порядку здійснення проваджень. Зокрема, це стосується провадження за зверненнями громадян, реєстраційного та дозвільного проваджень тощо. Серед відповідних пропозицій - проект Адміністративно-процедурного кодексу України, центральною категорією якого стають адміністративні послуги, які в юридичній літературі називають публічними або управлінськими, передбачені ще Концепцією реформування адміністративного права України. Адміністративні послуги - це діяльність уповноважених законом органів публічної адміністрації (органів виконавчої влади та місцевого самоврядування), спрямована на забезпечення передбачених законом прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, які проявили ініціативу в їх реалізації. В загальному аспекті адміністративна послуга - це адміністративна процедура, яка здійснюється за заявою (ініціативою) фізичних та юридичних осіб. При цьому не має значення, чи зобов'язані ці особи звертатися за такою послугою, як, наприклад, за отриманням паспорта, чи це лише їхнє право, як у випадку отримання певної ліцензії чи дозволу. На підставі аналізу чинного законодавства вчені-правники І. Коліушко та В. Тимощук виділяють наступні групи управлінських послуг за їх предметом: - видача дозволів (на зайняття окремими видами підприємницької діяльності, на проведення мітингів, на розміщення реклами, акредитація вищих навчальних закладів, закладів охорони здоров'я, атестація підприємств, робочих місць, сертифікація товарів, робіт та послуг тощо); - реєстрація з веденням реєстрів (реєстрація актів цивільного стану, суб'єктів підприємницької діяльності, транспортних засобів), в тому числі легалізація об'єднань громадян; - легалізація актів (консульська легалізація), нострифікація (визнання дипломів, виданих в інших країнах), верифікація (встановлення достовірності сертифікатів про походження товарів з України); - соціальні управлінські послуги (призначення субсидій, пенсій тощо). Класифікацій адміністративних послуг може бути багато. В. Тимощук вважає, що за критерієм оплатності адміністративні послуги можна поділяти на платні й безоплатні для особи. Залежно від суб'єкта, який надає адміністративні послуги, їх можна поділити на державні адміністративні послуги і муніципальні адміністративні послуги. Важливими є, насамперед, ті класифікації, які мають практичне значення, тобто дають можливість давати рекомендації щодо покращення системи надання адміністративних послуг. Одним із таких критеріїв класифікації можна назвати рівень встановлення повноважень щодо надання адміністративних послуг та правового регулювання процедури їх надання, зокрема: 1) адміністративні послуги з централізованим регулюванням (закони, акти Президента України, Кабінету Міністрів України та центральних органів виконавчої влади України); 2) адміністративні послуги з локальним регулюванням (акти органів місцевого самоврядування, місцевих органів виконавчої влади); 3) адміністративні послуги зі " змішаним" регулюванням (коли здійснюються одночасно і централізоване, і локальне регулювання). Наступним критерієм класифікації послуг є зміст адміністративної діяльності щодо надання адміністративної послуги. Це, зокрема, реєстрація, надання дозволу (ліцензії), сертифікація, атестація, верифікація, нострифікація, легалізація, встановлення статусу тощо. За галузями законодавства, точніше за предметом (характером) питань, за розв'язанням яких звертаються особи до адміністративних органів, адміністративні послуги також можна класифікувати. Серед них можна виділити підприємницькі (або господарські), соціальні, земельні, будівельно-комунальні, житлові та інші види адміністративних послуг. Адміністративні послуги у більшості своїй розглядаються як різновид заявної адміністративної процедури. Одним з ключових елементів понятійного апарату теорії адміністративно-процесуального права є поняття адміністративної процедури. Як зазначає О. Кузьменко, етимологія слова " процедура" бере свій початок у латинській мові від слова " procedo" (рухаюсь), в українській та російській мовах відповідний термін з'явився шляхом запозичення його французькомовної трансформації - " procedure", яка має аналогічне значення. " Процес" (від лат. processus - рух, просування) у загальноприйнятому сенсі розуміється як: " послідовна зміна явищ, станів у розвитку будь-чого"; " сукупність послідовних дій для досягнення певного результату"; " сукупність подій, станів, змін, яка має певну цілісність і спрямованість"; " хід, розвиток певного явища, послідовна зміна станів у розвитку чого-небудь". У процедурі відсутня головна ознака процесу - подовженість у часовому вимірі. Якщо явище процесу - це, передусім, динаміка, безперервний рух, виражений у послідовних переходах від одного стану до іншого, то процедура становить ніщо інше, як дискретність такого руху. Процедура не є явищем, наділеним часовою динамікою. На думку О. Кузьменко, і її варто підтримати, на відміну від процесу, у процедурі неможливо віднайти умови, що забезпечують трансформацію вихідного пункту у наслідок. Врешті-решт, процедура не є рухом або діяльністю. Вона становить лише процесуальні етапи. Точніше кажучи, процедура - це розташовані в часовому проміжку віхи, від яких і до яких здійснюється розвиток явища, його прогрес або регрес. Тому під юридичною процедурою розуміється регламентований юридичними нормами порядок здійснення нормативно-правового регулювання суспільних відносин (правотворчості) та право-реалізації. Адміністративна процедура становить встановлений адміністративно-процесуальними нормами порядок діяльності уповноважених суб'єктів щодо розгляду і вирішення індивідуально-визначених адміністративних справ. Розмаїття адміністративних процедур передбачає можливість їх класифікації: а) за формою діяльності суб'єктів публічної адміністрації: - процедура прийняття нормативного акту адміністрування; - процедура прийняття індивідуального адміністративного акту; - процедура укладення адміністративного договору; - процедура вчинення організаційної дії адміністрації; - процедура вчинення технічної дії адміністрації; б) за спрямованістю та суб'єктами: - внутрішньо-адміністративні; - зовнішні; в) залежно від суб'єкта, з ініціативи якого розпочинаються: - заявні; - втручальні; г) залежно від наявності спору: - спірні (позовні); - безспірні (непозовні). |