Німеччина

Адміністративне право є частиною публічного права, є правом публічного управління. Воно розглядається у вузькому розумінні (це сукупність правових приписів публічного права, які визначають організаційні засади державного управління або регулюють діяльність органів державного управління), у широкому розумінні (правові приписи, що організують управління або регулюють його здійснення).

Адміністративне право поділяється на: матеріальне (загальне), яке включає адміністративні процедури, форми адміністративної діяльності; матеріальне (особливе), яке включає: поліцейське право і право охорони громадського порядку, право публічної служби; процесуальне право, яке включає форми контролю за адміністрацією, систему адміністративних судів, принципи адміністративного судового процесу, види позовів, попередній судовий захист, судовий контроль.

Джерела - закони, рішення Федерального адміністративного суду, міжнародні угоди, підзаконні акти, приписи, що не мають внутрішньо-управлінського значення, статути, звичаєве право.

Суб'єкти - носії публічної влади, тобто суб'єкти публічного права (органи виконавчої влади, державні установи Федерації та земель, публічні корпорації, публічні фонди, самостійні майнові організації публічного права, приватні підприємства з наданими їм публічними функціями тощо).

Державна служба передбачає розмежування чиновників і службовців, що працюють за наймом. Для чиновників висуваються вимоги щодо національності, стану здоров'я, матеріального стану, державної відданості. Ієрархія чиновників базується на засадах підпорядкування, окремої юрисдикції при порушення службової дисципліни, ранжування (4 ранги - нижчий, середній, підвищений та високий). Чиновники перебувають у публічно-правових відносинах із державою. Державно-службові відносини виникають на підставі призначення, зарахування, кооптації та обрання. Для чиновників передбачається випробувальний термін (тривалість залежить від рангу), відсутня вимога деполітизації, перелік обмежень (щодо спілкування із пресою, заняття додатковими видами діяльності тощо), система державної підтримки (соціальної, матеріальної тощо). Окрема увага приділена принципам професійного чиновництва, а саме: а) публічно-правовій вірності служби й роботодавцю; б) довічного строку служби (звільнення лише за серйозні службові проступки або у разі вироку про позбавлення волі на строк більше року) (навіть після досягнення граничного віку чиновники продовжують називатися чиновниками, хоча і перебувають на пенсії); в) державного утримання, гарантованого державою; г) результативності; д) відповідальності " перед усім суспільством", а не перед політичною партією; е) свободи політичних поглядів та членства в об'єднаннях.

Адміністративна юстиція. Розгляд спірних питань за участю публічної влади здійснюється системою адміністративних судів (Федеральним адміністративним судом, вищими адміністративними судами й адміністративними судами федеральних земель). Адміністративне судочинство поділяються на 2 етапи - попередній (тимчасовий) правовий захист і основне судочинство. Звернення до адміністративного суду можливе тільки після адміністративного оскарження.

Розгляд справи здійснюється на підставі т.зв. " інквізиційного" процесу за активної участі суду й можливості останнього зобов'язувати адміністративний орган здійснювати певні дії.

За діяльністю адміністрації передбачено здійснення адміністративного контролю (за планомірністю та доцільністю діяльності), парламентського контролю, судового контролю.