Великобританія

Адміністративне право визначає правовий статус і форми існування всіх публічних органів, права і обов'язки громадян у відносинах з публічними органами та процедуру їх реалізації, засади контролю за діяльністю публічних органів у відносинах із громадянами.

Джерела адміністративного права: закони (конституційні та звичайні), звичаї, судовий прецедент, адміністративні акти, делеговані акти, автономне законодавство (акти місцевих органів і корпорацій).

Державна служба передбачає розмежування політичних та адміністративних функцій. Всі службовці є професійними служителями корони і поділяються на: військових (військовослужбовців), політичних (міністрів), цивільних (співробітників міністерств за наймом). Останні разом із військовослужбовцями, службовцями органів місцевого самоврядування і публічних корпорацій є публічними службовцями. Службовці є незмінними, не залежать від зміни уряду, політичні службовці підлягають заміні. Від служби корони виокремлюється муніципальна служба, процедура проходження якої визначається муніципальними радами.

Державна служба є відкритою й базується на принципі " системи особистих якостей", передбачає кар'єрне зростання за певної кількості обмежень (фінансових, політичної активності тощо). Державні службовці за законодавством Великобританії поділяються на не індустріальних та індустріальних; внутрішніх та дипломатичних (при цьому внутрішні, у свою чергу, поділяються на старших адміністраторів, адміністраторів середньої ланки, молодших адміністраторів; на тих, хто працює повний і неповний робочий день, на постійних та тимчасових, кадрових і некадрових, департаментських, загальних і спеціальних).

Адміністративна юстиція передбачає розгляд спірних справ між публічними органами і громадянами (у межах здійснення контролю за діяльністю перших) звичайними судами загальної юрисдикції, квазісудовими органами - адміністративними трибуналами, які формуються із числа осіб із спеціальними знаннями у сфері діяльності, якою опікується трибунал, займають проміжне місце між адміністрацією та загальними судами й покликані встановлювати у конкретної особи право на допомогу чи послугу, передбачені законодавством. Трибунали розглядають справи як перша інстанція в колегіальному порядку (головуючий та 2 члени) за принципами гласності, змагальності, спеціалізації, оскарження рішення, економності, стадійності, терміновості, на підставі позовної заяви, без надмірної формалізації та обов'язкової участі адвоката. З урахуванням спеціалізації діяльності всі трибунали поділяються на: трибунали у сфері управління економікою (промислові, транспортні, земельні, податкові тощо) та трибунали у сфері соціального управління (пенсійні, медичні, соціального забезпечення тощо).

Для контролю за діяльністю адміністрації передбачено діяльність Омбудсманів, уповноважених у сфері адміністрації, місцевої адміністрації, охорони здоров'я тощо.

США

Адміністративне право регулює повноваження і порядок діяльності адміністративних установ, контроль судів за діяльністю відповідних установ. Складові предмету: адміністративна нормотворчість, адміністративна квазісудова діяльність, контроль судів над адміністрацією. Розмежовують " зовнішнє адміністративне право" (регулює взаємовідносини установ адміністративних із приватними особами) і " внутрішнє адміністративне право" (організаційні відносини адміністрації і відносини між складовими адміністрації у частині, в якій це необхідно для надання допомоги приватним особам).

Джерела: конституції штатів і федеральна, закони (федеральні і штатів), судові рішення, акти адміністративних установ. Останні умовно поділяються на умовні та додаткові, інтерпретаційні.

Публічна служба передбачає поєднання служби публічного сектору, президентської служби, військової служби та діяльності обслуговуючого персоналу урядових організацій. Запроваджено поділ державних службовців на 15 розрядів (ступенів), при цьому службовці 13-15 розрядів - керівники. Діє система " служби заслуг". Набір і просування по службі забезпечує і координує Управління з керівництва персоналом. Службовці охоплені системою соціального забезпечення, мають можливість утворювати профспілки, укладати колективні договори з адміністрацією за певного обмеження політичних прав державних службовців.

Для розгляду спірних питань між адміністрацією та приватними особами передбачено адміністративну (квазісудову) та судову процедуру за можливості обрання будь-якого способу приватною особою. Судовий контроль за діяльністю адміністрації розмежовується на статутний (передбачений законом) і нестатутний (накази, які були успадковані американською системою правосуддя від англійських судів справедливості й передбачають такий контроль). Окрім розгляду спірного питання, можливим є відшкодування шкоди, завданої особі діями чи рішеннями держави (відповідальність адміністрації за шкоду), щоправда, за існування підстав для можливого " оминання" закону: " приватних законів", застережень про виконання господарських функцій, конституційних положень про вилучення приватного майна для загальних потреб, страхування, відшкодування службовцю суми позову, задоволеного проти останнього судом, добровільної виплати вартості шкоди самою установою.

Японія

Адміністративне право є галуззю публічного права, яке встановлює режим адміністративних органів. Становлення адміністративного права відбувалося під впливом іноземного права, однак притаманним є домінування національної специфіки.

Джерела: Конституція, основні закони, звичайні закони, тимчасові закони, підзаконні акти (укази Кабінету міністрів, накази і відомчі циркуляри міністрів), в т.ч. прийняті у процесі делегування повноважень. Адміністративне законодавство не кодифіковане, воно розмішене у збірках чинних законів та постанов, Повному зібранні шести законів, збірках та окремих підзаконних актах.

Державна служба охоплює адміністративну, дисциплінарну, судову, характеризується елітарністю і традиційним шануванням чиновництва, великими обмеженнями щодо політичної діяльності, відсутністю міжвідомчих переміщень чиновників при переміщеннях у межах своїх відомств. До категорії державних чиновників включають не тільки чиновників, а й осіб, які працюють на державних підприємствах, службовців державної залізниці, телебачення, шкіл, співробітників поліції тощо. Державні службовці є " слугами суспільства". Всі особи, які перебувають на державній службі, поділяються умовно на 2 категорії - " звичайну службу" і " особливу службу". Для " звичайної служби" є притаманними конкурсна форма вступу, стандартна шкала оплати (щоправда, з певними доплатами), присвоєння 8 рангів і 15 розрядів, система " довічного найму" (майже до виходу на пенсію перебування на службі особи в одній і тій самій організації), можливість оскарження застосування дисциплінарних стягнень тощо. Для " особливої служби" притаманними є змінність посад (члени уряду, особи, що обираються парламентом або затверджуються ним, надзвичайні та повноважні посли, члени урядових зарубіжних делегацій, судді тощо), виконання певного роду робіт з оплатою із державного бюджету, однак за відсутності поширення режиму привілеїв та матеріального забезпечення.

Адміністративний процес характеризується: колегіальним характером прийняття рішень, прагненням уникнути особистої відповідальності, конформізмом, прагненням до консенсусу (досягається за рахунок використання механізмів ринги.

Контроль за діяльністю адміністрації здійснюється через адміністративне оскарження (в порядку загального та спеціального оскарження), судовий розгляд спірних справ за максимального використання посередників для врегулювання спорів на досудовій стадії та прагнення вирішити відповідні спірні питання задля досягнення примирення на будь-якій стадії судового розгляду.

Адміністративна юстиція передбачає розгляд спірних питань між особами і адміністрацією у загальних судах (правом подання позову наділені не лише особи, чиї інтереси порушено діями чи рішеннями адміністрації, а й особи які " отримують законну вигоду від скасування акту"), за широких можливостей модифікації варіантів судових рішень з урахуванням " загального благополуччя".