Тлумачення правових норм:поняття,види та способи

Тлумачення норм права- це спеціальна діяльність офіційних та неофіційних суб’єктів права щодо визначення та роз’яснення змісту та термінів нормативно-правового акта.

Офіційне тлумачення має обов’язків характер.Актами офіційного тлумачення правових норм є акти Конституційного суду, що містять: Найменування рішення, дату прийняття рішення, склад судів, зміст звернень, акт, який потрібно тлумачити, мотивуючу та резолютивну частини.

Неофіційне тлумачення -цетаке роз’яснення норм права, яке дається неофіційними суб’єктами.Воно не має загального характеру для суб’єктів суспільних відносин.

Спосіб тлумачення — це сукупність прийомів аналізу змісту нормативно-правових актів. У юридичній науці і прак­тиці використовуються різні способи тлумачення норм права.

Граматичний спосіб тлумачення норм права — це сукупність прийомів, спрямованих на з’ясування значення окремих слів, термінів, змісту норми залежно від розміщення сполучників, розділових знаків, прийменників у тексті. Таке тлумачення ба­зується на даних граматики, лексики, філологічних науках. Воно є первинним, бо починається з аналізу мовної форми виразу нор­ми права, яка відображена в тексті нормативно-правового акта.

Логічний спосіб тлумачення є таким тлу­маченням, яке базується на використанні законів і правил логіки для осмислення їх змісту. При цьому інтерпретатор не виходить за межі тексту закону.

Системний спосіб тлумачення- пояснює суть і зміст правової норми шляхом зіставлення її з іншими нормами.

Спеціально-юридичний-тлумачить волю законодавця.

Історико-політичний-вивчає історичні обставини видання акта, враховує, які політичні сили обумовили його прийняття.

Функціональний –полягає у врахуванні факторів та умов, в яких реалізується, функціонує чи діє норма права, з’ясовує вплив факторів на зміст норми.

18.Поняття і структура правовідносин

Правовідносини — це суспільні відносини, врегульо­вані нормами права. Це саме життя норми права. Пра­вовідносини — явище складне для реального сприймання, їх не можна побачити чи сприйняти органами чуттів. Реально можна лише спостерігати конкретну поведінку людей, наприклад продавця і покупця, які реалізують свої суб'єктивні права, передбачені цивільним законодавством. Через правовідносини особи можуть реалізовувати свої пра­ва та обов'язки, задовольняти свої інтереси. Правовід­носини виникають в конкретній поведінці суб'єктів пра­вовідносин (громадян, організацій, підприємств та ін.).

Правовідносини мають складну будову і включають такі елементи: суб'єкти; об'єкти; зміст; юридичні факти.

Суб'єктами правовідносин вважають їх учасників, що є носіями взаємних суб'єктивних прав та юридичних обо­в'язків.Розрізняють такі суб'єкти правовідносин: фізичні та юридичні особи; державні та громадські організації (органи дер­жави, профспілки, партії, фонди, земляцтва, ве­теранські, молодіжні організації тощо); різні спільноти (трудовий колектив, нація, народ, населення відповідного регіону тощо).

Суб'єкти правовідносин повинні володіти правосуб'єкт-ністю — правоздатністю, дієздатністю й деліктоздатністю.

Правоздатність — це здатність суб'єкта бути носієм суб'єктивних прав та юридичних обов'язків.

Дієздатність — це здатність суб'єктів своїми діями набувати і самостійно здійснювати суб'єктивні права та виконувати юридичні обов'язки.

Деліктоздатність — це обумовлена нормами права здатність суб'єктів нести юридичну відповідальність за вчинені правопорушення.

Об'єкти правовідносин — це ті реальні соціальні блага, які задовольняють інтереси і потреби людей і з приводу яких між суб'єктами виникають, змінюються чи при­пиняються суб'єктивні права та юридичні обов'язки. їх поділяють на матеріальні й духовні блага, дії суб'єктів, правовідносини, результати їх діяльності, в тому числі й духовні.

Зміст правовідносин складають права та обов'язки його учасників (суб'єктів) та рівень їх здійснення на практиці.

Зміст суб'єктивного права (можливість певної поведін­ки) включає можливості:

1) діяти відповідно до свого бажання та користу­ватися соціальним благом, на оволодіння яким спрямоване суб'єктивне право; 2)вимагати певних дій від зобов'язаної сторони; 3)звертатися до суду, державного органу чи поса­дової особи щодо захисту свого права.

Змістом юридичних обов'язків (належної необхідної поведінки) є необхідність: 1)здійснення або нездійснення певних дій на ви­могу уповноваженої сторони; 2)юридичної відповідальності за невиконання чи не­належне виконання передбачених нормою права дій.

Юридичними фактами є конкретні життєві обставини, з якими норми права пов'язують виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Юридичні факти поділяються на окремі групи за та­кими показниками:

юридичними наслідками — утворюючі, право-змінні, правоприпиняючі;

складом — прості (складаються з однієї обста­вини, якої досить для настання юридичних на­слідків), складні (сукупність окремих обставин);

тривалістю у часі — одноактні (складаються з одноразового акту їх виявлення), тривкі, або сталі акти (тривають у часі);

наявністю волі суб'єктів (щодо волі учасників) — події, дії. Події — обставини, що не залежать від волі людини (стихійне лихо, досягнення певно­го віку, народження, смерть людини тощо). Дії — обставини, що залежать від волі людини. Дії бувають правомірні (відповідають вимогам право­вих норм) і неправомірні (протиправні — зло­чини, проступки).