Юридична відповідальність:поняття ,мета і принципи

Юридична відповідальність — це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) зазнання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчи­нене правопорушення.

Мета юридичної відповідальності — вияв її соціальної необхідності та ефективності.

Розрізняють такі види мети юридичної відповідальності: загальну превенцію правопорушення; покарання правопорушника; вплив на свідомість правопорушника; моральну перебудову особи; формування в людини, яка порушила норми права, настанови на правомірну поведінку надалі; виховний вплив на інших людей з метою попередження правопорушень з їхнього боку.

Мета юридичної відповідальності своєю чергою визначає її функції. Функції юридичної відповідальності — головні напрямки юридичного впливу як на правопорушника, так і на інших осіб, з метою захисту правопорядку і виховання суб'єктів права, що скоїли чи можуть скоїти правопорушення.

Розрізняють такі види функцій юридичної відповідальності: превентивну (попереджувальну); виховну; репресивну (каральну); компенсаційну (поновлювальну); сигналізаційну (інформаційну).

Принципи юридичної відповідальності — це незаперечні вихід­ні вимоги, що ставляться до правопорушників і дозволяють за­безпечувати правопорядок у суспільстві. Вони є різновидом між­галузевих принципів права, відображають його глибинні устале­ні закономірні зв'язки. Юридична відповідальність ґрунтується на принципах:

1) законності —полягає у тому, що юридична відповідальність:

• настає за діяння, передбачені законом; застосовується в су­ворій відповідності з визначеним законом порядком;

• припускає наявність складу правопорушення (тобто наяв­ність протиправного, винного діяння);

• настає лише перед передбаченими законом компетентними органами;

• припускає конституційність закону, що встановлює міру від­повідальності.

Незнання законів не звільняє від відповідальності (ст. 68 Кон­ституції України);

2) обґрунтованості — виражається в:

• установленні самого факту вчиненого правопорушником про­типравного діяння як об'єктивної істини;

• встановленні інших юридичне значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт і суб'єкта правопорушення;

3) доцільності —полягає у відповідності обраного заходу впливу на правопоруш­ника цілям юридичної відповідальності (захистити правопоря­док, виховати поважне ставлення до права).

Цей принцип вимагає:

• індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від тяжкості правопорушення і властивостей правопорушника як особи відповідальності (ст. 61 Конституції України: «Юри­дична відповідальність особи має індивідуальний характер»);

• пом'якшення і навіть відмова від застосування заходів від­повідальності за наявності можливості досягти її мети ін­шим шляхом;

4) невідворотності — полягає в:

• неминучості настання відповідальності правопорушника;

• оперативності застосування заходів відповідальності за вчи­нені правопорушення;

• професіоналізмі і добросовісності діяльності правоохорон­них органів;

• ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників;

5) своєчасності — означає

• можливість притягнення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто проміжку часу, не занадто віддаленого від факту правопорушення.

Для адміністративних і дисциплінарних проступків установ­лений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочи­нів — від одного року до 10-15 років (залежно від тяжкості злочину і обставин справи). Виконання вироку, що вступив у законну силу, або постанови про накладення адміністративного стягнення також обмежено строком давності. Майнова відпові­дальність здійснюється в межах строку задавнення позову;

6) справедливості — виявляється в такому.

• кримінальне покарання не встановлюється за проступки;

• при встановленні заходів покарання і стягнення не повинно принижуватися людська гідність;

• зворотної дії в часі не має закон, що встановлює відпові­дальність або посилює (але не пом'якшує) її;

• за одне правопорушення встановлюється тільки одне пока­рання.

«Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відпові­дальності одного виду за одне й те саме правопорушення» (ст. 61 Конституції України).