Дворянство.

Після скасування кріпацтва феодальний стан дворянства вступив у період кризи і розкладу, у дворянському землеволодінні відбувався масштабний перерозподіл власності, і наприкінці століття дворянство втратило багато земель. У пореформений період стан дворян-поміщиків розколовся на 2 верстви: дворянство, яке вело своє господарство на капіталістичній основі, утворювало землевласницьку буржуазію, а поміщики, які поклали в основу господарювання відробіткову систему, були дворянами-напівкріпосниками. До прошарку дворян-землевласників, які обуржуазились, примикала група великих землевласників з інших станів. За “Зводом законів Російської імперії” українське, польське і кримсько-татарське дворянство за правоздатністю було прирівнене до російського. Привілеї і пільги дворянського стану були доповнені, зокрема, компенсацією за втрату ним права на безоплатну працю кріпосних селян – дворянам було надано право на отримання кредиту у державному Дворянському банку і приватних земельних банках під заставу земель, встановлено пільги і премії за реалізацію сільськогосподарської продукції, особливо за реалізацію цукру за кордоном, урядовцям-дворянам і поміщикам центральних губерній Росії були надані особливо пільгові умови придбання у власність і оренди земель у Правобережній Україні.

Дворянство зберегло свою корпоративну організацію і пануюче становище в управлінні державою – представник дворянства очолював повітове присутствіє у селянських справах, дворянські збори обирали членів губернського присутствія, дворяни очолювали училищні ради, займали провідні посади у військових присутствіях, визначали особовий склад мирових суддів, дворянству відводилась впливова роль у створених за реформами 1864 р. органах земського самоврядування і нових судових органах. Наприкінці століття було вжито низку заходів для зміцнення позицій дворян у місцевому управлінні – закон 1889 р. про земських начальників, які призначались лише із спадкових дворян, надавав їм судово-адміністративну владу на місцях, земська контрреформа 1890 р. затвердила переважання дворян у земствах, було розширено мережу дворянських привілейованих навчальних закладів – пажеських корпусів, училищ правознавства. За військовою реформою 1874 р. і Статутом про загальну військову повинність дворянство залучалось до військової служби на пільгових умовах – на офіцерських посадах і при скороченому терміні служби.