За право жити

Після 17 з'їзду ВКП(б) 1934 р. машина політичного терору, яка з часу так званої пролетарської революції в Росії 1917 р. ніколи не зупинялася повністю, діяла вже на всю потужність. Основний удар було спрямовано проти України. І це не випадково. Україна в стратегічних розрахунках російських більшовиків-шовіністів завжди розглядалася як вирішальний плацдарм. 1933 року в «загальній атмосфері загострення класової боротьби» покінчили життя самогубством дві провідні політичні постаті в Україні -комуністи Микола Хвильовий і партійно-державний діяч, соратник

Леніна, Микола Скрипник, член Політбюро ЦК КП(б)У, тодішній заступник Голови Раднаркому і Голова Держплану УРСР. На цей самий рік припадає ще один вияв бурхливого «розквіту» української радянської нації- страхітливий голод, який забрав у могилу кілька мільйонів (називають цифру 8-9 мільйонів) українських життів і довів наш народ до людоїдства. 1932 рік був урожайний. Москва «спустила» Україні завищені плани хлібоздачі. Але «єдність партії та народу» була вже «повна», і партійно-державний апарат України, цілковито безконтрольний перед суспільством, висунув так званий зустрічний план - ще вищий. Хліб від українських селян вимели дочиста. Вимирали цілі села -по всій радянській Україні маяли чорні прапори смерті (не метафорично, а в прямому значенні слова: стихійно утвердилась практика вивішувати над обезлюднілими селами чорні прапори). А газети кричали про розквіт українського народу. Зібраний хліб лежав у «засіках батьківщини» і поза ними, просто неба. Лежав, і чимало його пропадало. А люди пухли й помирали з голоду і «держава трудящих, робітників і селян» не подала їм ніякої допомоги. Вона боролася з «українським націоналізмом». Терор значною мірою захопив і позаполітичну людність. Так, 22 червня 1944 р. суворо таємним наказом № 0078/42 Берм і Жукова було вирішено «вислати у віддалені місця СРСР всіх українців, що проживали під владою німецьких окупантів». На 22-му з'їзді КПРС Нікіта Хрущов згадував, що тільки численність української нації врятувала її від ще одного сталінського етапу «розквіту» - від переселення на безмежні простори Сибіру. Нація лежала біля ніг радянської Росії цілковито паралізована. (Ю.Бадзьо)