Поняття про політичний аналіз. Рівні і функції політичного аналізу.

Тема 1. Політична аналітика як наука. Етапи становлення політичної аналітики. Інформаційне забезпечення аналітичного процесу.

Поняття про політичний аналіз. Рівні і функції політичного аналізу.

Історія становлення політичної аналітики.

Інституціоналізація політичної аналітики в Україні.

Інформаціне забезпечення аналітичного процесу. Закордонні і українські аналітичні ценнтри.

Література

1. Парсонс В. Публічна політика. Вступ до теорії і практики аналізу політики: Пер. з анг. – К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2006. – С. 34-44.

2. Прикладна політологія: навч. посіб. / За ред. В.П. Горбатенка. – К.: ВЦ «Академія», 2008.- С. 390-408.

3. Рубанов В. Політична аналітика в Україні: стан та перспективи дослідження / Політичний менеджмент. Науковий журнал / Голов. ред. Ю.Ж. Шайгородський. – 2012. - №3 (54). - С.11-22.

4. Рябов С.Г. Політична наука в Україні ХХІ століття: стан та перспективи розвитку. - К.: Навчально-методичний центр «Консорціум із удосконалення менеджмент-освіти в Україні», 2005. – С. 47-51.

5. Симонов К.В. Политический анализ: Учебное пособие. ¾ М.: Логос, 2002¾ 152 с.: ил. / https://politics.ellib.org.ua/pages-cat-31.html

Поняття про політичний аналіз. Рівні і функції політичного аналізу.

Політичний аналіз (англ. polity analysis, від грец. - розкладення, розділення) – це оцінка здійснимості й життєздатності альтернативних політик (планів, програм), стратегії їх здійснення та наслідків обраної політики. Термін політичний аналіз вперше був застосований американським дослідником Ч.Е. Ліндбломом 1958 році.

Анализ представляет собой процесс мыслен­ного расчленения исследуемого объекта на составные части и ис­следование каждой из них в отдельности. С помощью логического анализа выявляется строение исследуемого объекта, его структура, отделяется существенное от несуществен­ного. Логический анализ и синтез (объединение всех данных, полу­ченных в результате анализа), позволяющие создать полное и це­лостное представление об изучаемом объекте, достаточно часто ис­пользуются практически во всех отраслях гуманитарного знания.

Политология не является в этом плане исключением. Однако в понимании того, что представляет собой политический анализ, су­ществует неопределенность. В политической науке можно выделить два доминирующих под­хода к пониманию термина «политический анализ». Первый из них предполагает, что данный термин является исключительно простым синонимом использования анализа логического для изучения фундаментальных политических проблем. При этом прикладная политология рассматривается как вторичная дисциплина по отношению к политологии теоретической.

Второй подход к пони­манию термина «политический анализ» признает факт «дуализма» политологи­ческого знания, наряду с делением политических исследований на теоретическое и прикладное направле­ния необходимо разделить на два типа и политический анализ. Существует теорети­ческий политический аналіз и прикладной политический анализ.

Прикладная политология изучает проблемы, отвечающие определенной социальной потреб­ности. При этом их решение может помочь справиться с тем или иным вопросом, встающим перед обществом. Проблем­ные ситуации, с которыми сталкивается прикладная политология, имеют обычно жестко заданные временные и пространственные характеристики. Объект прикладной политологии, таким образом, можно определить как проблемные ситуации из текущей политической практики, реше­ние которых должно быть найдено в предельно сжатые сроки.

Прикладному політичному аналізу притаманні праг­матизм, обумовленість конкретною політичною ситуа­цією, цілями, потребами та інтересами, спрямованість на пізнання і вирішення конкретних політичних проблем. Він пов'язаний з ідентифікацією, діагностуванням полі­тичної ситуації, дослідженням розстановки, стратегій, ін­тересів, поведінки суб'єктів політики (політичних грав­ців, або акторів); узагальненням факторів (економічних, соціальних, психологічних), які обумовлюють суть полі­тичної проблеми, прогнозуванням розвитку, моделюван­ням розвитку подій і виробленням рекомендацій щодо прийняття і реалізації політичних рішень.

Завдання прикладного політичного аналізу пов'язані з дослідженням природи політичної проблеми, результатів політичного курсу в минулому і в актуальному для політика (політичної сили) часі, пошуком способів вирішення проблеми. Позиція аналітика завжди зорієнтована на полі­тичну практику, а безпосередні результати його старань виконують перетворювальну функцію, на підставі чого при­кладний політичний аналіз кваліфікують як мистецтво со­ціального інжинірингу (обґрунтування соціальних змін) і як певну кон'юнктурну практику, змістом якої є пошук для клієнта оптимального рішення.

Аналітик не висуває нових доктрин, не обґрунтовує нових теорій, а використо­вує теоретичні надбання, власний досвід, навіть інтуїцію для пізнання політичних подій, явищ, процесів, вироблен­ня практичних рекомендацій щодо поведінки в конкретній і передбачуваній політичній ситуації. У цій справі важливі не лише ідеї, теоретичні знання, досвід, навички, інтуїція, а й масштаб думки, здатність бачити проблемну ситуацію у різних вимірах, незаангажовано використовувати для її пізнання найефективніші підходи, методи, інструменти.

Залежно від зорієнтованості на проблему вио­кремлюють:

- прикладний політичний аналіз як основу підготовки політичних планів, вироблення і прийняття політичних рішень. Зміст його полягає в обґрунтуванні перспектив розвитку політичних явищ і процесів, чинників, що на них впливають;

- прикладний політичний аналіз як засіб контролю за реалізацією стратегії, тактики, планів у політиці. Актуальний після завершення політичних кампаній, акцій тощо.

Для постійного відстеження змін у політичному се­редовищі використовують політичний моніторинг — си­стему спостережень за політичними процесами, діяльні­стю суб'єктів політики.

Аналітик інтерпретує політичну ситуацію не тільки в її об'єктивних вимірах, а й через призму інтересів замовни­ка, тому в одній і тій самій проблемі йому доводиться бачи­ти різні аспекти, виконуючи, наприклад, замовлення пар­тії, що перебуває при владі, й опозиційної партії. Це озна­чає, що зосереджений на певному об'єкті погляд аналітика завжди залежатиме від ситуації, в якій перебуває замов­ник, його політичних цілей та інтересів.

Інтерпретації, оцінки, пропозиції аналітика не мають імперативного статусу, оскільки замовник (клієнт), зва­жаючи на свої знання, досвід, оцінки інших експертів, по­літичні реалії (домовленості, зобов'язання тощо), які з різ­них причин не могли бути охоплені аналітиком, нерідко привносить і своє бачення політичних подій і свого місця в них, що впливає на його рішення і подальші дії. Тому не варто приписувати політичному аналізу ухвалення політичного рішення, а також авторство політичного рішення, оскільки ця проблематика остаточно розв'язується суб'єк­том політики.

Теоретические исследования имеют своей задачей объясне­ние более фундаментальных проблем, основной из которых следует признать раскрытие подлинных механизмов функционирования политического мира. Очевидно, что подобная задача решаема лишь при широком рассмотрении политических процессов: политолог-теоретик не ограничен в своих исследованиях жесткими простран­ственно-временными характеристиками и поэтому может сравни­вать современные политические системы с системами прошлого, а также системы, существующие в один период времени, но в разных географических точках.

Основною аналітичною одиницею теоретичного аналізу є концепт (лат. conceptus — думка, поняття) — узагальнене форму­лювання про природу, зміст, складові політичної проблеми, а результатом — універсальні концептуальні вис­новки.

Субъектами теоретической политологии являются в первую очередь крупные университеты и институты, представляющие собой своеобразные корпорации ученых-политологов. В каче­стве клиента выступает само общество, стремящееся познать истинные механизмы функционирования мира политического. Дан­ный тезис подтверждается и тем фактом, что университеты и ин­ституты, осуществляющие фундаментальные политологические ис­следования, финансируются государством, т.е. налогоплательщи­ками, которые одновременно являются и основными потребителя­ми продукции ученых-политологов.

Весьма наглядно разницу это показывает рассмотрение анализа политических систем в древнегреческих городах-полисах, сделанного Аристотелем. Система административного управления в них отли­чалась друг от друга, однако в любом из полисов она была не слиш­ком запутанной, поскольку характеризовалась крайне ограничен­ным числом политических субъектов. В любом из греческих поли­сов была единая верховная власть, и для понимания его политичес­кого устройства было достаточно выявить систему кооптации в единый властный орган и принципы, в соответствии с которыми последний осуществляет управление полисом. Аристотель устано­вил, что верховная власть в полисах «непременно находится в ру­ках либо одного, либо немногих, либо большинства», и выделил соответственно три «логически правильных» вида государственно­го устройства: монархию, аристократию и политию, и три отклонения от них: тиранию («монархическая власть, имеющая в виду выгоды одного правителя»), олигархию («блюдет выгоды состоятельных граждан») и демократию («блюдет выгоды неимущих»).

Исследование Аристотеля неоперативно, поскольку для написания подробной обобщающей работы о всех полисах требо­валось значительное время для сбора материала, что лишало его актуальности. Аристотель ставил перед собой совершенно иные задачи, чем этого требуют исследования, носящие исключительно прикладной характер. Не случайно его «Политика» до сих пор считается классикой теоретической политической мысли, в то время как со­временные ситуационные анализы, будучи «скоропортящимися продуктами», имеют ценность только при оперативном использо­вании, а через некоторое время практически полностью теряют свою значимость.