Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Інформаційне забезпечення аналітичного процесу. Закордонні і українські аналітичні центри. ⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 4
В текущий момент политическая экспертиза перестала быть достоянием только властных структур. Круг потребителей аналитической продукции сегодня крайне широк. Одну из классификаций структур, осуществляющих аналитическую деятельность, предлагает Л. Пал. Он разделил все структуры на два сектора: государственный и негосударственный. Каждый из них был разбит Л. Палом на более мелкие подгруппы: государственный делится на правительственные и квазиправительственные аналитические подразделения,
негосударственный - на аналитические центры а) работающие на получение прибыли, б) созданные на базе университетов в) не считающие финансовую прибыль основной целью своего функционирования.
Правительственные аналитические структуры в классификации Л. Пала представляют собой те подразделения, которые являются частью его организационной структуры. Входящие в их штат аналитики имеют статус государственных служащих и выполняют функцию аналитической поддержки решений, принимаемых кабинетом министров.
Квазиправительственные же структуры в систематизации Пала — это те аналитические центры, которые также работают исключительно на правительство, но не входят непосредственно в его структуру и не являются по этой причине его частью.
Большинство в негосударственном аналитическом секторе составляют центры, ориентированные на получение прибыли, для которых политическая аналитика — товар, продвигаемый ими на рынок. Они в первую очередь работают с крупными коммерческими компаниями, вовлеченными в политическую жизнь и сталкивающимися с необходимостью просчитывать политические риски, а также политическими партиями и общественными организациями.
Но в ряде случаев подобные аналитические центры выполняют работы и для государственных структур, которые в подобной ситуации выступают как покупатели аналитических услуг на открытом рынке. К данной группе субъектов политического анализа Л. Пал относит и фирмы, занимающиеся социологическими опросами.
Центры, не ставящие в качестве своей основной задачи получение прибыли, существуют на спонсорские средства и гонорары от публикаций собственных исследований. Фактически они являются крупными научно-исследовательскими структурами, выполняющими как теоретические, так и прикладные разработки. Достаточно часто определенную долю расходов на их функционирование берет на себя государство, рассматривающее их как академические исследовательские подразделения. Аналогичным образом функционируют и аналитические центры, созданные на базе крупнейших университетов.
Д. Веймер и А. Вайнинг, которые рассматривают в первую очередь американскую политическую систему, делят правительственные структуры в соответствии с теми органами государственной власти, на которые они работают. Они пишут о президентских аналитических службах - группах типа Совета по национальной безопасности и Совета по внутренней политике, осуществляющих аналитическую поддержку решений, принимаемых президентом США; аналитических структурах, интегрированных в различные федеральные агентства, которые выполняют в США функции министерств; службах аналитического обеспечения деятельности парламента.
Следующую группу субъектов политического анализа составляют крупные исследовательские институты, называемые американскими политологами «резервуарами мысли». Д. Веймер и А. Вайнинг относят к ним те структуры, которые занимаются разработкой принципиально новых методов анализа, а затем используют их на практике. Наиболее ярким примером такого рода учреждений является «РЭНД Корпорейшн», разработавшая, в частности, метод Дельфи. При этом научные структуры, занятые фундаментальными исследованиями и выполняющие лишь разовые прикладные работы, вряд ли могут быть включены в классификацию субъектов политического анализа.
Третью группу субъектов политического анализа Д. Веймер и А. Вайнинг называют частными аналитическими центрами — она соответствует центрам, имеющим получение прибыли своей основной целью по классификации Л. Пала. А. Макарышев предлагает выделять центры прямой поддержки и центры широкой поддержки. Первые из них ориентированны на одного финансирующего их заказчика, в то время как вторые диверсифицируют свою деятельность и не привязаны к одному источнику финансирования.
Центры прямой поддержки часто функционируют в качестве подразделений каких-либо крупных коммерческих компаний, активно участвующих в политической жизни и просчитывающих политические риски. Существуют и формально независимые аналитические структуры, но реально поставляющие свою продукцию одному крупному клиенту, что также позволяет причислить их к данной категории субъектов политического анализа.
Центры же широкой поддержки не привязаны к одному источнику финансирования и осуществляют исследования по заказу сразу нескольких политических акторов, среди которых могут быть как коммерческие компании, политические партии или отдельные политики, так и государственные структуры. Деятельность таких центров в большей степени диверсифицирована, так как они работают с большим количество клиентов, запросы которых могут быть достаточно разнообразными».
Резюмируя вышесказанное, можно выделить следующие группы субъектов политического анализа: - аналитические подразделения властных структур, зависящие от конкретного органа государственной власти, на который они работают и в который они инкорпорированы; - крупные исследовательские центры, занимающиеся разработкой новых аналитических методов и апробирующие их в прикладных политических исследованиях; - коммерческие аналитические центры, среди которых выделяются привязанные к одному субъекту политического процесса или же работающие сразу с несколькими заказчиками.
Аналітичні центри виконують ряд функцій: - інноваційна — оскільки саме в науковому оточенні генеруються найбільш перспективні ідеї, що мають концептуальний характер, а політично орієнтовані інтелектуали завжди є «агентами змін»; - комунікативна — «мозкові центри», налагоджуючи інформаційний «міст» між науковою і політичною елітами, прагнуть привернути увагу політичних лідерів до наукових розробок і протиснути корисну інформацію «нагору»; - представницька — «мозкові центри», як правило, подають інтереси відповідних політичних груп, своїх клієнтів, і доводять їх до уваги політиків; - мобілізаційна — «мозкові центри» надаючи публіці аргументи, схиляють суспільну думку на користь тієї чи іншої ідеї, мотивуючи активність рядових громадян, пробуджуючи в них інтерес до політичної дії; - легітимна — «мозкові центри» виправдовують діяльність тих чи інших політичних еліт, які обґрунтовують свою лінію посиланнями на думку вчених, набуваючи тим самим легітимний авторитет в очах населення; - індикативна — вивчаючи суспільну думку, експертно-аналітичні організації є своєрідним «барометром змін» у суспільстві; - контролююча — вивчаючи і висвітлюючи діяльність державних органів влади, ці організації роблять офіційну політику відкритою.
Данную классификацию правильно было бы дополнить таким субъектом политического анализа, как средства массовой информации. Ведь наиболее авторитетные из них выступают уже не просто как поставщики информации, но и как фирмы, способные обработать ее и препарировать именно в аналитическом ключе.
Наиболее часто СМИ работают в жанре анализа политической ситуации. Однако в них все чаще можно встретить попытки спрогнозировать развитие ситуации. Политические анализы, осуществляемые СМИ, во-первых, потребляются политически активным читателем, зрителем или слушателем, который в большинстве своем является участником политического процесса, пусть даже и в самых простых формах. Во-вторых, на основе материалов СМИ могут принимать решения и более серьезные политические акторы, являющиеся членами властных структур, лидерами политических партий или общественных организаций. Достаточно вспомнить, как расследование журналистов двух американских газет привело к решению палаты представителей Конгресса США начать процедуру импичмента президента Р. Никсона, после чего он вынужден был добровольно уйти в отставку.
Якщо говорити про інформаційне забезпечення політичного процесц в Україні і діяльність аналітичних центрів, то крім вже згадуваних державних структур варто назвати ще й Національний інститут стратегічних досліджень.
В Україні у 90-і роки створювалися також незалежні (принаймні офіційно) аналітичні центри. Вони самостійно визначають тематику і спрямованість своїх досліджень, самостійно добувають кошти для їх проведення, і можуть розпоряджатися отриманими результатами як товаром. Суттєвим тут є те, що діяльність таких центрів спрямована не на теоретичні рефлексії, а на обслуговування політичної практики.
Серед аналітичних і науково-дослідницьких центрів, що типово репрезентують такий клас інституцій функціонування знання про політику, в Україні можна назвати такі.
Міжнародний центр перспективних досліджень - незалежна аналітична організація, яка досліджує проблеми публічної політики, пропонує висновки й рекомендації для вдосконалення політики державного та приватного секторів.
Український центр економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова (створений у 2001 році) - досліджує актуальні проблеми політичного, соціально-економічного розвитку України та її міжнародних відносин. Не обмежуючись критичним аналізом проблем, його члени намагаються виробити дієві та реалістичні пропозиції щодо їх розв'язання, конструктивно співпрацювати з владою та з опозицією.
CASE Україна - Центр соціально-економічних досліджень - неурядова неприбуткова організація, заснована в 1999 році польською фундацією CASE. Мета центру - проведення досліджень з економічних, політичних та соціальних питань, сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні. Експерти центру працювали над багатьма проектами разом з Гарвардським інститутом Міжнародного розвитку (HI1D), Міжнародною консультативною групою Сороса (SIEAG), Барентс Груп та ін.
Суспільно-гуманітарний консорціум (СГК) «Генеза» інформаційно-аналітична, науково-навчальна інституція - вивчає зміни політичного простору в посткомуністичному світі, зокрема в Україні. «Генеза» виникла у 1992 році як ініціатива молодих інтелектуалів, своєрідна альтернатива до організаційної системи наукових досліджень, що була успадкованою від комуністичного періоду. Працює як незалежне, структуроване на професійній основі навчально-дослідницьке середовище аналітиків та аналітичних структур західного регіону України.
Інститут політики (створений у 1998 році) – це аналітична інституція, що досліджує соціально-економічні й політичні процеси в сучасній Україні та за її межами; проводить аналіз та експертизу в галузі політичних наук; готує аналітичні матеріали й проводить дослідження в галузі суспільних наук. Серед сфер інституту - політика влади та суспільна думки про владну політику; соціально-економічна та політична ситуація в Україні; суспільно-правові відносини в українському суспільстві та ін.
Інститут реформ (створений у 1997 році) - недержавний аналітичний центр, метою якого є сприяння проведенню економічних перетворень в Україні та утвердження цінностей соціальної ринкової економіки і громадянського суспільства.
Школа політичної аналітики (заснована у 2001 році) - незалежний аналітичний проект при Національному університеті «Києво-Могилянська академія», що об'єднує професійних політологів, займається аналізом політичних процесів в Україні, українського законодавства, а також підготовкою професійних аналітиків у сфері політики.
Серед недержавних аналітичних центрів можна ще назватиМіжнародний центр перспективних досліджень, Український незалежний центр політичних досліджень, Всеукраїнська експертна мережа.
Не можна не зазначити, що нерідко експерти аналітичних і науково-дослідницьких центрів невибагливо послуговуються не цілком коректними концептуальними положеннями, що часом має наслідком дилетантизм і публіцистичність висновків. Навіть, коли в діяльності аналітичних і науково-дослідницьких центрів немає відвертого сервілізму і політичної заангажованості, теоретична недбалість у вживанні, приміром, таких понять, як „держава", „громадянське суспільство", „політична культура" призводить щонайменше до зменшення продуктивності їхніх проектів.
Серед ЗМІ, що здійснюють аналіз політичної ситуації і політичне прогнозування варто назвати газети «День», «Дзеркало тижня», «Сегодня», веб-ресурс «Главред», політологічне інтернет-видання «Політична думка», Інформаційне агентство УНІАН та ін.
|