Класифікація методів навчання

У світовій та вітчизняній практиці зроблено багато зусиль за класифікацією методів навчання. Так як метод категорія універсальна, " багатовимірне освіта", володіє безліччю ознак, то вони і виступають в якості підстав для класифікацій. Різні автори використовують різні підстави для класифікації методів навчання.
Запропоновано багато класифікацій, в основу яких покладено один або декілька ознак.
1. Класифікація методів за джерелом передачі і характером сприйняття інформації (Є. Я. Голант, Є. І. Перовський). Виділяються такі ознаки і методи:
а) пасивне сприйняття - слухають і дивляться (розповідь, лекція, пояснення; демонстраційний);
б) активне сприйняття - робота з книгою, наочними джерелами; лабораторний метод.
2. Класифікація методів на підставі дидактичних завдань (М. О. Данилов, Б. П. Єсіпов.). В основу класифікації покладено послідовність придбання знань на конкретному етапі (уроці):
а) придбання знань;
б) формування умінь і навичок;
в) застосування набутих знань;
г) творча діяльність;
д) закріплення;
е) перевірки знань, умінь і навичок.
3. Класифікація методів за джерелами передачі інформації та придбання знань (Н. М. Ворзелян, Д. О. Лордкінанідзе, І. Т. Огородников та ін.) Методами цієї класифікації є: а) словесні - живе слово вчителя, робота з книгою; б) практичні - вивчення навколишньої дійсності (спостереження, експеримент, вправи).
4. Класифікація методів за типом (характером) пізнавальної діяльності (М. М. Скаткін, І. Я. Лернер). Характер пізнавальної діяльності відображає рівень самостійної діяльності учнів. Цією класифікації притаманні такі методи:
§ а) пояснювально-ілюстративний (інформаційно-репродуктивний)
§ б) репродуктивний (межі майстерності і творчості);
§ в) проблемне виклад знань;
§ г) частково-пошуковий (евристичний);
§ д) дослідницький.
5. Класифікація методів, що поєднує методи викладання та відповідні їм методи навчання або бінарні (М. І. Махмутов). Дана класифікація представлена ​ ​ наступними методами:
а) методи викладання: інформаційно - що повідомляє, пояснювальний, інструктивно-практичний, пояснювально-спонукаючий, спонукає;
б) методи навчання: виконавчий, репродуктивний, продуктивно-практичний, частково-пошуковий, пошуковий. Паламарчук та В.І. Паламарчук).
6. Класифікація методів у поєднанні з формами співробітництва у навчанні запропонована німецьким дидактів Л. Клінберг. а) Монологічні методи:
- Лекція;
- Розповідь;
- Демонстрація.
б) Форми співробітництва:
- Індивідуальні;
- Групові;
- Фронтальні;
- Колективні.
в) Діалогічні методи: - бесіди.
7. Класифікація методів К. Сосницького (Польща) припускає існування двох методів навчання:
а) штучне (шкільне);
б) природне (окказіальное).
Цим методам відповідають два методи навчання: а) підносить;
б) пошукове

Словесні методи навчання
Як вже говорилося, загальні методи навчання реалізуються через приватні: словесні, словесно-наочні і словесно-наочно-практичні. Розглянемо їх по черзі.
Розглянемо словесні методи навчання, серед яких розрізняють монологічні і діалогічні.
До монологічних методів навчання відносять опис, пояснення, розповідь, лекцію, побудовані в основному на викладі матеріалу самим учителем.
Опис знайомить учнів з фактами, здобутими шляхом експерименту та спостереження у науці: способи захисту навколишнього середовища від шкідливих впливів відходів промислових підприємств, кругообіг того чи іншого елемента у природі, хід хімічного процесу, характеристика приладу і т. д. При цьому методі корисно використовувати наочність.
Пояснення застосовується для вивчення сутності явищ, для ознайомлення учнів з теоретичними узагальненнями: наприклад, з законом збереження маси речовин з точки зору атомно-молекулярного вчення, з причинами періодичної повторюваності властивостей елементів або процесом оборотності та незворотності реакцій і т.д. При цьому методі пояснення розкриваються зв'язки між поняттями і окремими фактами. У поясненні головне - чіткість. Вона досягається дотриманням " суворої логічної послідовності викладу, встановленням зв'язків з уже відомими учням знаннями, доступністю термінів, правильним використанням записів на дошці і в зошитах учнів, приведенням доступних конкретних прикладів, розчленуванням пояснення на логічно закінчені частини з поетапним узагальненням після кожної частини, забезпеченням закріплення матеріалу.
Лекція - більш тривалий вид монологічного викладу. Вона включає в себе і опис, і пояснення, і розповідь, і інші види короткочасного монологічного викладу з використанням засобів наочності. Шкільна лекція відрізняється від вузівської перш за все її тривалістю. Вона триває не більше 30 хв. Використовувати цей метод краще в старших класах, наприклад, при вивченні теми " Каучук» або «Ізомерні гомологічні ряди кисневмісних органічних речовин. Хімічне та електронна будова», або при розгляді структури білкових молекул і т.д.
Є успішний досвід читання лекцій і для молодшої вікової категорії учнів. У цьому випадку повинні бути продумані наочність і хімічний експеримент. Прикладом можуть служити лекції-демонстрації, які читаються в Політехнічному музеї Москви.
Лекцію читати треба так, щоб учні слухали її активно, з напруженою увагою, фіксували почуте в зошиті, виділяли головне. До слухання лекції учнів потрібно спеціально готувати, особливо якщо це VIII або IX класи. Після перших лекцій корисно наприкінці запропонувати комусь із учнів прочитати свої записи. Це дозволить і закріпити зміст, і навчити вести конспект лекції.
Особливу увагу в монологічному викладі має бути приділена вчителем своєї мови. Мова повинна бути чіткою, не дуже гучну, аби не порушувати учнів, не дуже тихою, щоб не викликати зайву напругу слуху, що заважає сприйняттю, сприяє послаблення уваги і врешті-решт призводить до порушення дисципліни в класі.Мова вчителя не повинна містити слів-паразитів і хімічних вульгаризмів. Учитель повинен називати речовини, а не їх формули.
До діалогічним методів відносять різні види бесід, семінари, в основі яких лежать діалог вчителя з учнями, диспут між учнями і т.д.
Бесіда - це діалог вчителя з учнями. Виражається вона в тому, що вчитель задає учням питання, а вони на них відповідають. Іноді буває, що в процесі бесіди в учнів виникає питання, на який вчитель або відповідає сам, або пропонує зробити це учням. Для того щоб розмова була успішною, необхідно з'ясувати їїдидактичну мету. Бесіда може бути контролююча (фронтальне опитування), узагальнююча, евристична. Треба добре знати, які знання в учнів є для початку бесіди і якими вони повинні стати в кінці її. Необхідно розробити систему питань, логічно і дидактично правильно побудовану. До розмови вчитель готується заздалегідь. Корисно спочатку сформулювати відповідь, який потрібно отримати, а потім ставити до нього питання, який повинен бути коротким, але вимагати розгорнутої відповіді, що розвиває мову учнів. Не слід ставити питання, які потребують відповіді «так» чи «ні». Він повинен бути обгрунтований, містити відомі учням терміни. Бесіда завершується підсумковим узагальненням.
Необхідно продумати місце експерименту в бесіді. Можна включати і інші засоби наочності, в тому числі і екранні посібники. Якщо вчитель має намір поєднувати бесіду з практичною роботою, то вона повинна бути дуже короткою, спрямована на актуалізацію знань з відповідного матеріалу і проводитися до виконання практичної роботи.
До діалогічним методів варто віднести і семінар. Останнім часом семінар з методу виріс у велику форму навчальної роботи, найважливіший компонент лекційно-семінарської системи.
Семінар практикується в основному зі старшокласниками. Учні до нього готуються за заздалегідь розробленим планом. Проводиться семінар, як правило, по досить великому розділу, теми в формі обговорення учнями тієї чи іншої проблеми. Корисніше всього проводити семінари з метою узагальнення знань учнів. На семінарі учням надається для висловлювань більший час, ніж при розмові, звертається увага на їх мова, логіку, аргументацію, вміння брати участь у дискусії і т. д. Як теми семінарських занять можна запропонувати, наприклад, такі: «Залежність властивостей вуглеводнів від їх будови», «Значення досягнень органічної хімії в розвитку економіки»та ін Семінар - це метод, що зближає шкільні форми роботи з вузівськими, і для старшокласників він корисний.

16. Програмоване навчання хімії як вид самостійної роботи учнів і методика його використання у навчальному процесі.

Теорія програмованого навчання зародилась у 1950-х pp. на межі педагогіки, психології, кібернетики у зв'язку з потребами теоретичних і досліджень у галузі управління процесом засвоєння знань, формування навичок і умінь. Програмоване навчання — це навчання за попередньо розробленою програмою, в якій передбачені дії як учня, так і вчителя. Виникли тенденції часткового або повного перекладання функції вчителя на пристрої, за допомогою яких здійснювалося й опосередковане управління процесом засвоєння знань за спеціальними програмами. Особливо ці тенденції посилились у зв'язку з появою персональних комп'ютерів. Відзначаючи широкі можливості використання персональних комп'ютерів у практиці навчання, в усьому світі визнано, що ні і програмоване навчання, ні комп'ютер не можуть замінити вчителя.

Основу теорії програмованого навчання становлять три вихідні положення:

навчання — процес керований;

навчання — інформаційний процес;

навчання — строго індивідуалізований процес. Висока керованість процесу навчання досягається за допомогою спеціально розробленої навчальної програми, використання якої забезпечує сувору систематизацію навчального матеріалу і послідовність дій учня. За допомогою каналів зворотного зв'язку можна дістати інформацію про результати сприймання учнями навчального матеріалу і провести відповідні коригуючи впливи.

Залежно від способу пред’явлення навчальної інформації, характеру роботи над нею і контролю (самоконтролю) розрізняють три види програмованого навчання: лінійне, розгалужене і комбіноване.

При лінійному навчанні навчальний матеріал поділяється на дози, після послідовного вивчення кожної з яких пропонується контрольне запитання (вправа, завдання). Після неправильної відповіді учень повертається до повторного вивчення цієї дози доти, поки не дасть правильної відповіді. Після цього учень приступає до вивчення наступної дози, і так діє до повного вивчення всієї теми. Лінійні програми розраховані на безпомилковість кроків усіх учнів, тобто всі учні одержують одну й ту саму послідовність завдань і повинні виконати одні й ті самі кроки. Такі програми повинні відповідати можливостям найслабкіших учнів. Розгалужене програмоване навчання має такі особливості:

• дози навчальної інформації пропонуються укрупнені, а контрольні завдання складніші;

• учень обирає з системи готових відповідей правильну;

• програмою передбачена корекція ходу пізнавальної діяльності. Якщо учень обрав помилкову відповідь, то він відсилається на одну з бокових гілок лінії пізнання, де знаходить додаткову інформацію, роз'яснення, що допомагає йому зрозуміти помилку і вибрати правильну відповідь. При виборі правильної відповіді учень переходить до вивчення наступної укрупненої дози інформації.

Комбіноване програмоване навчання поєднує два попередніх види програмованого навчання. При цьому лінійне програмоване навчання використовується при розв'язуванні нескладних дидактичних завдань, а розгалужене — при більш складних.

До сильних сторін програмованого навчання слід віднести ретельний відбір і структурування вчителем програмного матеріалу, розташування його у вигляді логічно завершених доз, високу самостійність та активність навчальної діяльності учнів, ефективне управління і самоуправління навчально-пізнавальною діяльністю, індивідуалізацію навчання й адаптацію його до можливостей кожного учня, раціональне використання навчального часу.

Особливості програмованого навчання — наявність зворотного зв'язку; учень не може зробити наступного кроку, якщо він не засвоїв попереднього матеріалу. Це гарантує надійність засвоєння матеріалу, але залишає без уваги його внутрішні процеси, які відбуваються між одержанням учнем завдання і його розв'язком.

Крім того, в жодній з попередніх програм неможливо враховувати всі особливості навчального процесу, особливості кожного учня або класу.

Слабкими сторонами програмованого навчання є відсутність безпосереднього впливу особистості вчителя на учня. Такий вплив може бути лише опосередкованим. Відсутність безпосереднього спілкування з учителем і міжособистісного спілкування учнів негативно позначається на формуванні особистості в цілому, його інформаційній мові, управлінні внутрішньою психічною діяльністю. Велика подрібненість завдань, їх одноманітність, штучно уповільнений темп просування від незнання до знання, наявність вибіркового методу контролю не виключають можливість вгадування правильної відповіді, а вибір неправильної відповіді і хибних посилань сприяє повторенню помилок — це теж негативні риси програмованого навчання. Використання навчальних пристроїв дає можливість лише отримувати інформацію про допущені помилки, але не дає змогу простежити хід міркувань, які привели учня до правильної відповіді або помилки.

Зменшення популярності програмованого навчання вже в 1970-ті pp. пов'язане з великою трудомісткістю і вартістю роботи щодо складання і програмованих підручників і посібників та навчальних програм, особливо комп'ютерних, відсутністю в достатній кількості та значною вартістю персональних комп'ютерів. Проте на сучасному етапі розвитку нових інформаційних технологій можливості застосування програмованого навчання потребують подальшого дослідження і впровадження його на новій технічній основі і нових психолого-педагогічних позицій.

Ідеї програмованого навчання можуть використовуватися при створенні електронних навчальних курсів, які виставляються на освітніх серверах глобальної мережі Інтернет.

28. Методи письмової перевірки результатів навчання в системі уроку хімії.