Львів в період(1914-1944) 1 та 2 Світова війна,Українська революція,перебування у складі 2-гої Речі Посполитої.

З початком війни українці організували перші за нових часів власні збройні сили Легіон Українських січових стрільців. Проте військова потуга Російської імперії, порівняно з Австро-Угорщиною, була сильнішою і у вересні 1914-ого Львів був окупований царськими військами. Окупаційна влада спиралася в Галичині на українців-москвофілів, проте успіхів не досягла. У квітні 1915 року Львів повернувся під владу Австро-Угорщини, проте ненадовго. У 1918 році, з поразками на фронтах, став відчутний близький розвал імперії. Пригноблені народи, в тому числі й українці, почали готуватися до створення власних державних структур. 18 жовтня у Львові був створений політичний представницький орган українців — Українська Національна Рада, куди входили політики старшого покоління, виник Український генеральний військовий комісаріат (УГВК) з числа радикально налаштованих молодих офіцерів, що пройшли світову війну.

Встановлення української влади у Львові відбулося без жодного пострілу. Зранку 1 листопада 1918 року на державних установах було вивішено національні українські прапори і проголошено Західноукраїнської народної республіки (Листопадовий чин). Столицею став Львів. Територія ЗУНР мала включати українські етнічні землі, що досі належали Австро-Угорщині — Галичину, Буковину і Закарпаття з населенням близько 6 млн. осіб. Збройними силами стали Українські січові стрільці. Затверджено герб держави — Золотий Лев на синьому тлі та прапор — блакитно-жовтий. Національним меншинам гарантувалися всі права. Єврейське і німецьке населення поставилися до нової Української держави лояльно. Проте поляки 2 листопада підняли заколот і у Львові розгорілися вуличні бої, що переросли в Українсько-польську війну. В результаті українці залишили Львів 21 листопада 1918 року, взявши його в облогу. Було сформовано Українську Галицьку армію в числі 50-70 тисяч добре вишколених вояків, офіцерами в УГА пішло багато австріяків і офіцерів російської армії. Проте Румунія окупувала Буковину, а Закарпаття країни-переможці віддали Чехословаччині. До липня 1919 року поляки отримали перевагу і окупували Галичину, включивши її до складу Другої Речі Посполитої. 18 березня 1923 року в місті відбулась демонстрація за участи 40 000 осіб проти рішення Ради послів держав Антанти щодо східних кордонів Польщі від 15 березня 1923 р. про анексію Східної Галичини Польщею; лунали заклики до рішучої боротьби за волю. Після підписання Ризької мирної угоди Львів відійшов до Польщі і став столицею Львівского воєводства. Більшість населення в місті у той час складали поляки (понад 50%); євреїв було близько 30%, українців близько 15%. Проти українського населення в Галичині польська влада проводила систематичну дискримінаційну політику пацифікації. Попри це, у Львові стрімко розвиваються українські суспільні і культурні процеси — кооперативний рух, Таємний український університет, тут працювали митці нового покоління Ірина Вільде, Богдан-Ігор Антонич, Роман Сельський. У 1938 році Юліан Дорош зняв у Львові перший український повнометражний художній фільм «До добра і краси». У політичному русі на чільні позиції висувається молодь, об'єднана в Організацію українських націоналістів під проводом Степана Бандери. Львів стає центром українського національно-визвольного руху, Галичина перетворюється на «П'ємонт України». Цю функцію місто втримувало до 1990-их років.

За Планом Молотова-Рібентроппа Львів, як і вся Галичина, мав увійти до складу Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Через певну неузгодженість 12 вересня 1939 року Вермахт почав облогу міста. 19 вересня до міста підійшла Червона армія. Врешті 20 вересня німецька армія покинула околиці міста, а через два дні польське командування здало Львів Радянському Союзові. Радянська влада організувала у Львові 22 жовтня 1939 року опереткові Народні Збори українського народу, які відбулися в теперішньому приміщенні Оперного театру, де урочисто проголошено возз'єднання західноукраїнських земель з Українською Радянською Соціалістичною Республікою в складі Союзу Радянських Соціалістичних Республік. Зразу після цього почалися масові репресії і депортація в Сибір українського і польського населення, як це робилося в Радянській Україні. 22 червня 1941 року масованою атакою Вермахту на західний кордон СРСР почалася німецько-радянська війна. Поки на лінії фронту точилися бої, енкаведисти, щоб не евакуйовувати в'язнів, винищили дві з половиною тисячі українців і поляків, переважно інтелігенції, які перебували в тюрмах «Бригідки», на Лонцького і Замарстинівській тюрмі. 30 червня 1941 року до Львова увійшла німецька армія. Одним з перших вулицею Янівською (теперішньою Шевченка) в місто увійшов батальйон «Нахтігаль», що перебував у складі абверу і був укомплектований з українських націоналістів, прихильників ОУН Степана Бандери, очолених Романом Шухевичем. 30 червня на площі Ринок бандерівці проголосили Акт відновлення Української держави, не питаючи дозволу німців. Цим кроком вони налаштували проти себе німецьке командування і проти українських націоналістів почалися репресії. У концтаборі Саксенхаузен ув'язнено Степана Бандеру. 1 серпня 1941 року у Львові створено адміністрацію німецького дистрикту Галичина, що увійшов на правах п'ятого дистрикту до складу Генерал-губернаторства, створеного на території колишньої Польщі з центром у Кракові. У 1943 році німці винищили львівське гетто. Із цим Львів втратив своє єврейське населення. В час наступу Червоної Армії після розгрому німців під Бродами у Львові 23 липня 1944 року розпочалася військова операція польської підпільної Армії Крайової з метою взяти Львів і Галичину і з цих позицій вести перемовини щодо влаштування польсько-німецького кордону. Вона отримала назву «Операція Буря». Вона перетворилася на вбивства українців поляками на вулицях Львова. 27 липня 1944 року Червона армія повністю взяла Львів. Керівників Армії Крайової було запрошено на переговори з керівництвом Червоної Армії, де їх заарештували. Українська Повстанська армія готувалася до війни з новим окупаційним режимом.