Сутність і структурні елементи економічної системи суспільства. Формаційний і цивілізаційний підходи

Термін система – ключове філософське поняття. Система (від грец. systema – ціле, складене з частин) являє собою сукупність елементів, які мають причинно-наслідкові зв'язки один з одним і тому утворюють цілісність, якісну єдність. Наукове розуміння економічної системи виходить з теоретичних і методологічних положень про систему як про категорію. У нашому курсі ми будемо дотримувати нормативного поняття системи. Такий підхід до поняття «система» вимагає виділення системних принципів її побудови. Вони виражаються у наступному: цілісність; структурність; взаємозалежність системи і зовнішнього середовища; ієрархічність; багатоаспектність системи.

Такі ознаки має будь-яка система, у тому числі й економічна. Господарська система характеризується наявністю взаємообумовлених елементів, що формують її внутрішню структуру і забезпечують функціональну організацію її зв'язків.

Серед різноманіття властивостей системи варто виділити три основних:

• система є, насамперед, сукупність елементів;

• між елементами системи існують визначені зв'язки;

• система має внутрішній організаційний устрій.

Загальновідомо, що системний підхід переважно вивчає об'єкт у статиці. Аналіз, доповнений діалектичним методом, розкриває внутрішні взаємозв'язки і взаємозалежності явища, розглядає його в постійній зміні, тобто у динаміці.

У самому загальному виді економічні системи бувають «чисті» і «змішані». Основними одиницями сучасної економічної системи прийнято вважати домашнє господарство, підприємство (фірма) і державу.

Класифікацію економічних систем можна здійснювати на основі різних критеріїв (ознак). Критерії бувають: структуроутворюючі, соціально-економічні (змістовні), об'ємні і динамічні.

Структуроутворюючі – це критерії з боку елементів, що утворюють структуру системи. Такими можуть бути економічні відносини, функціональні зв'язки, інститути.

Соціально-економічні – це критерії, що засновані на виділенні ключових моментів, які визначають зміст системи. До них відносяться спосіб з'єднання виробництва і споживання, тип власності, соціокультурні фактори, ступінь індустріалізації або соціалізації системи.

Об'ємні і динамічні – це критерії, що характеризують складність і мінливість системи. Серед них: однорідність або різнорідність системи, статичні та динамічні.

Таким чином, сутність економічної системи трактується як цілісна сукупність економічних відносин із приводу ефективного виробництва, розподілу, обміну і споживання товарів і послуг, яка упорядковує зв’язки між виробниками і споживачами матеріальних і нематеріальних благ та послуг, а також забезпечує управління соціально-економічними процесами.

Виробництво – це є процес створення корисного продукту.

Розподіл – на цій стадії визначається частка кожної людини у зробленому продукті.

Обмін – це процес, під час якого одні продукти (товари) обмінюються на інші. Розподіл і обмін опосередковують зв'язок між виробництвом і споживанням.

Споживання – на цій стадії відбувається використання створених благ і послуг для задоволення людських потреб.

У свою чергу, споживання буває виробничим і невиробничим (особистим і суспільним). При виробничому споживанні частина створеного продукту у виді засобів виробництва повертається назад у виробництво. При невиробничому споживанні створений продукт виступає у формі продуктів споживання для задоволення фізіологічних і соціальних потреб людини.

Усі чотири фази руху суспільного продукту тісно зв'язані між собою й утворюють суспільне виробництво. Найважливішим показником функціонування суспільного виробництва є його ефективність. Вона визначається співвідношенням результатів виробництва і їхніх витрат.

Сучасний світ характеризується наявністю самих різних економічних систем. Відмінне розуміння історичного процесу розвитку економічних систем відбивають формаційний і цивілізаційний підходи.

Формаційний підхід характерний для марксистської теорії і представляє тричленну класифікацію етапів економічного розвитку суспільства. Первинна (архаїчна) формація містила у собі первіснообщинний і азіатський способи виробництва. У її основі була землеробська громада з колективною власністю на землю, незначне ще ремесло і станові відносини. Другу формацію, засновану на приватній власності, К. Маркс назвав «вторинної» (рабство, феодалізм, капіталізм). Третя – комуністична, передбачала знищення приватної власності і по фазний рух (соціалізм, комунізм) до поставленої мети. Епоха комунізму повинна була, за задумом автора формаційної теорії, перетворитися в епоху «позитивного гуманізму». Даний підхід має достоїнства і недоліки. З його допомогою економічна історія людства набула вигляду логічної схеми, а не хаосу фактів. Обмеженість – він застосовний в основному західній цивілізації і не одержав практичного підтвердження.

Цивілізаційний підхід припускає вивчення світової економічної історії як єдиного планетарного процесу з поступовою зміною цивілізацій. Ця теорії знаходиться у початковій стадії свого розвитку. Її головною задачею є пошук системоутворюючих ознак. Основним критерієм періодизації служать цивілізаційні революції, що піднімають на нову ступінь продуктивність праці. До них можна віднести: аграрну (близько 6-8 тис. років тому); промислову (300 років тому), науково-технічну (50-70 років тому). Головний результат їхнього впливу – це зміна людських потреб і засобів їхнього задоволення.