Рушійні сили, фактори і показники економічного зростання

Що ж є джерелом економічного зростання і які його рушійні сили?

Джерелом руху є протиріччя. Їхня відсутність означає припинення руху, припинення самого життя. Джерелом економічного зростання є внутрішні протиріччя способу виробництва. Найбільш загальним його протиріччям є протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами.

Вплив виробничих відносин може бути різним: сприяти прогресу продуктивних сил, стримувати його і поєднувати одне й друге. У цілому ж вплив виробничих відносин залежить від ступеня їхньої відповідності рівню та характерурозвитку продуктивних сил суспільства.

Рушійні сили економічного зростання – це відносини між елементами продуктивних сил і виробничих відносин. До них належать: економічні інтереси, економічні стимули, змагальність (конкуренція) у праці.

Економічні інтереси – це спонукальні мотиви господарської діяльності людей, обумовлені їхніми потребами. Потреби - це потреба у чомусь. Прагнення задовольнити потреба народжує в людині інтерес до участі в господарській діяльності. Тобто інтереси є своєрідною «пружиною», яка надає руху виробництву.

Економічні інтереси людей визначаються їхнім становищем у суспільстві. Способи впливу на інтереси, за допомогою яких забезпечується участь людей у виробництві, різні. Вони визначаються своєрідністю тієї чи іншої суспільно-економічної формації. До них належать:

1) позаекономічний примус до праці;

2) економічний вплив на інтереси;

3) моральне і соціальне збудження трудової активності.

Вони завжди поєднуються один з одним, хоча кожна формація робить ті чи інші з них переважними.

Важливим рушієм економічного розвитку виступає змагальність, конкуренція, народжувана спільною працею людей. Змагальність відкриває в людині заповзятливість і ініціативу, розкриває її здібності і таланти, результатом чого є зростання продуктивності праці.

Активну роль в економічному прогресі може відігравати надбудова, якщо вона досить точно виражає об'єктивну логіку суспільного розвитку, діє не всупереч об'єктивним законам, а відповідно до них.

За способом впливу на економічне зростання розрізняють прямі і непрямі фактори. Прямими називають ті, які безпосередньо визначають фізичну можливість економічного зростання. Непрямі фактори впливають на можливість перетворення цієї можливості в дійсність. Вони можуть сприяти реалізації потенціалу, закладеного в прямих факторах, або обмежувати його.

До складу прямих входять п'ять основних факторів, які безпосередньо визначають динаміку сукупного виробництва і пропозиції:

- наявність природних ресурсів, їхня кількість і якість;

- кількість трудових ресурсів і їхній якісний стан;

- обсяг основного капіталу і його технічний стан;

- технологія, її новизна, впроваджуваність, швидкість зміни, результативність, окупність;

- розвиток підприємницької здатності в суспільстві.

До складу ж непрямих факторів економічного зростання входять:

- ступінь повноти й ефективності використання усіх видів ресурсів;

- ефективний і справедливий розподіл зростаючого обсягу виробництва і доходів;

- зниження ступеня монополізації ринків; ё

- зменшення цін на виробничі ресурси;

- зниження податків на прибуток;

- розширення можливості одержання кредитів і та ін.

Відповідно до виділення типів економічного зростання прямі фактори зростання поділяються на дві основні групи: екстенсивні й інтенсивні. Даний розподіл подано на рис. 1.

У загальному вигляді вплив факторів на економічне зростання можна зобразити графічно (схема 1).

Схема 1. Фактори, що визначають динаміку виробництва реального продукту.

Поряд з факторами економічного зростання є ряд таких, котрі стримують зростання продуктивності праці і реального національного доходу. Як показує практики розвинених капіталістичних держав, до них належать:

- законодавча діяльність у галузі охорони праці, навколишнього середовища;

- посилення державного втручання у справи приватного бізнесу зажадало збільшення витрат, що відволікає капіталовкладення від інвестицій в основний капітал для підвищення продуктивності праці;

- несумлінне ставлення до праці і господарські злочини (наприклад, в Україні в 1997 році збитки і втрати в народному господарстві досягли 9% ВВП);

- припинення роботи під час страйків;

- несприятливі природні впливи на розвиток сільського господарства;

- економічні кризи, циклічне безробіття.

Для характеристики економічного зростання використовується система показників, які допомагають виміряти результативність застосовуваних факторів виробництва. Найважливішим показником за всіх часів була і є продуктивність суспільної праці.

Тому його часто розраховують за формулою:

де П _т – продуктивність праці; П – певний об'ємний показник продукції; Т – середньооблікова чисельність працівників, зайнятих виробництвом даної продукції (іноді замість чисельності працівників - їх заробітна плата на відповідний період).

Таким чином, показник продуктивності праці в господарській практиці розуміють як виробництво на одного працівника або на гривню зарплати. Показник трудомісткості продукції зворотний показнику продуктивності праці.

де Т — трудомісткість продукції.

Аналогічні пари показників існують і щодо взаємозв'язків результатів виробництва та витрат суспільної праці. Одну з них становлять матеріаловіддача та матеріаломісткість.

1) ; 2)

де М_п - матеріаловіддача; П_м - матеріаломісткість; П - певний об'ємний показник продукції; М - затрати предметів праці на виробництво даної продукції.

Якщо матеріаловіддача являє собою кількість виробленої продукції на кожну гривню затрат предметів праці, то матеріаломісткість, навпаки, показує, скільки предметів праці витрачено на одну гривню продукції. Таку ж пару показників утворює фондовіддача і фондомісткість.

1) ;

2)

де Ф_п – фондовіддача; П_ф – фондомісткість; П – певний об'ємний показник виробленої продукції; Ф – середньорічна вартість засобів праці, використаних при її виробництві.

Таким чином, фондовіддача показує, скільки продукції припадає на одну гривню середньорічної вартості засобів праці, а фондомісткість, навпаки, скільки середньорічної вартості засобів праці втілено в кожній гривні виробленої продукції.

Як ці, так і інші показники економічної ефективності залежать від багатьох обставин. Серед них важливу роль відіграє ступінь реального усуспільнення виробництва, тобто такого усуспільнення, яке викликається не потребами підпорядкування виробництва якомусь центру, а потребами раціоналізації господарської діяльності.

НТР – вирішальний фактор переходу від переважно екстенсивного до переважно інтенсивного типу економічного розвитку. Ідеальний варіант інтенсивного зростання – збіг трудозбереження (зменшення питомих затрат живої праці) з матеріалозбереженням (скорочення питомих витрат предметів праці) і з капіталозбереженням (зниженням питомих витрат засобів праці). Взаємозв'язок динаміки результатів з динамікою різних елементів виробничих витрат формалізується в продуктивній функції. Вона має такий загальний вигляд:

y=F(x₁, x₂,..., x_п),

де у – обсяг продукції; х₁, х₂,..., х_п – використані фактори виробництва.

Для укрупненого аналізу звичайно використовують виробничу функцію такого вигляду:

y = kT^a m^b f^q

де у – чиста продукція; k – коефіцієнт сполучення розмірності; Т – затрати живої праці; m – затрати предметів праці; f – затрати засобів праці, а, b, q – коефіцієнти, що характеризують вплив відповідного фактора на ступінь приросту чистої продукції.

Усі ці величини визначаються на основі ретроспективних досліджень і перенесення виявлених при цьому тенденцій на майбутнє з коригувальним впливом на них тих обставин, які можна врахувати.

Таким чином, підбиваючи підсумки щодо проблеми економічного зростання, варто відзначити, що країни колишньої соціалістичної системи обрали незбалансовану модель економічного зростання, замінивши економічні взаємозв'язки на позаекономічні і почавши економічне піднесення з важких галузей промисловості. Використовуючи політичні методи, держава змогла мобілізувати додатковий продукт з метою нагромадження і забезпечити за останні роки певні темпи економічного зростання. Однак нагромадження при цій моделі зростання вступає у протиріччя зі споживанням населення, знижується трудова активність, падають ефективність виробництва і темпи економічного зростання.

Збалансоване економічне зростання, яке характеризується послідовним розвитком за схемою сільське господарство – легка промисловість – важка промисловість – високі технології, як показує досвід Китаю й інших країн, виявилося єдино прийнятним для досягнення довгострокового й успішного розвитку України.

За останнє десятиліття в Україні сформувалася соціально-економічна структура суспільства, яка складається з трьох груп економічних інтересів: фінансово-посередницької, яка зосередила основну роль українського капіталу; держави з владними підрозділами, криміналом і корупцією; найманих робітників, погано організованих, які не одержують заробленого. Інтереси цих груп вже утворили систему, неспроможну до відновлення.

Піднесення національної економіки країни пов'язане з політичним відновленням і продуманою програмою дій уряду, спрямованою на піднесення економіки України.

Основні поняття теми:

Економічне зростання – це такий розвиток національної економіки, при якому темпи збільшення реального національного доходу перевищують темпи зростання населення.

Інтенсивне економічне зростання – це розширення обсягів виробництва за рахунок якісного удосконалення й ефективного використання впроваджуваних факторів виробництва.

Екстенсивне економічне зростання – це збільшення обсягів виробництва за рахунок більшої кількості впроваджуваних факторів виробництва.

Рушійні сили економічного зростання – це відносини між елементами продуктивних сил і виробничих відносин. До них належать: економічні інтереси, економічні стимули, змагальність (конкуренція) у праці.

Продуктивність суспільної праці – це виробництво на одного працівника або на гривню зарплати.

Контрольні питання:

1. Які основні типи економічного зростання?

2. У чому виражається інтенсифікація економіки?

3. Які критерії економічного зростання є головними?

4. Який показник економічного зростання є найважливішим у системі результатів застосовуваних факторів виробництва?