![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Екологічне виховання засобами української етнопедагогіки⇐ ПредыдущаяСтр 26 из 26
Етнопедагогіка Етнопедаго́ гіка — галузь педагогіки, що включає в себе емпіричні педагогічні знання, навики, досвід певного етносу у вихованні підростаючого покоління. В етнопедагогіці загальнолюдські надбання трудового, етичного, естетичного виховання втілюються в системі виховання даного народу. Завдання Завдання етнопедагогіки полягає в тому, щоб дитина засвоїла широке коло правил і навиків співжиття у суспільстві, оволодівши перш за все духовними надбаннями рідного народу. Формування гармонійно розвиненої особи, цілісної особистості відбувається на основі засвоєння учнем історично надбаних рідним народом знань і етнічних норм у таких сферах духовності як народний світогляд, народна філософія, народна ідеологія, народна мораль, етика, народна естетика та інших сферах народної духовної культури. Українська етнопедагогіка Українська етнопедагогіка включає в себе такі розділи педагогічних знань як народне дитинознавство, батьківська, родинна педагогіка, народна дидактика і народна педагогічна деонтологія. Після тривалого періоду ігнорування і заборони в Україні національної системи нині виховання в загальноосвітній школі, у дошкільних і позашкільних закладах стає на шлях відродження, науково-педагогічного осмислення і обґрунтування. По-новому осмислюється значення і роль етнопедагогіки у вихованні майбутніх громадян Української держави. Прийняття Державної національної програми «Освіта» надало процесам етнопедагогічного відродження цілеспрямованого характеру на державних засадах. Українська народна педагогіка — складова народознавства (українознавства) й водночас один із засобів його реалізації на практиці, тобто є основою педагогіки народознавства. Історія У 60-х роках XX століття Генадієм Волковим у педагогічну науку запроваджено термін «етнопедагогіка». Якщо поняття «народна педагогіка» охоплює емпіричні педагогічні знання без належності до конкретної етнічної спільноти, то поняття «етнопедагогіка» пов'язане з конкретною етнічною належністю педагогічних традицій. Вона досліджує можливості й ефективні шляхи реалізації прогресивних педагогічних ідей народу в сучасній науково-педагогічній практиці, способи встановлення контактів народної педагогічної мудрості з педагогічною наукою, аналізує педагогічне значення явищ народного життя і визначає їх відповідність сучасним завданням виховання.
Екологічне виховання засобами української етнопедагогіки
Актуальність проблеми екологічного виховання безперечна. Спосіб життя наших предків у давнину забезпечував тісний зв'язок людини і природи. Від рівня екологічного мислення людини значною мірою залежить, якою буде Земля через кілька десятиріч, чи залишаться її повітря, води, ліси, грунти чистими, придатними до життя чи отруєні, забруднені нестимуть смерть усьому живому. У зв’язку з цим виникає питання про перегляд підходу до проблем екологічного виховання, про пошук нових дієвих засобів формування екологічної культури. Наш колектив використовує різні форми роботи з екологічного виховання. Відчуття краси, розуміння природи не приходить само собою, його треба виховувати з раннього дитинства, коли інтерес до навколишнього середовища особливо великий. Софія Русова вважала природу душею, основою виховного процесу. Бо коли дитина набуває вміння спостерігати, досліджувати все, що її оточує, це навчить її любити рідний край, свою Батьківщину як щось неповторне. Вже давно відомо: чим раніше посіємо ми в дитячу душу зерна розумного, доброго, тим рясніше будуть сходи, і чим дбайливіше плекатимемо їх, тим краще розвиватимуться і міцнітимуть ті почуття які прагнемо закласти. Саме тому вже в дошкільному віці треба показати вихованцям, який привабливий світ оточує їх, скільки в ньому цікавого, корисного, що природа робить людей щедрими і добрішими, сильними і чуйними, дарує радість і спокій. З давніх-давен наші пращури любили і шанували землю, вірили в її силу і щедрість. Кожна епоха збагачувала народну мудрість новими мотивами образами. Народ набував досвіду, як збагачувати світ природи, прогнозувати і розгадувати її таємниці. Народна творчість – багатюща скарбниця народної мудрості. Є в неї казка і пісня, загадка і легенда, дума і прислів’я, коломийка і частівка, скоромовка і лічилка. Багато вікові спостереження людей знайшли своє втілення в загадках та прикметах, в повір’ях та обрядах, в іграх та піснях.
Доступність, яскравість етнопедагогіки допомагає у роботі з дітьми, розширює уявлення малят про природу рідного краю. До того часу, поки дитина не відчуватиме себе частиною природи відповідальною за кожний її елемент, не відчує себе активним захисником навколишнього середовища, не навчиться змалечку звертатися до природи на «Ви», доти не буде позитивних результатів на терені екологічного виховання. Вирішуючи це завдання наші вихователі використовують такі форми роботи: міні-заняття, бесіди, пошуково-дослідницьку діяльність, складання екологічних проектів («Прогноз погоди»«Рослинний світ Новомосковщини»), спостереження у природі, домінантою яких є встановлення причинно-наслідкових зв’язків, вибудовування дітьми логічних ланцюжків. Дітей вчать робити висновки на скільки все в природі взаємопов’язане і допомагають дітям в цьому прекрасні взірці української народної мудрості. Багатовіковий досвід нашого народу є тим благодатним грунтом на якому базується процес екологічного виховання в нашому дошкільному закладі. Музичні керівники та інструктор з фізичного виховання продовжують роботу по екологічному вихованню знайомлячи дітей зі звичаями, традиціями та обрядами пов’язаними з явищами живої і неживої природи. Проведення свят та дозвіль на природоохоронні теми збагачує знання дітей, підсилює емоційно-ціннісне сприйняття явищ природи і через збудження емоційно-чуттєвої сфери дитини викликає бажання берегти і примножувати в міру своїх сил природне довкілля. Але для того, щоб надати дітям цікаву інформацію, зацікавити дітей, педагог повинен бути добре ознайомлений із засобами етнопедагогіки. Для цього в дошкільному закладі проводяться: семінари-практикуми «використання фольклору в роботі з дошкільниками», консультації «Використання легенд у роботі з екологічного виховання дітей дошкільного віку, «Ігровий фольклор на заняттях та у повсякденному житті»», колективні перегляди «Ознайомлення з обрядами як складовою екологічного виховання», педагогічні вікторини «Чи знаємо ми українські свята та обряди», «Рослинки здоровинки».
Конспект заняття з народознавства
Хід заняття
Що сидять в нашій господі Раді вас вітати Щастя і добра побажати. · ·
Стали, діти, підтягнулись Один одному щиро всміхнулись. Вони разом з нами ще з колискових. Ми граємось ними і раді завжди Коли у дарунок приносять нові. Бувають яскраві і навіть смішні Бувають веселі, пухнасті, м’які Великі, маленькі й усі чарівні Скажіть мені, діти, так що ж це Здається мені запитання легке. Світлана Камінська - Так, молодці, це іграшки. - А які бувають іграшки? (ляльки, машини, літаки, конструктори). - Діти, а де ви берете свої іграшки? (дарують, у крамниці, на базарі). - А як необхідно поводитись з іграшками? · · · · · ·
Лялечка сидить Синіми очима На дітей глядить Ви купіть мене На м’якенький килим Посадіть мене Кривди не робіть Ручок не ламайте Кучерів не рвіть Вас прошу усіх Лялечок любіть Подружок своїх Готових іграшок сільським та міським дітям ніхто не купував, бо й крамниць, де вони продавались, ніхто не знав і не бачив. Як було раніше, як зростали сільські діти, як розважались, грались, робили собі іграшки ми дізнаємось вирушивши у подорож в минуле. Вирушаймо. Ось перед нами сільська хата. Давайте зайдемо до неї. Подивися як гарно і затишно в ній. Багато людей прагнуть, хоч на короткий час час повернутися назад, у минуле. Пожити у глиняній хаті з очеретяним дахом, походити босоніж по глиняній долівці. Взимку така хата топилася дровами, а влітку дарувала приємну прохолоду. В хаті завжди була піч. Для чого вона була? (В ній готували їсти, вона і обігрівала хату, а також на ній спали діти). Зазвичай, скільки в родині було дітей? (багато, старші гляділи менших). Коли дитина була маленька, бабуся чи мама скручували для неї з якоїсь старої хустки чи полотнини ось таку ляльку. Вона дуже нагадувала дитину, яку також закутували у хустку чи ряднину й звідти лише виглядала голівка у хустинці з тонкого полотна. Як гралися з такою лялькою? Її не можна було ні купати, ні зодягати, її просто носили і колихали. Захоче дівчинка розмотати свою донечку, почне розв’язувати мотузочки, а виявляється, а ні ручок, а ні ніжок у ляльки немає, і розмотана вона перетворюється на велику ганчірку або хустинку. Підемо з вами у хатинку Де малесенька дитинка Будемо її забавляти Будемо пісеньки співати (сідають). А чи знаєте ви з якого дерева потрібно брати гілочки для плетіння колисочки? (так, гілочки верболозу, бо вони гнучкі і добре плетуться). А як називається ця ніжна пісня, що її співає мама над колискою дитини. (колискова) Кажуть, що ті діти, яким співають колискові пісні, виростають добрими, чуйними, лагідними, ніжними. Давайте покладемо нашу лялечку в люлечку, на подушку гулечку. Та під подушку покладемо зіллячко чебреця і м’яти, щоб зле з очей знімати. А на мотузочку прив’яжемо хміль, щоб сон був міцним і глибоким. ·
1. А у нашої Наталочки Губенята позіхайлики Оченята-плакунята Що вночі не хочуть спати. Сон іще стуляє очі. Аж до вечора я грала, Нашій лялі догоджала. І всім діткам заважає Губенята позіхають, позіхають, позіхають Оченята засинають, засинають, засинають. Від міста до міста Луна колискова Матусина пісня. І сповила і приспала Колишу тебе, співаю Спи дитино, баю-баю! Знайшов котик поясок До колиски прив’язав Та дитину погойдав. Котику сіренький Не ходи до хати, Не буди дитяти Ой на кота воркота На дитину дрімота. Ой ну, люлі, люлі Налетіли гулі Із нашої сторони До нашої дитини. ·
Будем нищечком ходить. Ручки наші вже втомились Бо вже трішки натрудились. Ми погладем ручки, ніжки Сядемо на підлогу трішки. Ми на сонці загоряєм Щічки сонцю підставляєм А тепер пора вставати З лялечками іти грати. ·
Тож влаштовуйтесь зручненько Не гомоніть, сидіть тихенько Розповідати починаєм І до уваги закликаєм. Ляля супроводжувала дитину з самого народження. Гралися нею всі діти до 7-8 років (і хлопчики і дівчатка) допоки вони ходили у довгих сорочках. Коли були малі ляльки шили матері, бабусі, а з 4-5 років ляльку могла робити кожна дитина. Ці ляльки називаються – мотанки. · ·
Аби оберіг нікого не нагадував, і не завдавав шкоди, робили його безликими. Замість обличчя на голові мотанки зображували хрест – символ сонця і плодородної землі. При виготовленні оберега не використовувались ні ножиці, ні голка. Найпростішу мотанку діти могли виготовляти з трьохрічного віку. Це був зайчик-мотанка. Хустинку складали навпіл, зверху робили вушка, перев’язуючи ниткою тканину, а знизу ховали писанку. Найчастіше робили на Великдень і дарували разом з писанками, крашанками. Для маленьких діток мами робили: 1. 2.
Таких ляльок називали стригушками, тому що спіднички з трави підрівнювали або підстригали. В такі ляльки часто вплітали лікувальні трави. Граючись, дитина вдихала ці трави і не хворіла. 3. 4. 5.
6.
Хто перший прокидався повертав ляльку світлою стороною, а коли лягали спати – темною стороною. Раніше вважали, що дитину виховує ні мама, ні бабуся, а сама лялька. ·
(Діти грають на музичних інструментах, співають, обігрують забавлянки) Маю гарні черевики Починайте скоріш грати Бо хочеться танцювати. Загубила торбу з хлібом Гіркі мої танцювання Загубила харчування. (крутяться парами) У череп’янім горщечку Цьому дала, цьому дала Сюди дала, туди дала А цей ось заплакав. По болоті скакав Та дівчат хапав Та лелекам роздавав. А за цю сметану Полюбив Тетяну. По бабиній хижі Стало бабі за танець З’їли миші буханець. Наварила гарбуза Сама їсть, сама п’є А нам, хлопцям, не дає. Погнав кози на майдан Прив’язав до лози Танцював до зорі. Хтось не слухається мами Раз, два, три Це напевно, будеш – ти. ·
Кожна дівчина намагалася якнайкраще зробити ляльку, пошити їй одяг – сорочечку, спідничку, фартушок, хустинку, оздобити їх квітами, кольоровими стрічками, шитвом. ·
Яка гарненька! Сукню зшию їй хутенько Я легесеньку, шовкову А до того ж кольорову! Ця робота варта слова Лялечко, мерщій вставай Гарну сукню приміряй. Може сниться все мені? Сукні кращої ніде Вже ніхто не віднайде. Будеш в сукні ще гарніша. Ось намисто для тебе Одягнеш, як буде треба В коси квіточки вплети. А зараз розвага для діток гарненьких Будемо з лялькою гарнесенько грати Будуть наші ніжки жваво танцювати. (Кладуть на лави ляльки). Лялька знає нас усіх Ось до …(ім’я дитини) підійшла Повернулась і пішла. Ти зі мною пострибай! Усіх діток звеселяє Пострибала, покрутилась Усім діткам поклонилась. Повернулась і пішла. Гей, Оксанко, почекай Ти із нами пострибай. Діти гарно всі стрибають Потім весело кружляють Покружляли і втомились Всі Оксанці поклонились Мабуть кращої немає В неї все як у людини: Ручки, ніжки, голова Два великих синіх ока Тільки жаль, що не жива.
Він велику силу має Оберіг ми вам зробили Зичимо здоров’я й сили. · ·
(Діти)- Та, яку зробив ти сам!
|