Регіональні моделі дозвіллєвої діяльності населення України

Останнім часом в соціології спостерігається зростання інтересу до вивчення міжкультурних відмінностей людей та їх впливу на розвиток суспільства.

На відміну від принципу соціально-економічного районування (з точки зору адміністративного розподілу район вважався типовою одиницею регіональної структури), в сучасній українській соціології дозвілля широко застосовується культурно – етнографічне районування. Воно передбачає розподіл територій, що вивчаються за етнографічними, ментальними ознаками, трактується як особливий соціокультурний простір, що впливає на розвиток окремої людини і соціальної спільноти в цілому (Поділля, Полісся, Слобожанщина тощо).

Визначені регіональні типи складають цілісні соціально-культурні системи, що характеризуються спільністю історичного минулого, єдністю економічного життя, особливостями культурних традицій та дозвіллєвої поведінки.

В цьому контексті доцільним є також застосування поширеного в соціології поняття “регіон метрополії” – (англ. region of metropolis) – “регіон культурної метрополії”, яке трактують як великий ареал, на який розповсюджуєьтся соціально-культурний вплив метрополії. За силою, значенням, обсягом впливів регіон метрополії значно перевищує ареал.

В дослідженнях з соціології дозвілля поняття культурної метрополії вживається в розумінні потужньої, сконцентрованої культурної сили, що суттєво впливає на перебіг культуротворчих процесів оточуючих територій, культурну діяльність спільнот і окремих індивідів.

Розрізняють також “регіон нейтральний” – (англ. region neutral) – “нейтральний культурний регіон”, як перехідну культуротворчу структуру, що знаходиться під відчутним впливом культурної метрополії та одночасним впливом традиційної, реліктової, локальної, місцевої культури.

Соціологи – дослідники виявляють дещо відмінне розуміння термінів “регіоналізація” та “регіоналізм”. Перший розглядають з позиції врахування в структурі, меті, завданнях та функціях інститутів суспільства та державному устрої в цілому традиційних регіональних особливостей, розуміння культури як сукупності регіональних культурних структур. Друге поняття передбачає підхід до вирішення соціальних, культурних, політичних, економічних проблем з точки зору інтересів та потреб того чи іншого регіону, віддзеркалення в регіональній політиці загальної соціально-культурної політики держави. Що первинне? Що визначає загальний культурний розвиток суспільства? Регіональна культура визначає культурну політику чи культурна політика держави визначає культурний розвиток регіонів? Ця проблема набуває актуального значення у багатьох соціологічних розвідках.

З теоретичної точки зору явище регіоналізації розглядалось такими вченими, як Балібар, Альтюссер, Гідденс. Їх роботи спростовували поширену в наукових колах думку про те, що суспільство складається з об’єднаних соціальних систем. Так, Е.Гідденс висунув ідею щодо “регіоналізації діяльності” – (англ. regionalization of action), яку розглядав як її тимчасову, просторову або просторово-часову диференціацію. Розроблена ним теорія структурації базується на працях Гоффмана, Шюца, Парсонса, Хабермаса, Фуко. Вона передбачає об’єднання макро- та мікрорівних підходів у вивченні соціальних явищ, враховує закони теорії дії та структурної соціології, передбачає при розгляді соціальної діяльності людей вивчення особливостей соціального середовища, їх форм життя. За думкою Е.Гідденса, теорія регіоналізації діяльності базується на герменевтиці, в той же час породжуючи явище “подвійної герменевтики” в соціології. (Вивчаючи соціальну практику, виводячи нові теоретичні закономірності та ідеологеми, соціологія сама перетворюється на частину такої практики і, одночасно, форму соціального життя).

Важливе значення у вивченні явища регіоналізації відіграє поняття структури. За Е.Гідденсом, структура – це рекурсивно організована послідовність правил та ресурсів, що концентруючись у соціальному досвіді, подовженому у просторі та часі, стає соціальним інститутом. Структура твориться та змінюється в ході соціальної дії, виступає одночасно як засіб реалізації досвіда та його результат.

Важливим для нашого дослідження виявився такий компонент теорії структурації, як значення часу та простору. Він має досить стійкий характер і розглядається в ролі конститутивного елемента соціальної дії (тимчасовість у розумінні Хайдеггера). Час і простір враховуються як фундаментальні умови соціальної дії. Неоднозначне у різних культурах сприйняття часу і простору суттєво впливає на характер соціально-культурної діяльності, отже, з одного боку – провокує, а з іншого – пояснює відмінності культурного життя.

Спираючись на теорію Е.Гідденса, будемо розглядати регіоналізацію (regionalization), як поділ суспільного життя (в нашому варіанті – соціально-культурної практики) за різними регіональними сферами або зонами. Використання цього підхіду у вивченні культурно – дозвіллєвої діяльності населення України дало можливість виявити деякі типові моделі дозвілля.

Моделювання процесів функціонування і розвитку культурно-дозвіллєвої діяльності передбачає дослідження її реального стану шляхом вивченя громадської думки, ставлення населення до нових тенденцій розвитку української культури як факторів, що стимулюють процеси соціальних і культурних перетворень. Важливими завданнями стають також визначення ролі і місця закладів культури клубного типу (як найбільш масових культурно – дозвіллєвих установ) в розвитку національної культури та виявлення соціально-культурної ефективності їхньої діяльності. Останнє викликане необхідністю враховувати у процесах моделювання суб‘єктивні оцінки населення.

Як свідчать матеріали дослідження, модель дозвілля населення України визначається, перш за все, культурними потребами та характером соціально-культурних відносин, має свої особливості у соціально-демографічному та географічному зрізах, національно-етнічних характеристиках, залежить від ступеня секуляризації населення, зазнає суттєвого впливу поселенської структури. Саме вони склали основу застосованого в дослідженні структурного розподілу і виявляються досить складно, неоднозначно лише в певних сферах культурного життя. Вищеназвані особливості дозволили структурувати культурно – дозвіллєву діяльність, виявити основні характеристики її типових моделей.

Розглянемо розроблену методику на прикладі того, як регіональні типи культурно – дозвіллєвої діяльності визначаються географічним положенням та характером поселенської структури.

З цією метою, аналізуючи регіональні моделі культурно – дозвіллєвої діяльності, доцільно було включити до їх складу структури, умовно визначені як “Схід”-“Захід”. (Захід представлено в дослідженні – Львівською, а Схід – Донецькою та Запорізькою областями). Такий розподіл дозволив виявити культурні особливості, що існують на Західній і Східній Україні. На нашу думку, відмінності, зафіксовані у ставленні населення до культури та характері культурно – дозвіллєвої діяльності, пов’язані з рівнем індустріалізації цих регіонів і ступенем збереження традицій народної культури. Проте в побутовому уявленні та деяких наукових працях зафіксовано думку про те, що культурні особливості на Сході та Заході принципові, суттєві і мають характер соціально – культурного конфлікту.

Помітними виявились розходження в оцінці представниками Сходу та Заходу загального розвитку національної самосвідомості в суспільстві. На Сході лише 10% опитаних вважають його “досить помітним”, а 31% вважає, що зміни відбуваються “певною мірою”. На Львівщині ж втричі більше людей (30%) бачать суттєві зрушення в національній свідомості, а 45% вважають, що вони йдуть “певною мірою”.

Якщо прогрес в оволодінні державною мовою 38% львів’янами оцінюється як “досить помітний”, а як “непомітний” лише 15%, то на Сході зрушення в цьому процесі відзначає лише 15%, а як “непомітні” – 32, 4%. Підтверджується теза про різний темп оволодіння державною мовою в цих регіонах.

Один з провідних показників культури особистості – міра контакту з нею, культурно – дозвіллєва активність, яка характеризується участю у культурно – дозвіллєвій діяльності (вивчалась частота контактів за останні два роки).

В Східному регіоні порівняно з Західним стали вдвічі більше відвідувати дискотеки, втричі – відеосалони та займатись спортом, менше відвідувати бібліотеки, але вдвічі більше по кількості людей стали читати. Значна політизація населення Заходу призводить до того, що 10% стали частіше читати періодичні видання.

На Сході суттєвим став вплив на свідомість респондентів масової культури. Серед опитаних 46% стали частіше дивитись розважальні програми В той же час на Львівщині таких лише 10%, що свідчить про певний моральний ригоризм її населення. Тут стали частіше відвідувати церкву(26%), а на Сході цей процес не відбувається досить помітно.

Спостерігається поглиблення культурної контрасності регіонів. Якщо на Львівщині стали частіше відвідувати концерти фольклорних колективів, то на Сході інтерес до такої форми дозвілля знизився. Водночас львів’яни стали значно рідше приділяти увагу концертам естрадних колективів та класичної музики, міжособистому спілкуванню, розвагам з друзями. Освоєння населенням здобутків фольклору оцінюється як досить помітне населенням Сходу (45%), що є позитивним симптомом.

В той же час помітні значні розходження між регіонами в оцінці проникнення традицій української культури в побут і взаємини людей (38, 3% на Львівщині вважає його “досить помітним”, на Сході – 11, 8%). Тому і відродження української культури оцінюється помітно вище на Львівщині.

Разом з тим, застосування інших принципово важливих показників виявляє спільність позицій населення Сходу і Заходу України. Так, однаково негативно вони віднеслись до тенденції комерціалізації закладів культури. Близькі їх позиції щодо ставлення до “американізації” вітчизняної культури, а також оцінки ролі закладів культури клубного типу в культурному житті.

В аматорських заняттях (реальних і бажаних) також спостерігається багато спільних оцінок, хоч і мають місце деякі регіональні особливості. Вищим виявився показник участі населення в аматорській діяльності на Сході. Особливістю аматорської діяльності в цьому регіоне є те, що потреба в ній в більшій мірі реалізується “вдома” (63, 5%). На Заході аматорством займаються переважно в закладах культури (51%). Саме тому львівські аматори в більшій мірі потребують допомоги, особливо матеріальної та організаційної.

За умови наявності спільних тенденцій у оцінці культурного життя своєї місцевості та пропозиціях щодо вирішення актуальних культурно – дозвіллєвих проблем, львів’яни в більшій мірі наголошують на необхідності поліпшити справу реставрації пам’ятників (29%), звернути більшу увагу на “відродження самобутності української національної культури, позбавлення її від елементів русифікації” (21, 2%), “відродження української культури в її кращих класичних зразках” (30%).

Слід також підкреслити, що в процесі моделювання системи елементів національної (української) культури між Сходом і Заходом України склались значні відмінності. Якщо для громадян східного регіону, порівняно з західним, характерне особливе акцентування на такій його складовій, як музичне мистецтво (42%), то для західного – важливішими першоелементами є “мова” (69%), “історія” (63, 9%) та “релігія” (45%).