Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Міжнародні угоди про забезпечення авіаційної безпеки.
Трагічні події в США 11 вересня 2001 року, пов'язані із захопленням терористами відразу кількох літаків, з гибеллю тисяч людей, мільярдні матеріальні збитки, важкі моральні, політичні, економічні наслідки ще раз у жахливий спосіб підтвердили важливість і невирішеність проблеми забезпечення безпеки на авіаційному транспорті взагалі і в аеропортах особливо. Інтернаціоналізація авіаційної транспортної системи робить цю проблему не тільки внутрішньою, пов'язаною з безпекою держави, а й міжнародною. Проблема не нова, і міжнародна спільнота постійно працює над її вирішеність. Ось основні етапи в цьому напрямку. Ще на початку 1944 року уряд США провів попередні обговорення з іншими союзниками щодо проблем цивільної авіації, відтак 55 держав отримали запрошення зустрітися в Чикаго в листопаді 1944 року. Із 55 запрошених в обговоренні проблем міжнародної цивільної авіації брали участь представники 52 країн. Підсумком обговорення стала Конвенція міжнародної цивільної авіації, мета якої висвітлена в Преамбулі. Узявши до уваги, що майбутній розвиток міжнародної цивільної авіації може значною мірою сприяти зміцненню дружби і взаєморозуміння між націями й народами світу, тоді як зловживання нею може створити загрозу загальній безпеці; узявши до уваги, що бажано уникати непорозумінь і сприяти такому співробітництву між націями і народами, від якого залежить мир у всьому світі; тому Уряди, що нижче підписалися, дійшовши згоди щодо певних принципів і заходів з тим, щоб міжнародна цивільна авіація могла розвиватися безпечним і впорядкованим чином і щоб міжнародні повітряні сполучення могли встановлюватися на основі рівних можливостей і здійснюватися раціонально й економічно прийняли для цього дану Конвенцію. 96 статей Чиказької конвенції вказують на привілеї та обмеження для всіх держав, що домовляються, забезпечують прийняття міжнародних стандартів та рекомендованої практики, які регулюють аеронавігацію, рекомендують встановлення навігаційного обладнання державами, що домовляються, та пропонують спрощення формальностей. Чиказька конвенція запропонувала дві додаткові угоди: Міжнародну угоду про транзит під час міжнародного повітряного руху; Міжнародну угоду з повітряного транспорту. У першому документі йшлося про забезпечення повітряних суден держав, що підписали угоду, правом перельоту та посадки з технічних причин на території будь-якої держави, що підписала угоду. У другій угоді, поряд з іншими питаннями, йшлося про здійснення перевезень між державами реєстрації повітряного судна та будь-якою іншою державою, що підписала угоду. До грудня 1 992 року 100 держав прийняли угоду із транзитних рейсів, 11 держав прийняли угоду щодо авіаційного транспорту. Конвенція міжнародної цивільної авіації обумовила, що ІКАО не буде організована, поки Конвенцію не ратифікують 26 держав. Разом з тим була створена тимчасова організація (РІСАО), котра виконувала тільки консультативні функції до створення постійної організації. РІСАО функціонувала 20 місяців. 4 квітня 1947 року було офіційно оголошено про створення ІКАО. На пропозицію уряду Канади місцем розташування штаб-квартири ІКАО було обрано місто Монреаль. Перша сесія Асамблеї ІКАО в 1947 році затвердила постійний Законодавчий комітет з метою проведення консультацій з питань, пов'язаних з інтерпретацією та внесенням доповнень до Чиказької конвенції, для вивчення та розробки рекомендацій з питань міжнародного повітряного права. За роки свого існування законодавчий комітет підготував проекти 15 міжнародних документів, один із яких був прийнятий Асамблеєю ІКАО, а 1 4 — дипломатичними конференціями. Чиказька міжнародна конференція цивільної авіації 1 944 року рекомендувала терміново прийняти конвенцію, котра стосується передання прав власності на повітряні судна. Крім Чиказької конвенції, послідовно було прийнято ряд інших конвенцій, що доповнювали та розширювали сферу врегулювання в діяльності міжнародної цивільної авіації. КОНВЕНЦІЯ " Про міжнародне визнання прав на повітряні судна" була підписана в Женеві 19—25 червня 1948 року. Згідно з даною Конвенцією держави зобов'язуються визнавати права власності на повітряні судна, право на придбання повітряних суден шляхом купівлі, право на володіння повітряними суднами на основі оренди і т. д. КОНВЕНЦІЯ " Про збитки, завдані іноземними повітряними суднами третім особам на поверхні" (Рим, 1952 р.). Конвенція включає принцип повної відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, завдані третім сторонам на поверхні, і встановлює обмеження з компенсацій. Вона забезпечує обов'язкове офіційне визнання та виконання іноземних вироків. Дипломатична конференція, що проходила у вересні 1 978 року в Монреалі, модифікувала Римську конвенцію Монреальським протоколом, котрий спростив Конвенцію і встановив обмеження щодо відповідальності. КОНВЕНЦІЯ " Про правопорушення та деякі інші дії, вчинені на борту повітряного судна" була підписана в Токіо 14 вересня 1963 року. Вона передбачає, що держава реєстрації повітряного судна правоспроможна здійснювати юрисдикцію щодо правопорушень та дій, здійснених на борту. Мета — забезпечити, щоб напад, хоч би де він відбувся, не залишався непокараним. " Коли особа, що перебуває на борту, незаконно чинить з допомогою сили чи загрози силою акт втручання, захоплення чи іншого злочинного використання керування повітряним судном під час польоту або коли вона готується здійснити такий акт, держави, що домовляються, будуть застосовувати всі прийнятні заходи для повернення керування повітряним судном його законному командирові або для збереження керування ним повітряним судном". КОНВЕНЦІЯ " Про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден" була прийнята дипломатичною конференцією, котра проходила в Гаазі в грудні 1970 року. Вона дає визначення акту незаконного захоплення повітряного судна. Кожна держава, яка укладає договір, зобов'язується застосовувати щодо такого злочину суворі заходи покарання. Конвенція містить детальні положення щодо встановлення юрисдикції держав над злочином, взяття злочинця під варту та судового притягнення чи екстрадиції злочину. Конвенція діє з 14 жовтня 1971 року. КОНВЕНЦІЯ " Про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації" була прийнята дипломатичною конференцією, яка відбулася в Монреалі у вересні 1971 року. Вона стосується актів, що відрізняються від актів незаконного захоплення повітряних суден, і визначає широкий спектр незаконних актів проти безпеки цивільної авіації. Держави, які домовляються, повинні застосовувати щодо таких злочинів суворі заходи покарання. Конвенція діє з 26 січня 1973 року. ПРОТОКОЛ, що доповнює Монреальську конвенцію 1971 року, був прийнятий дипломатичною конференцією, яка відбувалася в Монреалі у лютому 1988 року. Він розширив визначення терміна " напад", подане в Конвенції 1971 року, і включив певні специфічні акти насилля, котрі можуть трапитися в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію. Держави, що домовляються, зобов'язуються застосовувати щодо злочинів суворі заходи покарання. Протокол також містить положення щодо юрисдикції. Документ діє з 6 серпня 1 989 року. КОНВЕНЦІЯ " Про маркування пластикових вибухових речовин із метою їх виявлення", прийнята в Монреалі 1 березня 1991 року, спрямована на попередження актів незаконного втручання з використанням пластичних вибухових речовин і зобов'язує держави прийняти відповідні заходи щодо забезпечення маркування таких вибухових речовин з метою їх виявлення. Кожна держава-учасник вживає необхідних ефективних заходів щодо заборони та попередження виготовлення на її території немаркованих вибухових речовин. У Конвенції є положення, що стосуються контролю над володінням та передачею у володіння немаркованих вибухових речовин і знищення чи використання їх у певні терміни. В Технічному додатку до Конвенції міститься опис вибухових речовин. Конвенція засновує Міжнародну технічну комісію з вибухових речовин, функціями якої є проведення оцінки технічного прогресу щодо їх виготовлення, маркування та виявлення, дає рекомендації стосовно поправок до Технічного положення. Крім вищенаведених конвенцій, були прийняті міжнародні стандарти та процедури, які максимально забезпечують єдність правил, що стосуються повітряних трас, повітряних суден, допоміжних служб і персоналу аеропортів. Дані стандарти містять 1 8 Додатків до Чиказької конвенції. Історичною подією в розвитку міжнародної цивільної авіації стало прийняття 22 березня 1974 року Додатка 17 до Чиказької конвенції. Згідно з положеннями статті 37 Конвенції про міжнародну цивільну авіацію, Радою ІКАО був уведений в дію Додаток 17 до Конвенції, який прийнято на п'яти мовах: російській, англійській, арабській, іспанській і французькій; складається він із вступу, п'яти глав, доповнень. Повна назва документа: " Міжнародні стандарти і рекомендована практика. Безпека. Захист міжнародної цивільної авіації від актів незаконного втручання. Додаток 17 до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію". Дане видання містить всі поправки, прийняті Радою ІКАО до 1 3 листопада 1996 року. Матеріал, який увійшов до цього документа, розроблено відповідно до Резолюцій А17-10 та А18-10, опрацьовано Аеронавігаційною комісією, Авіатранспортним комітетом і Комітетом із незаконного втручання, при цьому враховано всі зауваження, отримані від держав, що домовляються, а також зацікавлених міжнародних організацій, яким було направлено проект. Цей документ замінює всі попередні і діє з 1 серпня 1997 року. Всі відомості щодо застосування стандартів і рекомендованої практики містяться у вступній частині Додатка 17. Документ базується на двох категоріях, які є керівними для держав, — стандарт і рекомендована практика. Стандарт — будь-яка вимога до фізичних характеристик, конфігурації, матеріальної частини, технічних характеристик, персоналу і правил, однакове застосування якої визнається необхідним для забезпечення безпеки або регулярності міжнародної аеронавігації і якої дотримуватимуться держави, що домовляються, згідно із Конвенцією; у разі неможливості дотримання стандарту Раді в обов'язковому порядку надсилається повідомлення згідно зі статтею 38 Конвенції ". Рекомендована практика — будь-яка вимога до фізичних величин, конфігурації, матеріальної частини, технічних характеристик, персоналу і правил, однакове застосування якої визнається бажаним для забезпечення безпеки, регулярності або ефективності міжнародної аеронавігації і якої намагатимуться дотримуватися, згідно із Конвенцією ". Відмінність між цими визначеннями полягає в тому, що стандарти виконуються державами, що домовляються, в той час як практики, що рекомендується, прагнуть дотримуватись. В Додатку 17 стандарти та практика, що рекомендується, друкуються різними шрифтами: текст практики, що рекомендується, друкується світлим курсивом, а текст стандартів друкується світлим прямим шрифтом. В Додатку 17 описується, що необхідно зробити для забезпечення безпеки, а в Посібнику ІКАО з безпеки для захисту цивільної авіації від актів незаконного втручання — як це робити. В основу цих важливих документів покладено гіркий досвід світового авіаційного співтовариства із боротьби з міжнародним тероризмом, а згідно з термінологією ІКАО — з актами незаконного втручання. Як свідчить історія, першим зареєстрованим інцидентом був випадок у Перу, датований 1931 роком: викрадення повітряного судна з метою розповсюдження антидержавних листівок з повітря. В 1 947 році група дисидентів у пошуках політичного притулку здійснила втечу із Румунії до Туреччини. В наступні 20 років відбувались незначні інциденти, загальна кількість яких становила 61. Пік викрадення повітряних суден, переправлення їх в основному на Кубу, припадає на 1 969 рік. Ця ситуація допомогла знайти відповідні засоби захисту. Так, у США в 1 970 році було введено систему заходів, яка стала називатися профільною, в результаті чого кількість випадків викрадення повітряних суден знизилася. За період з 1980-го по 1985 рік викрадення повітряних суден відновилися і охопили всі регіони світу: такі інциденти призвели до значних людських жертв. Результати аналізу причин кожного з інцидентів, що трапилися, знаходили своє відображення у стандартах Додатка 1 7. Вислів, який став афоризмом, — " документ, написаний кров'ю" повністю відповідає дійсності. Хронологія питань, які виносилися на обговорення Асамблеї в зв'язку з актами незаконного втручання, — це хронологія здійснення варварських злочинів проти людства в мирні часи. Радою ІКАО, на виконання резолюції А21-23 Асамблеї, було піднесено до статусу стандартів пункти 3.1.2 і 5.1.2 Додатка 1 7. Ці стандарти діють із 31 липня 1976 року. Список актів незаконного втручання в діяльність міжнародної цивільної авіації поповнили нові факти: Січень 1976 року. В польоті знищено повітряне судно авіакомпанії " Мидл Іст Ерлайнз"; загинула 81 особа. Грудень 1977 року. В результаті незаконного захоплення рейсового літака авіакомпанії " Малейшн Ейрлайнз" загинули обидва пілоти і повітряне судно зазнало катастрофи; всі, хто перебував на борту, загинули. Вересень 1978 року, лютий 1979 року. Два повітряних судна авіакомпанії " Ейр Родезія" були збиті зенітними ракетами 5АМ-7; усі пасажири обох повітряних суден загинули. Червень 1985 року. Внаслідок інциденту з повітряним судном авіакомпанії " Ейр Індія" загинули всі пасажири. Грудень 1988 року. В результаті інциденту з рейсом 103 авіакомпанії " Пан-Ам" загинуло 259 пасажирів, а також 1 1 осіб, що перебували на місці падіння ПС (м. Локербі). Вересень 1989 року. Внаслідок інциденту з повітряним судном авіакомпанії " ЮТА" після вильоту з Нджамени, загинула 171 особа, що перебувала на борту. Травень 1990 року. Вибух на повітряному судні авіакомпанії " Філіппін Ерлайнз". Жовтень 1 990 року. Викрадення повітряного судна авіакомпанії " Зіамен Ерлайнз", зіткнення його з іншим повітряним судном, внаслідок чого загинуло 127 і поранено 53 особи. Серпень 1992 року. Вибух бомби в аеропорту Алжир, загинуло 9 і поранено 123 особи. Цей список щорічно поповнювався. Як свідчить статистика, за період із 1975-го по 2000 рік сталося 840 актів незаконного втручання, в результаті яких загинуло 3554, поранено 2445 осіб. І, нарешті, безпрецедентна за масштабами і наслідками трагедія в США 1 1 вересня 2001 року. Така тенденція до зростання актів незаконного втручання в діяльність цивільної авіації підняла активність держав, що підписали відповідні конвенції. За їх пропозиціями Радою ІКАО, на виконання резолюції А22-17 Асамблеї, було перенесено вимоги Додатка 9, глави 9, до Додатка 1 7: введено нове положення в главу 5 відносно заходів контролю трансферних і транзитних пасажирів, а також їхньої ручної поклажі і багажу; розширено примітки до п. 5.2.4 щодо заходів і правил, які унеможливлюють допуск у певні зони аеродрому без дозволу (дата прийняття — 1 5 квітня 1978 року); 13 квітня 1 979 року було внесено вимоги щодо оцінки державами рівня загрози, щодо програм навчання, ізоляції пасажирів, які пройшли контроль на безпеку, та інші важливі положення. Зміни та доповнення вносяться в міру необхідності та з практики держав, що домовляються. Двадцять третя сесія Асамблеї ухвалила проект поправки до Чиказької конвенції, в котрій закладено юридичні основи спрощення процедури передачі деяких, пов'язаних із забезпеченням безпеки польотів, функцій та обов'язків державі експлуатанта від держави реєстрації повітряного судна. Після передачі таких функцій та обов'язків держава реєстрації більше не несе відповідальності за їх виконання. У 1998 році в Монреалі відбулася 32-га сесія Асамблеї ІКАО. В роботі взяли участь 956 делегатів від 155 держав, що домовляються, включаючи наглядачів від 29 міжнародних організацій, які беруть участь в діяльності цивільної авіації, та двох держав, котрі не належать до держав, що домовляються. Важливою подією в роботі даної сесії було рішення розробити універсальну програму проведення перевірок стану контролю за забезпеченням безпеки польотів. Асамблея прийняла резолюцію, яка відкрила шлях для реалізації програми контролю за забезпеченням безпеки польотів. Програма передбачала проведення " регулярних, обов'язкових, систематичних перевірок стану контролю за забезпеченням безпеки польотів". Цій же меті слугує і заява про постійну політику ІКАО щодо захисту цивільної авіації від актів незаконного втручання. Важливою подією в галузі повітряного права було введення в дію статті З Ьі5, яка є поправкою до Конвенції про міжнародну цивільну авіацію. Згідно з Протоколом, ухваленим 1984 року, держави, котрі домовляються, визнають, що всі держави повинні утримуватись від застосування зброї проти цивільних повітряних суден у польоті і що, у разі перехоплення повітряного судна, не слід наражати на небезпеку життя осіб, які перебувають на його борту, та повітряне судно. За період з 1995-го по 1998 рік ІКАО підготувала проект конвенції про модернізацію та консолідацію Варшавської системи, яка регламентує питання відповідальності авіаперевізників. Проект передбачає не встановлювати межі відповідальності авіаперевізників у разі авіаційних катастроф, у результаті яких пасажири отримують тілесні пошкодження чи гинуть. Станом на 30 червня 1 998 року 1 15 держав прийняли Угоду про транзит під час міжнародних повітряних сполучень. ІКАО надійно зберігає провідні позиції в усіх напрямках діяльності в рамках свого мандата, визначеного в Чиказькій конвенції, таких як забезпечення безпечного та впорядкованого розвитку міжнародної цивільної авіації. Структура планування безпеки Приєднавшись до Чиказької конвенції, Україна взяла на себе цілий ряд зобов'язань щодо забезпечення безпеки цивільної авіації, передбачених Додатком 1 7 до Конвенції. На сьогодні Верховною Радою України підписано та ратифіковано такі конвенції ІКАО і протокол: —Конвенцію про злочини та деякі інші акти, що здійснюються на борту повітряних суден (Токіо, 1963 р.), — ратифікована Верховною Радою України 29 лютого 1988 року; —Конвенцію про боротьбу з незаконним захопленням повітряних суден (Гаага, 1970 р.) — ратифікована Верховною Радою України 21 лютого 1972 року; — Конвенцію про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпекицивільної авіації (Монреаль, 1977 р.) — ратифікована Верховною Радою України 26 січня 1973 року; —Протокол про боротьбу з незаконними актами насильства в аеропортах, що обслуговують міжнародну цивільну авіацію, який доповнює Конвенцію 1971 року про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки цивільної авіації, прийняту в Монреалі 23 вересня (Монреаль, 1988 р.), — Україною не ратифікований; —Конвенцію про маркування пластикових речовин з метою їх виявлення (Монреаль, 1991 р.) — ратифікована Верховною Радою України 18 березня 1999 року. Національне законодавство України з питань авіаційної безпеки базується на вимогах і положеннях, викладених в Конституції України, Повітряному кодексі України, Законі України " Про транспорт", Указі Президента України " Про рішення Ради національної безпеки і оборони України № 1143-2000 від 18 жовтня 2000 року " Про стан авіаційного транспорту та авіаційної промисловості України" та в інших нормативних документах з питань безпеки цивільної авіації. Головною метою безпеки цивільної авіації є убезпечення авіаційних перевезень шляхом вживання заходів захисту від актів незаконного втручання відповідно до встановлених правил, рекомендованої практики та процедур стосовно національних та іноземних експлуатантів, які виконують польоти до/з України, а також аеропортів України, що обслуговують міжнародні і внутрішні повітряні рейси. Державний департамент авіаційного транспорту, що діє у складі Міністерства транспорту України, розробив проект Закону України " Про Державну програму безпеки цивільної авіації", який на сьогодні є надзвичайно актуальним.
|