Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Організаційні форми підприємств
Підприємства та підприємництво існують у різних організаційних та організаційно-правових формах. Такими організаційними формами називають одноосібне господарство, партнерство і корпорацію. Поняття “організаційна форма” відображає окремі форми об’єднання людей для здійснення їх спільної діяльності у межах певної структури. Одноосібне господарство — така форма організації підприємства і підприємництва, коли вся власність належить одній особі, яка одноосібне управляє виробництвом і власністю, привласнює весь прибуток і несе особисту відповідальність за всі зобов’язання підприємства. Перевагами одноосібного господарства є: 1) привласнення всього прибутку та можливість вільно розпоряджатися ним (крім сплати частини податків); 2) наявність на цій основі високоефективних стимулів до праці; 3) незначні витрати на організацію виробництва; 4) високий ступінь свободи економічного вибору; 5) простота для оподаткування (оподатковується лише індивідуальним подохідним податком, нижчим від оподаткування прибутку). Водночас одноосібному господарству властиві певні недоліки: 1) незначні обсяги привласнюваного прибутку, а отже обмежені можливості розширення підприємства за рахунок власних коштів; 2) більші, порівняно із середніми та крупними підприємствами, труднощі в отриманні кредитів і вищі відсотки за них; 3) значно більші можливості збанкрутувати (так, у Великобританії протягом першого року банкрутує кожна четверта невелика фірма); 4) більша тривалість робочого дня, вища інтенсивність праці та гірша техніка безпеки; 5) відповідальність власника підприємства за зобов'язання не лише активами підприємства, а й своїм особистим майном. Ця форма організації підприємств та підприємництва є найбільш адекватною для малих підприємств. Розвинутішою організаційною формою підприємств та підприємницької діяльності є партнерство. Партнерство — форма організації підприємства, за якої дві або більше осіб об’єднують своє майно, стають співвласниками створеного підприємства, спільно управляють виробництвом і власністю, розподіляють прибуток і несуть спільну відповідальність за свої зобов’язання. Окремими особами у партнерстві можуть виступати й юридичні особи, що як співвласники діють на основі укладеного договору, який регулює всі права та обов’язки партнерів. Юридична особа — підприємство, організація, установа, які виступають єдиним самостійним носієм прав і зобов’язань. Ознаками юридичної особи є наявність майна, відокремленого від майна учасників, та самостійна майнова відповідальність; право володіти, користуватися і розпоряджатися власністю; право здійснювати від свого імені господарські операції та ін. Розрізняють партнерства з обмеженою відповідальністю (учасники якого відповідають за зобов’язання партнерства у межах внесених ними вкладів, що передбачає відповідний механізм розподілу прибутків тощо) та звичайні (учасники якого несуть повну відповідальність за зобов’язання підприємства — як розмірами свого внеску, так і особистим майном). Як і одноосібні господарства, партнерства мають певні позитивні сторони та недоліки. До позитивних сторін належать: 1) більші можливості розширення виробництва (внаслідок злиття капіталів декількох осіб); 2) дещо кращий доступ до кредитних ресурсів (банки більше довіряють партнерствам, ніж одноосібним господарствам); 3) вдосконалення процесу управління виробництвом і власністю (внаслідок спеціалізації учасників на виконанні окремих управлінських функцій); 4) збереження простого та пільгового механізму оподаткування. Негативними сторонами діяльності партнерських підприємств є: 1) ускладнення процесу вироблення і прийняття управлінських рішень (внаслідок необхідності узгодження його між учасниками); 2) необхідність відповідальності окремих осіб за неправильні рішення, від яких партнерство не застраховане; 3) внаслідок заборони учасникам товариств з обмеженою відповідальністю продажу їх вкладів (паїв) на відкритому ринку в разі виходу одного з них з партнерства інші учасники або треті особи зобов'язані викупити його частку. Партнерства найбільш поширені у сфері дрібного бізнесу при наданні послуг, зокрема у медицині, юриспруденції. Корпорація — найдосконаліша форма організації підприємств, що існує переважно у вигляді відкритого акціонерного товариства, засновники якого формують акціонерний капітал шляхом об’єднання власних ресурсів через механізм випуску і продажу цінних паперів (передусім акцій), а співвласники несуть обмежену відповідальність. Згідно з чинним законодавством корпорація — це договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. Засновниками акціонерного товариства можуть бути фізичні та юридичні (підприємства) особи. Акціонерний капітал (власність), який формується при цьому, складається із загальної вартості випущених і проданих акцій. Засновники товариства отримують засновницький прибуток, який становить різницю між сумою, отриманою від продажу акцій, та обсягом вкладених ресурсів. Основними позитивними сторонами корпорацій є: 1) можливість збільшити джерела фінансування для розширення виробництва (за рахунок продажу цінних паперів), а отже отримати більший прибуток, частина якого (нерозподілений прибуток) йде на розширення обсягів виробництва; 2) кращий (порівняно з партнерствами) доступ до кредитів банків; 3) внаслідок наведених переваг отримання можливості впроваджувати передові досягнення науки і техніки у виробництво, що зумовлює зростання продуктивності праці й зниження собівартості товарів і послуг; 4) обмежена відповідальність акціонерів за зобов’язання корпорації, а отже відсутність відповідальності власним майном; 5) залучення до управління виробництвом професійних управляючих (менеджерів), що сприяє вдосконаленню процесу вироблення управлінських рішень; 6) здійснення внутрікорпораційного планування на поточний та віддалений період (5-10 років), комплексне вивчення ринку, формування потреб споживачів тощо і завдяки цьому отримання переваги над конкурентами. Основними недоліками корпорацій є: 1) значне знецінення акцій корпорацій під час погіршення економічної кон’юнктури, внаслідок чого дрібні акціонери можуть втратити їх; 2) недосконалий механізм оподаткування в окремих країнах (так, в Україні оподатковуються і прибуток корпорацій, і доходи на акції, що особливо несправедливо для дрібних акціонерів); 3) перетворення дрібних акціонерів, внаслідок їх великої чисельності, на формальних власників, неспроможних впливати на вибір керівництва, розподіл прибутків тощо у більшості крупних корпорацій і прийняття управлінських рішень на основі кількості акцій; 4) внаслідок зосередження контрольного пакета акцій у руках небагатьох акціонерів встановлення їх контролю над заощадженнями більшості дрібних акціонерів. Корпорації є найадекватнішою формою організації крупних та середніх підприємств.
4. Організаційно-правові форми підприємств та підприємницької діяльності
Поняття “організаційно-правова форма” відображає не лише форми об’єднання людей для здійснення їх спільної діяльності у межах певної структури, а й законодавче закріплення цих форм. Тому не дивно, що в окремих підручниках їх називають “правовими формами”. Згідно із затвердженим Державним комітетом України із стандартизації, метрології та сертифікації класифікатором до організаційно-правових норм господарювання належать: усі види підприємств, а також кооперативи, орендні підприємства, споживчі товариства, спілки споживчих товариств, господарські товариства, асоціації, корпорації, консорціуми, концерни, дочірні підприємства, організації орендарів, організації покупців, політичні партії, громадські організації, релігійні організації, філії, представництва, а також організації, заклади, установи, які не займаються підприємницькою діяльністю, та інші об’єднання. До господарських товариств, у свою чергу, належать акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні та командитні товариства. Такий підхід, коли до складу організаційно-правових норм підприємства відносять і самі підприємства, і організаційно-правову форму їх функціонування та розвитку, є науково некоректним. Розглянемо деякі з цих організаційно-правових форм, зокрема господарських товариств, з урахуванням того, що відкриті акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю частково аналізувались у попередньому параграфі й розглядалися при характеристиці засновницьких документів. Акціонерне товариство (з економічного погляду) — підприємство, об’єднання кількох фізичних або юридичних осіб (тобто підприємств), які формують свій капітал шляхом випуску і продажу цінних паперів, передусім акцій, з метою отримання прибутку. Акціонерне товариство (з правового погляду) — організаційно-правова форма функціонування та розвитку підприємств, компаній, що базується на статутному фонді, поділеному на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, учасники якої несуть відповідальність за зобов’язаннями тільки майном підприємства. Якщо у відкритому акціонерному товаристві акції розповсюджуються шляхом відкритої підписки та відкритої купівлі-продажу (як правило, на біржах), то у закритому акціонерному товаристві — у формі закритої підписки, шляхом розподілу між засновниками і не можуть розповсюджуватися Шляхом відкритої підписки, купуватися та продаватися на біржах. Товариство у додатковою відповідальністю — товариство, статутний фонд якого поділено на частки визначених установчими документами розмірів, а його учасники відповідають за зобов’язання своїми внесками до статутного фонду. У разі недостатності цих сум учасники товариства відповідають за його борги додатково належним їм майном у розмірі, кратному до внеска кожного учасника. Повне товариство — товариство, учасники якого формують статутний фонд зі своїх вкладів, займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть необмежену і спільну відповідальність за зобов’язання товариства (тобто відповідальність усім своїм майном). Повне товариство не є юридичною особою, а отриманий прибуток розподіляється між учасниками відповідно до величини їх внесків. Учасник товариства відповідає за його борги незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства. Командитне товариство — вид змішаного товариства, в якому поєднуються риси товариств повного і з обмеженою відповідальністю. Його дійсними (повними) членами є комплементарії, які займаються від імені товариства підприємницькою діяльністю і повністю відповідають за його зобов’язання всім своїм майном. Інша частина учасників, або вкладників, — командисти, які не беруть участі у підприємницькій діяльності, зокрема в управлінні товариством, і відповідають за неї лише у межах свого вкладу. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50% майна товариства, зазначеного в установчому договорі. Свої вклади вони здійснюють у грошовій або матеріально-речовій формі. Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть повну відповідальність за борги товариства. Назва командитного товариства складається з прізвища всіх або кількох дійсних членів. Якщо у назву не входять всі прізвища, то вона набуває вигляду: “Ларін і КО”. Серед об’єднань підприємств, згідно з чинним законодавством, важливу роль відіграють корпорації, консорціуми та концерни. Консорціум — тимчасове об’єднання підприємств, компаній, банків на основі загальної угоди з метою виконання крупних завдань (зокрема, для реалізації капітале- та наукомісткого проекту) або для спільного розміщення позики. Консорціуми створюються банками шляхом організації підписки на акції й боргові зобов’язання та їх розповсюдження серед населення. Консорціум несе спільну відповідальність перед своїми замовниками. Концерн — крупне об’єднання підприємств різних галузей промисловості, торгівлі, транспорту, наукових організацій, банків тощо, учасники якого у правовому аспекті зберігають самостійність (залишаються юридичними особами), але втрачають власність на засоби виробництва і виготовлений продукт, а головне підприємство здійснює над іншими учасниками фінансовий контроль (управляє фінансами, інвестиціями тощо), єдине керівництво. Таке керівництво (в тому числі контроль) здійснюють через зосередження контрольного пакета акцій або більшість голосів.
|