Правова база підприємництва в Україні

Підприємницька діяльність в Україні та інших країнах світу відбувається в різних організаційно-правових фор­мах. Від правильного їх вибору значною мірою залежать успіх майбутньої справи підприємця, конкурентоспро­можність фірм (підприємства) на ринку товарів і послуг, величина привласнюваних прибутків тощо.

У свою чергу, вибір організаційно-правової форми підприємницької діяльності залежить від багатьох чин­ників, насамперед від сфери діяльності (промисловість, сільське господарство, наукова діяльність, сфера послуг тощо), величини стартового капіталу і можливості залу­чення зовнішніх джерел фінансування, чинного законо­давства та ін.

У розвинутих країнах світу до таких форм належать індивідуальне підприємство, партнерство та корпорація. Знання їх може бути корисним для підприємців, які запо­чатковують зовнішньоекономічну діяльність. Крім того, індивідуальне підприємство і корпорація входять до ор­ганізаційних форм підприємницької діяльності в Україні.

В Україні до основних видів підприємств, виокремле­них залежно від форм власності, належать індивідуальне, приватне, сімейне, колективне, комунальне, державне і спільне.

Оптимальніший вибір організаційно-правових форм підприємництва в Україні треба розпочинати з вивчення базових законодавчих актів, які регламентують його: за­конів України “Про власність”, “Про господарські товари­ства”, “Про банкрутство”, “Про споживчу кооперацію” Господарський кодекс України та ін., а також багатьох законодавчих і нормативних актів, які вносять зміни до базових законів.

Закон України “Про власність” (1992 р.) передбачає право власника використовувати належне йому майно для підприємницької діяльності, а власник засобів вироб­ництва та іншого майна має право створити у встановле­ному порядку підприємство або організацію, які є юри­дичними особами. Визнається приналежність результатів господарського використання майна (виготовленої про­дукції, державних доходів) власникові цього майна; право юридичної особи володіти, розпоряджатися і користувати­ся закріпленим за нею майном власника згідно зі своїм статутом (положенням).

Реалізуючи право власності» власник має право вико­ристовувати майно для господарської та іншої не заборо­неної законом діяльності, в тому числі передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам. Держава не може втручатися в господарську діяльність суб’єктів права власності. Водночас від власни­ка вимагається не завдавати шкоди навколишньому се­редовищу, не порушувати права та охоронювані законом інтереси інших громадян, юридичних осіб і держави, до­держуватись моральних засад суспільства. Підприємець повинен звернути увагу і на пункт даної статті, за яким діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власник може бути зобов’язаний допустити обмежене користування його майном іншим особам у випадку і по­рядку, встановлених законодавчими актами України.

При використанні праці інших громадян на договірній основі власник зобов’язаний забезпечити громадянину, праця якого використовується, соціальні, економічні пе­редбачені законом гарантії та права.

Серед зобов’язань власника і створених ним юридич­них осіб — відповідальність за своїми зобов’язаннями пе­ред кредиторами всім закріпленим за ним майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення. Але він не відповідає за зобов’язання створених ним юридич­них осіб, які, у свою чергу, не відповідають за зобов’язан­ня власника, крім передбачених законодавчими актами випадків.

Закон “Про власність” фіксує різноманітні об’єкти пра­ва приватної, колективної, загальнодержавної та комуналь­ної власності, а також суб’єкти цих форм власності. Зокре­ма, серед колективної форми власності — колектив орен­дарів, колективне підприємство, кооператив, акціонерне товариство, господарське товариство, господарське об’єд­нання, професійні спілки, політичні партії та ін.

Передбачено систему захисту права власності, кла­сифікацію випадків позбавлення права власності, відпо­відальності державних органів за втручання у здійснення власником його повноважень тощо.

Закон України “Про власність” є базовим щодо основ­них засад підприємницької діяльності. Ці засади конкре­тизуються у Господарському кодексі. Вод­ночас у ньому є низка нових статей і положень, які знач­но розширюють правове поле підприємницької діяльності. Зокрема, подано перелік обмежень у здійсненні підприєм­ницької діяльності, перелічені принципи такої діяльності: вільний вибір діяльності; залучення на добровільних заса­дах до цієї діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян; самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів продукції; встановлен­ня цін відповідно до законодавства; вільний найм праців­ників; залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, застосування яких не заборонено або не обмежено законо­давством; вільне розпорядження прибутком, що зали­шається після внесення платежів, установлених законо­давством; самостійне здійснення підприємцем — юридич­ною особою зовнішньоекономічної діяльності, викорис­тання будь-яким підприємцем належної йому частки ва­лютної виручки на свій розсуд.

Господарський кодекс конкретизує п’я­ту статтю Закону “Про власність”, в якій ідеться про обов’язки власника при найманні працівника. Зокрема, зазначається, що “при укладанні трудового договору (кон­тракту, угоди) підприємець зобов’язаний забезпечити умо­ви та охорону праці, її оплату не нижче встановленого в республіці мінімального рівня, а також інші соціальні га­рантії, в тому числі соціальне й медичне страхування від­повідно до чинного законодавства”.

Окремий розділ цього закону присвячений взаємовід­носинам між підприємцем і державою, яка гарантує рівні права для всіх організаційних форм підприємницької діяльності, створює “рівні можливості для доступу до ма­теріально-технічних, фінансових, трудових, інформацій­них, природних та інших ресурсів”. Крім того, держава га­рантує недоторканність майна і забезпечує захист права власності підприємця.

Вилучення державою у підприємця його основних і оборотних фондів та іншого використовуваного ним май­на не допускається, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, завдані підприємцю внаслідок порушення гро­мадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що охороняються законом, відшкодо­вуються підприємцю відповідно до чинного законодавства.

Господарський кодекс зобов’язує державу нада­вати для здійснення підприємницької діяльності земельні ділянки, різні види державного майна, сприяти матеріаль­но-технічному забезпеченню та інформаційному обслуговуванню підприємців, підготовці і перепідготовці кадрів, здійснювати первісне облаштування неосвоєних територій об’єктами виробничої та соціальної інфраструктури з про­дажем або переданням їх у кредит, стимулювати за допо­могою економічних важелів модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції та послуг, надавати цільові кредити тощо. Держава також за­конодавче забезпечує свободу конкуренції між під­приємцями, захищає споживачів від проявів несумлінної конкуренції та монополізму.

Закон фіксує основні засоби державного регулювання підприємництва, правила та обов’язки діяльності інозем­них підприємців (які тотожні з правилами і обов’язками вітчизняних підприємців).

Господарський кодекс — третій важливий базовий закон, який регламентує підприєм­ницьку діяльність. Він передусім фіксує цілі підприємств, тлумачить саме поняття “підприємство”, перелічує види підприємств, класифікує об’єднання підприємств (зокре­ма асоціації, корпорації, консорціуми, концерни) та висвітлює порядок їх реєстрації, детально характеризує процес створення підприємства, утворення та використан­ня майна, володіння і використання природними ресурса­ми, обумовлює участь підприємств у випуску та торгівлі цінними паперами.

Окремий розділ даного закону присвячений визначен­ню загальних принципів управління підприємством, ролі трудового колективу та його самоврядуванню, правам та обов’язкам керівництва підприємства, змісту колективно­го договору.

Передбачено в ньому порядок використання прибутку, отримання та розмірів трудових доходів найманих пра­цівників, механізм планування діяльності підприємства, економічні стосунки між підприємствами, порядок забез­печення засобами виробництва та реалізації продукції, встановлення цін та механізм ціноутворення, фінансово-кредитні відносини між підприємствами, з одного боку, банківськими установами та бюджетом — з іншого боку, а також зовнішньоекономічну та соціальну діяльність підприємств.

З метою регулювання взаємовідносин між державою і підприємством визначено порядок обліку і звітності, з’ясовано зміст поняття “комерційна таємниця”, регла­ментовано відносини підприємства з місцевими органами влади.

Заключний розділ даного закону присвячений ме­ханізму ліквідації та організації підприємства.

Ще одним важливим законом, який регулює під­приємницьку діяльність, є Закон України «Про господарські товариства» (1993 р.), який регламентує різні сторони ді­яльності господарських товариств загалом (установчі до­кументи, реєстрація, права та обов'язки учасників, вла­сність на майно підприємства тощо), характеризує особ­ливості такої діяльності окремих видів товариств (акці­онерного товариства, товариства з обмеженою відпові­дальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повного товариства, командитного товариства).

Крім ґрунтовного знання змісту названих базових за­конів, підприємець повинен стежити за доповненнями до цих та інших законів щодо підприємницької діяльності, за­конів про оподаткування тощо. Особливо слід звернути ува­гу на законодавчу базу, яка регулює відносини у галузі гос­подарської діяльності, до якої належить його підприємство.