Чинники що впливають на винекнення тривожності

Життєдіяльність як дорослої людини, так і дитини відбувається у постійних контактах з іншими людьми, предметами та явищами навколишньої дійсності. До всього, що оточує людину, вона виявляє певне ставлення, яке проявляється у різноманітних емоціях. Це ставлення може бути позитивним, негативним або нейтральним. Нейтральне ставлення не пов'язане з виникненням емоцій. Якщо предмети, явища відповідають потребам, можливостям людини, вони викликають позитивне ставлення та виникнення позитивних емоцій (задоволення, радості, захоплення тощо). В протилежному випадку виникає негативне ставлення та відповідні емоції (страх, образа, туга, сум, смуток, пригніченість, збентеженість, схвильованість, тривога). Інакше кажучи, в емоціях відображаються переживання людини, співвідношення між бажаннями, потребами та можливостями їх задоволення. Одним із видів таких емоційних переживань є тривожність.

У нашій країні тривожність стала активно вивчатися в 60-70 р. р. XX століття. Однак кількість досліджень було явно недостатнім для того, що мати про це явище чітке і ясне уявлення. В останні роки, у зв'язку із зростанням прикладних робіт, інтерес до тривожності з боку вітчизняних дослідників став більш відчутним. З'явилося чимало наукових робіт (монографій, дисертаційних досліджень, статей у спеціалізованих виданнях), які висвітлюють ті чи інші сторони проблем, пов'язаних з тривожністю. У сучасній психології знайдеться не багато явищ, які зазнали такого ретельного і всебічного вивчення, як тривожність. Разом з тим, у цій галузі залишається багато недосліджених питань. Досі, зокрема, залишається відкритим питання про визначення поняття тривожності, у зв'язку з широким діапазоном інтересів дослідників, що займаються вивченням даного явища. У психологічній науці є значна кількість досліджень, присвячених аналізу різних аспектів проблеми тривожності. Існує багато версій, що пояснюють походження цього терміна.

У психологічній літературі термін „тривожність” не має чіткого визначення. Це пов’язане із тим, що сама тривожність є багатозначною і стосується як стану особистості так і її риси.

У цілому тривожність – це суб'єктивний прояв неблагополуччя особистості [37].

М.З.Неймарк вказує, що тривога – це переживання невизначеної, невиразної, безобєктивної загрози переважно уявного характеру [26].

В.А.Бакєєв визначає тривогу як специфічне переживання, викликане передчуттям небезпеки, і загрози, частіше всього зв’язаним зі своєю особистістю [4].

Р.С. Нємов зазначає, що тривога – це психологічний стан підвищеної стурбованості, емоційної напруги людини. Тривога може бути як ситуативна, тобто тимчасова, стан людини та як стійка риса особи. Відповідно, розрізняють ситуативну і особистісну тривожність [26].

Г.Г.Аракєлов, Н.Е.Лисенко, Е.Е.Шотт відзначають, що тривожність – це багатозначний психологічний термін, який описує як певний стан індивідів в обмежений час, так і стійку властивість будь-якої людини.

Н.Ф.Шевченко та Є.М.Заможна зауважують, що ситуативно стійкі прояви тривожності прийнято називати особистісними і пов’язувати із наявністю в особистості відповідної особистісної риси (так звана „особистісна тривожність”). Це стійка індивідуальна характеристика, що відображає схильність суб’єкта до тривоги і припускає наявність у нього тенденції сприймати достатньо широкий спектр ситуацій як загрозливих, реагуючи на кожну з них відповідною реакцією. Як схильність особистісна тривожність активізується при сприйманні певних стимулів, які розцінюються як небезпечні, пов’язані із специфічними ситуаціями загрози престижу людини, її самооцінці та самоповазі.

Н.Ф.Шевченко та Є.М.Заможна стверждують, що ситуативно нестійкі прояви тривожності називають ситуативними, а тривожність такого виду – „ситуативна тривожність”. Цей стан характеризується суб’єктивно переживаючими емоціями: напруга, хвилювання, стурбованість, нервозність. Такий стан виникає як емоційна реакція на стресову ситуацію і може бути різною за інтенсивністю і динамічністю в часі [35].

А.М. Прихожан зазначає, що тривога – це стан доцільного підготовчого підвищення сенсорної уваги і моторної напруги у кризовій ситуації можливої небезпеки, що забезпечує відповідну реакцію на страх [29].

Якщо говорити про тривожність як стан, то Е.Г.Ейдеміллєр тривожність визначає як емоційний стан, який виникає в ситуаціях невизначеної небезпеки і проявляється в очікуванні недоброзичливого розвитку подій.

Ю.Ханін відмічає, що тривога як стан – це реакція на різні стресори, що характеризується різною інтенсивністю, мінливістю у часі, наявністю усвідомлюваних неприємних переживань напруги, стурбованості, хвилювання і супроводжується вираженою активізацією вегетативної нервової системи [11].

За визначенням А.В. Петровського: " Тривога – схильність індивіда до переживання, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги; один з основних параметрів індивідуальних відмінностей. Тривога зазвичай підвищена при нервово-психічних і тяжких соматичних захворюваннях, і навіть у здорових людей, котрі переживають наслідки психотравми, в багатьох груп на осіб з відхиляючим суб'єктивним проявом неблагополуччя особистості".

Розуміння тривоги в теорії Спілбергера [36] визначається наступними положеннями:

1. Ситуації, що представляють для людини певну загрозу або особистісно значущі, викликають у неї стан тривоги. Суб'єктивно тривога переживається як неприємний емоційний стан різної інтенсивності;

2. Інтенсивність переживання тривоги пропорційна ступеню загрози або значимості причини переживань. Від цих факторів залежить тривалість переживання стану тривоги;

3. Високотревожні індивіди сприймають ситуації або обставини, які потенційно містять можливість невдачі або загрози, більш інтенсивно;

4. Ситуація тривоги супроводжується змінами в поведінці або ж мобілізує захисні механізми особистості. Часто повторювані стресові ситуації призводять до вироблення типових механізмів захисту.

Концепція Спілбергера формувалася під впливом психоаналізу. У виникненні тривожності як риси провідну роль він відводить взаєминам з батьками на ранніх етапах розвитку дитини, а також певних подій, провідним до фіксації страхів у дитячому віці.

При вивченні проблеми тривожності, важливим також є питання щодо різних її ознак та проявів.

А.Качаєварозрізняє такі прояви тривожності як соматичні і поведінкові. Соматичні прояви стосуються змін у внутрішніх органах, системах організму людини: прискорене серцебиття, нерівне дихання, тремтіння кінцівок, скутість рухів, підвищення артеріального тиску, зростання загальної збудливості, зниження порогів чутливості. На поведінковому рівні прояви підвищеної тривожності більш різноманітні та непередбачувані. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості. Важливою характеристикою тривожності є, так звані, „маски тривожності”. Це такі форми поведінки, що, маючи вигляд яскраво виражених ознак особистісних особливостей, породжуваних тривожністю, дозволяють людині водночас переживати її в пом’якшеному вигляді і не виявляти назовні. Такими „масками” найчастіше є агресивність, залежність, апатія, надмірна мрійливість, облудність, лінощі. Маска не рятує людину від суб’єктивних переживань тривоги, але дає змогу більш-менш успішно приховати її від оточення і дає змогу регулювати появу і рівень пережитої тривоги. Маска тривожності – це не тільки захист, а й способи регуляції та компенсації тривоги. Це зародкові, загальмовані або деформовані варіанти шляхів подолання труднощів, які особистість засвоює і активно використовує у власному житті. Причому чим довше ці „маски” на неї „надягнені”, тим важче їх „зняти” [15].

Деякі вчені стверджують, що підвищена тривожність та її реалізація у результаті складної взаємодії когнітивних, афективних і поведінкових реакцій, супроводжуються впливом на людину різними стресовими ситуаціями.

А.Качаєва зазначає, що за оптимального, нормального рівня – тривожність мобілізує – це ознака готовності людини діяти. У кожної людини існує свій оптимальний або бажаний рівень тривожності – це так звана корисна тривожність. Оцінка людиною свого стану в цьому відношенні є для неї важливим компонентом самоконтролю та самовиховання. Наприклад, якщо тривожність буде надто низькою, при переході проїжджої частини дороги людина може потрапити під машину. Але мобілізуюча функція тривоги діє в досить вузьких межах при сильних і стабільних переживаннях. Стійкий, високий рівень тривожності має негативний, дезорганізуючий вплив на діяльність і розвиток особистості дітей і підлітків незалежно від того, у якій формі та в якому вигляді вона виявляється. При високому рівні тривожність додає діяльності пристосовницький характер, негативно позначається на результативності діяльності й насамперед в оцінних ситуаціях (формується низький рівень домагань). При пристосовницькому характері діяльності діяльність і спілкування здійснюються не за внутрішніми, властивими самій діяльності мотивами, а визначаються тривожністю, тобто зовнішнім стосовно діяльності, далеким мотивом. Ще одним явищем, яке спричиняється тривожністю є уникнення ситуації досягнення успіху.

А. Качаєва вказує, що поведінка людей, що мають підвищену тривожність, в діяльності, направленій на досягнення успіху, має наступні особливості: 1) тривожні індивіди емоційно гостріше, ніж нетривожні, реагують на власні невдачі; 2) тривожні люди гірше, ніж нетривожні, працюють в стресових ситуаціях або в умовах дефіциту часу для вирішення завдання; 3) боязнь невдачі домінує над прагненням до успіху, а у людей з нормальним рівнем тривожності – навпаки; 4) великою стимулюючою силою витупає інформація про успіх, а не про невдачу, в той час як у низькотривожних людей – навпаки; 5) особистісна тривожність сприяє тому, що індивід сприймає і оцінює багато об’єктивно безпечних ситуацій як такі, які несуть в собі загрозу [15].

Також вчені розрізняють адаптивну тривожність, що сприяє нормальній життєдіяльності людини, та дезадаптивну, що порушує нормальну життєдіяльність.

Тривожність як стан і риса, яка виникає в процесі адаптації до середовища та виконання різних видів діяльності, вивчав Ю.Ханін та інші. У деяких дослідженнях тривожність розглядають як реакцію на соціальні впливи за певних індивідуальних психофізіологічних властивостей (Г.Айзенк, Б.Вяткін, Ч.Спілбергер, Н.Махоні), а також таку, що може виникати під час різних психосоматичних захворювань (Е.Соколов) [11].

Отже, тривожність – це психічне явище, що має три форми прояву: 1). короткочасна емоційна реакція слабко вираженого неадекватного страху, яка впливає на судження і рішення; 2) аналогічний психічний стан; 3) властивість особистості, що сприяє окремим виявам реакції і станів тривожності.