Визначення антропогенних чинників руйнування берегів Азовського та Чорного морів

Поряд із природними факторами, важливе значення в руйнуванні берегової зони морів займає антропогенний фактор. Повсюдне втручання людини в природу привело до порушення природної рівноваги і викликало необоротні процеси розмиву берегової зони морів.

Починаючи з XIX століття відбувається швидке освоєння і використання ресурсів прибережних зон морів: будівництво портів, освоєння прибережних територій, будівництво набережних у приморських містах, водозаборів, зміцнення ділянок берегів шляхом зведення різних інженерних споруджень. На Чорному морі під активним впливом людини знаходиться 20 % берегової лінії, на Азовському – 15-18 %.

Одним з істотних антропогенних факторів руйнування берегів є вилучення з берегової зони пляжів і підвідного схилу для потреб будівництва піску, гальки і черепашки. У результаті вилучення великої кількості пісчано-галічного матеріалу намітився швидкий розмив берегової зони, що сприяло зменшенню ширини пляжів, а на окремих ділянках вони цілком зникли.

На Чорному морі цей процес особливо яскраво спостерігався в східній частині Каламитскої затоки (кар'єри в районі м. Саки), на пляжах Південного берега Криму (у районі м. Ялти), Феодосийскої затоки (у районі м. Феодосія), а також у районі Одеської банки, де запаси їх складають приблизно 18 млрд. м³ [5]. В Азовському морі це в основному район м. Бердянська й у межах Азовських кос (Ясенський, Довгий і Бирючий острів). Як відзначається в [6], тільки з коси Довгої щорічно добувалося більш 300 тис. т піску і черепашкового матеріалу.

У результаті видобутку піску й інших матеріалів створюються підводні заглиблення, що змінюють рельєф дна, впливають на гідрологічний режим і динаміку наносів. Крім того, велика шкода наноситься екосистемам берегової зони.

Значний збиток береговій зоні наносить будівництво висунутих у море молових та інших портових споруджень [7]. Вони утрудняють міграцію уламкового матеріалу уздовж берега, порушують цілісність природних берегових систем, викликають локальні розмиви берегів.

Великий вплив на формування берегової зони має кількість виносу річками твердого стоку (гальки, гравію і піску), що витрачається на акумуляцію в береговій зоні і зберігає берега від розмиву.

Так, у результаті регулювання стоку великих річок (будівництва гребель) різко знизився потік уламкового матеріалу по ріках у берегову зону. У зв'язку зі зменшенням надходження в берегову зону алювіального матеріалу очікується розмив акумулятивних форм. Як стверджується в роботі [7], у найближчому майбутньому дефіцит твердого стоку в берегову зону буде збільшуватися, отже, тенденція розмиву берегів підсилиться.

Не менш важливим проявом антропогенного впливу на берегову зону є будівництво й експлуатація морських портів і припортових акваторій. Великі порти розташовуються, як правило, на ділянках односпрямованого переміщення піщаних наносів.

Унаслідок проведення днопоглиблювальних робіт, особливо зі збільшенням прохідних глибин у районах портів до 15 м, відвальні моли зменшилися, а їхній вплив на прилягаючі ділянки берега підсилився.

Портові моли істотно впливають на місцевий режим руху наносів. Вони приводять до акумуляції наносів поблизу молів, порушують баланс наносів, у результаті чого з підвітрянної сторони молу виникають розмиви берегів [1, 7].

Негативний вплив на формування берегової зони Азовського і Чорного морів спричинила зарегульованість стоку великих річок, що впадають у моря. Як відзначається в [8, 9], зарегульованість річок Кубані і Дону виключило з балансу осадового матеріалу берегової зони Азовського моря близько 5 млн. т залученого твердого стоку. Таке різке скорочення осадового матеріалу привело до значного перетворення балансу теригенних речовин узбережжя. Цього обсягу грубозернистого матеріалу з надлишком вистачило б на щорічне відновлення всіх пляжних нагромаджень абразійних берегів.