Типоутворююча роль породи

Рис 1. Екологічна фігура дуба звичайного.

Дуб звичайний (Quercus robur L.) (рис. 1) - листопадне дерево до 50 м заввишки. Крона куляста чи овальна. Кора до 30 років гладка, тонка, з віком тріщинувата, груба, темно-сіра. На поперечному зрізі пагона проглядається " зірочка". Бруньки яйцеподібні. Листки оберненояйцеподібні, перисто-лопатеві, довжиною 7-15 см, шириною 4-7 см, біля основи з двома вушками, черешок короткий, до одного см. Квітки роздільностатеві: чоловічі сережки зібрані в пучках по кілька штук, жіночі - по 2-3 шт. на довгих квітконіжках. Плоди - жолуді, овальні, циліндричні, 15-36 мм довжиною, на довгих плодоніжках. Схожість плодів складає 80-90 %. Вага 1000 шт. сягає 3-5 кг Природно росте в Європі, а також на Кавказі. Вимогливий до родючості грунту (D₃), світлолюбний, морозо-, посухо- і вітростійкий. Розмножується насінням і поростю від пня (до 150 років 70 % пнів дають порослеві пагони). Порослеві рослини менш довговічні, проте скоріше плодоносять. Продуктивність деревостану складає до 800 м³/га. Деревина з темно-бурим ядром і світлою заболонню. Видова назва robur підкреслює твердість деревини. Розрізняють дві фенологічні форми дуба звичайного: ранню' (Ргаесох Сzеrn) і пізню (Tardiflora Сzеrn). Рання розпускається на 2-4 тижні скоріше, пізня -росте в пониженнях рельєфу, витримує затоплення. Відомі декоративні форми: пірамідальна (Fastigiata DC), плакуча (Pendula DC), червонолиста (Artopurpura Hartw).

Дуб звичайний відноситься до мезотрофних порід, який формує типи лісу у сугрудах і грудах (рис. 1). В екстремаль­них умовах фрагментами може формувати та­кож типи лісу у суборах, хоча тут він виступає тільки як характерна домішка (Розточчя, Опіл-ля, Полісся, Лісостеп).

У передгірській зоні деревостани дубових типів лісу займають площу близько 100 тис. га. Найбільш розповсюдженими типами лісу є свіжі і вологі грабові судіброви і діброви (50 %), а також букові і ялицеві діброви (30 %).

Склад корінного деревостану може зміню­ватися з віком і кінцевий склад потрібно сфор­мувати в середньовіковому деревостані. У си­рій діброві породи характерної домішки мо­жуть складати 20-30% і достатньо впливати на стан деревостану загалом.

Сосна звичайна (Pinus sylvestris L.), яке є деревом висотою до 40 (45) м і діаметром до 1, 0 м. Дерево з високо піднятою кроною конусоподібної чи пірамідальної форми з моноподіальним кільчастим гілкуванням. Має у верхній частині стовбура червонувато-оранжеву кору, яка є вгорі лускатою, а в нижній частині – тріщинуватою.

Сосна являється швидкорослою породою. Максимальний приріст в висоту на кращих грунтах настає в віці 15-20 років, на гірших – в 25 років. В віці 40-45 років приріст в висоту сповільнюється, а потім і зовсім припиняється. По діаметру ж дерево приростає на протязі всього життя. Сосна доживає до 300-350 років, рідко до 400 років і більше.

До клімату сосна звичайна не примхлива. Вона здатна переносити сильні засухи і високу сухість повітря і грунту. Зовсім не реагує на пізні весняні заморозки і може поселятись на відкритих просторах першою, тобто являється піонером. До родючості грунту також не примхлива. Вона доволі успішно зростає на бідних сухих піщаних грунтах, на кам′ янистих породах в горах, на крейдяних відкладах і торфово-болотних грунтах. Але краще розвивається на супіщаних і легко суглинистих грунтах, а також на деградованих чорноземах.

Сосна має пластичну кореневу систему, яка розвивається в залежності від характеру і структури грунту. В умовах з недостатнім водопостачанням і глибоким рівнем ґрунтових вод сосна розвиває поверхневу, сильно розвинену кореневу систему і слаборозвинений стрижневий корінь. На грунтах заболочених чи з високим рівнем ґрунтових вод коренева система сосни також поверхнева, без стрижневого кореня. На свіжих, добре дренованих, глибоких піщаних, супіщаних і суглинистих грунтах сосна зазвичай розвиває потужну кореневу систему з стрижневим коренем, який іде в грунт на 1, 5-2 м і більше; в таких умовах вона в цілому вітростійка. На грунтах мілких і сирих часто страждає від вітровалів.

До світла сосна вибаглива і в цьому відношенні поступається лишень модрині. Світлолюбні сосни, однак, в південних районах вимагають певного притінення.

Сосна є однією з основних лісоутворюючих порід, з великим ареалом в Європі і Сибіру. Серед сосен цей вид займає найбільшу площу і накопичує найбільшу кількість біомаси. Завдяки морозостійкості, посухо-витривалості, непримхливості до ґрунтових умов, даний вид заходить далеко на північ і південь, зростаючи на рівнинах і піднімаючись в гори. Здатність рости в різних кліматичних і ґрунтових умовах сприяла формуванню дуже різноманітних по складу, повноті і продуктивності чистих і змішаних з ялиною, березою, осикою і іншими породами соснових насаджень, які згруповані в певні типи лісу. Сосна звичайна є однією з основних деревних порід, яка використовується для лісорозведення в озелененні використання породи обмежено через слабку димо- і газостійкість. В зв’язку з великою індивідуальною мінливістю і великим ареалом цей вид має велику кількість морфологічних і екологічних форм і різновидностей, які розглядаються деякими ботаніками як самостійні види.

В Україні сосна звичайна поширена на Поліссі, в північній частині Лісостепу, зрідка на піщаних терасах рік північної частини Степу. В Українському Поліссі вона є основною лісоутворюючою породою. Сосна звичайна створює чисті і змішані ліси у лісорослинних умовах А1-5, В1-5, С1-4. Вона займає близько 35% лісового фонду України.

Граб звичайний (г. європейський) (Carpinus betulus L.). Досягає висоти 20-25 м. Крона яйцеподібна, густа. Кора гладка, світло-сіра, у старих екземплярів темна, тріщинувата. Зимуючі бруньки сидячі, гострі. Листки овально-продовгуваті, завдовжки 4-12 см, вершина загострена, основа округла, серцеподібна, зубчастий або двічізубчастий край, темно-зелені, з 10-15 парами жилок, жилки опушені.

Квітки одностатеві. Чоловічі сережки зеленувато-червоні, циліндричні, жіночі - короткі, компактні, зелені колосочки. Розпускаються разом з листками у квітні. Плоди - багаточисельні, сухі, овальні, буро-сірі, блискучі, ребристі, дрібні (5x9 мм) горішки, що дозрівають восени. Розміщені горішки в основі трилопатевих обгорток з приквіткових листків, з якими зрослися.

Природно росте в Західній і Східній Європі, крім Скандинавії і Іспанії, на Кавказі, в Малій Азії. Граб формує другий ярус в широколистяних дубових і букових лісах. Чисті грабові ліси відомі тільки на схід від Вісли і верхів'ях Буга. Коренева система поверхнева, з боковими (якірними) коренями, що за­безпечують виду вітростійкість. Морозостійкий, тіневитривалий, вимогливий до родючості ґрунту, переносить нетривале затоплення, уникає кислих і вапнякових ґрунтів. Граб відновлюється насінням і поростю від пня. Деревина граба звичайного безядрова, біло-матова, важка, тверда, гнучка. З неї виго­товляють резонансні матеріали, шпон, фанеру. Кора є сировиною для дублення шкір. Декоративний вид, піддається стрижці. В Лісостепу його використовують як ґрунтозахисну породу.