Витрати виробництва

Для прийняття підприємством оптимальних рішень необхідно враховувати інформацію про рівень витрат. Джерелом формування виробничих витрат є виробничі ресурси: земля, праця, капітал, підприємницька діяльність. Є два підходи до визначення витрат: бухгалтерський ( витрати трактуються як вартість витрачених ресурсів за фактичними цінами їх придбання) та економічний ( витрати розуміють як вартість інших благ, які можна було б отримати при найвигіднішому з усіх можливих альтернативних напрямків використання тих самих ресурсів). На практиці згідно з бухгалтерським підходом витрати визначаються собівартістю фактично виробленої продукції. Тоді як за економічним підходом вони враховують крім собівартості й ті витрати, які пов'язані із залученням обмежених ресурсів з інших ділянок виробництва.

Отже, економічні витрати - це ті суми грошей, які підприємство зобов'язано виплатити кожному постачальнику ресурсів, щоб забезпечити їм такий рівень доходів, який дозволив би утримати ресурси в межах даного виду діяльності, відволікти їх від використання в альтернативних виробництвах.

Економічні витрати включають в себе зовнішні та внутрішні витрати, або явні та неявні.

Зовнішні (явні, бухгалтерські) витрати (BC) - це грошові плате­жі підприємства стороннім постачальникам ресурсів.До них відносять витрати на сировину, матеріали, комплектуючі вироби, паливо, заробітну плату, оренд­ну плату, амортизаційні відрахування на власне устаткування та ін.

Внутрішні (неявні) витрати (NP) - це витрати на власні ресурси під­приємця.Вони дорівнюють грошовим платежам, які міг би одержати влас­ник, якби використовував власний ресурс іншим, найкращим зі способів його застосування.

Нормальний прибуток – це плата підприємцеві за його діяльність, спрямовану на виявлення ініціативи в сфері виробництва певного виду товару й послуг, прийняття управлінських рішень, впровадження інновацій, а також за ризик щодо кінцевих результатів. Нормальний прибуток необхідний для утримання підприємця в певній сфері діяльності й виступає частиною виробничих витрат, яка повинна компенсуватися ціною за вироблену продукцію чи надані послуги.

Безповоротні витрати – це витрати на рекламу, вивіски, печатки, специфічне устаткування, яке неможливо використовувати в інших сферах, не можна продати; їх альтернативна вартість рівна нулю; у своїй перспективній стратегії фірма не враховує цих витрат. Бухгалтерський облік відносить до витрат виробництва лише зовнішні витрати і не визнає неявних витрат. Оскільки грошові потоки на покриття не­явних витрат відсутні, бухгалтери зараховують весь надлишок сукупного ви­торгу над явними витратами до прибутку.

Витрати виробництва складають основне обмеженняв моделі поведінки підприємства. Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси фіксовані, а обсяги інших можна змінювати для розширення випуску, виділяють два типи витрат постійні і змінні, які аналізують за двома рівнями. Перший рівень аналізу стосується витрат на весь обсяг продукції, другий - аналізу витрат на одиницю продукції.

Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупними
витратами (ТС). Вони включають постійні (FС) і змінні (VС) витрати:

(4.3)

Постійні витрати (FС) - це фіксовані витрати, величина яких не змінюється зі зміною обсягів випуску. До них відносять витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення чи землі, зобов'язання фірми з облігаційних позик, страхові вне­ски, плата за кредит, частина відрахувань на амортизацію будівель і споруд тощо. До постійних витрат відносять також всі неявні витрати. Постійні ви­трати у короткостроковому періоді не піддаються контролю, вони є обов'язковими і повинні бути оплачені, незалежно від того, виробляє підприємство продукцію чи ні. За нульового обсягу виробництва загальна сума витрат підприємства дорівнює його постійним витратам.

Змінні витрати (VС) - це витрати, величина яких змінюється за­лежно від зміни обсягів виробництва. До них відносять витрати на сировину, паливо, електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату найманих робітників та ін. Змінні витрати підприємець може контролювати

Другий рівень аналізувключає витрати на одиницю продукції, цесередні і граничні витрати. Всі види середніхвитрат обчис­люються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на весь обсяг продук­ції, випущеної за певний період.

Середні постійні витрати – це кількість постійних витрат виробництва, що припадає на одиницю виробленої продукції, обчис­люються:

(4.4)

Середні змінні витрати – це кількість змінних витрат виробництва, що припадає на одиницю виробленої продукції, обчис­люються:

(4.5)

Середні сукупні витрати – це кількість сукупних витрат виробництва, що припадає на одиницю виробленої продукції, обчис­люються:

(4.6)

Оскільки , то .

Граничні витрати (МС) - це додаткові витрати, пов'язані з виро­бництвом ще однієї додаткової одиниці продукції, або приріст сукупних ви­трат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю, обчислюються:

(4.7)

Оскільки сукупні витрати змінюються в результаті приросту змінних ви­трат, то граничні витрати можна визначити також за показником приросту змінних витрат:

(4.8)