Модель кругових потоків

На рівні національної економіки виділяють чотири економічних суб'єкти, кожен з яких являє собою сукупність реальних економічних одиниць, об'єднаних у певну групу, які зайняті певними видами економічної діяльності. До таких суб'єктів належать домогосподарства, фірми, держава і зовнішній світ.

Під домогосподарством розуміють усі приватні господарства країни, діяльність яких спрямовано на задоволення власних потреб. Ця економічна одиниця виконує такі функції: самостійно приймає рішення; є власником певних факторів виробництва, від продажу яких отримує доходи і на основі яких здійснює власне відтворення; займається споживанням товарів і заощадженням.

Фірми (підприємницький сектор) – це сукупність суб'єктів господарювання, які займаються виробничим споживанням ресурсів і виробництвом кінцевих товарів з метою отримання прибутку, їх діяльність охоплює придбання ресурсів; виготовлення товарів і послуг; інвестування.

Сукупність домогосподарств і фірм часто називають приватним сектором економіки, на відміну від державного, який формує економічний суб'єкт держава.

Держава на рівні макроекономіки розглядається як сукупність урядових установ та інституційних структур, діяльність яких спрямовано на реалізацію загальнонаціональних інтересів. Основними завданнями держави є формування правової основи економічної діяльності; захист та розвиток конкуренції; перерозподіл доходів; організація виробництва товарів і послуг громадського користування; регулювання побічних (зовнішніх) ефектів, тобто вигод або витрат, які виникають в результаті даного виробництва, але якими не користуються або яких не зазнають продавці чи покупці певного товару; забезпечення макроекономічної стабільності.

Зовнішній світ (іноземний сектор) об'єднує всіх економічних суб'єктів, які перебувають за межами даної країни, а також іноземні державні інститути. Взаємодія іноземного сектора з національними економічними суб'єктами проявляється у таких процесах: взаємному обміні товарами і послугами (зовнішня торгівля); міжнародному переміщенні капіталу (іноземні інвестиції); використанні іноземної валюти (валютні відносини).

У національній економіці суб'єкти, приймаючи ті чи інші
економічні рішення, тісно взаємодіють між собою, що демонструє модель кругових потоків – схема, яка відображає взаємопов'язаний і безперервний рух ресурсів, вироблених продуктів, доходів і видатків між економічними суб'єктами.

Домогосподарства, виступаючи власниками ресурсів, продають їх на ринку, отримуючи відповідні доходи. Останні розподіляються на заощадження S і поточне споживання С. Перші є частиною доходу, яка не витрачається на споживання і, за відповідних умов, спрямовуються на фінансові ринки, другі – становлять видатки споживачів і направляються на ринок товарів і послуг. Фірми, купуючи ресурси на ринку, тим самим здійснюють інвестиції I, виробляють товари, постачають їх на ринок товарів і послуг, отримуючи від їх реалізації доходи. Отже, між домогосподарствами і фірмами відбувається постійний кругообіг ресурсів, товарів і доходів. Держава як суб'єкт національної економіки тісно взаємодіє з домогосподарствами і фірмами. Такі взаємозв'язки виражаються у трьох формах: через податкову систему, через державні закупівлі товарів і послуг, через систему позик.

Таким чином, постійний рух товарів, ресурсів і грошей забезпечує функціонування національної економіки. Усі вироблені національною економікою товари і послуги при надходженні на ринок, формують сукупну пропозицію, обсяг якої має бути повністю реалізованим (сукупний обсяг продажів). У той же час, усі сформовані у національній економіці доходи мають отримати функціональну форму сукупного попиту (планові витрати економічних суб'єктів) і мають бути витраченими на придбання вироблених товарів і послуг (сукупне споживання). Тільки в цьому випадку сукупні величини платоспроможного попиту і товарної пропозиції будуть однаковими. Такий стан національної економіки називають рівноважним.

Загальні умови макроекономічної рівноваги:

1. Весь виготовлений національний продукт буде спожитий, якщо сукупна пропозиція благ відповідатиме плановим витратам чотирьох макроекономічних суб'єктів:

Y (АS) = С + І + G + NХ, (6.1)

де Y – національний продукт (дохід);

АS – сукупна пропозиція;

С – витрати домогосподарств на споживання;

I – інвестиційні витрати фірм;

G – витрати державного сектора;

NХ – витрати іноземного сектора, що являть собою різницю між експортом та імпортом.

2. Оскільки домогосподарства не всю величину поточного доходу витрачають на споживання, а певну його частину заощаджують, то для досягнення рівноваги необхідно, щоб цю частину доходу було спрямовано на інвестиції:

S = І (6.2)

Будь-який процес виробництва незалежно від його суспільної форми має бути безперервним, тобто повинен періодично проходити одні й ті самі стадії. Суспільне економічне відтворення основане на органічній єдності всіх частин, що його утворюють:

– виробництва, розподілу, обміну, споживання;

– домогосподарств, підприємств, галузей, економічних регіонів і всього виробництва;

– продуктивних сил, складових його частин і економічних відносин;

– суспільного виробництва і суспільного споживання.

Економічне відтворення суспільства включає в себе такі найважливіші моменти:

– відтворення суспільного продукту та його конкретних форм;

– відтворення людського ресурсу як особистісного фактора виробництва та його зайнятості;

– відтворення основного і оборотного капіталу суспільства, тобто засобів виробництва, як необхідних умов суспільного процесу відтворення;

– відтворення національного багатства;

– відтворення споживання;

– відтворення економічних відносин.

Розрізняють просте і розширене відтворення економічної системи.

Просте відтворення — це відновлення процесу суспільного виробництва з року в рік у незмінних масштабах. Просте відтворення передбачає, що прибуток та інші доходи не використовуються на заощадження та інвестиції, тобто на розширення виробництва товарів і послуг, а повністю споживаються домогоспо­дарствами. Розширене відтворення економіки — це відтворення суспіль­ного виробництва в зростаючих розмірах. У цьому разі частина прибутку та інших доходів підприємств і домогосподарств нагромаджується та інвестується у виробництво з метою розширення його межі виробничих можливостей.