Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Політика царського уряду щодо Запорожжя
|
|
Царський уряд намагався й до запорізького козацтва застосувати загальні принципи своєї внутрішньої політики, скерованої на всебічне зміцнення в країні феодально-кріпосницького ладу. Він встановив і весь час посилював свій контроль над внутрішнім життям Запорожжя. Вже з 1733 р. Запорозька Січ підлягала безпосередньо генерал-губернаторові, а з 1750 р.-ще й гетьманові. В 1756 р. Запорожя разом з Лівобережною Україною було передано у відомство Сенату, а з 1764 р.- Малоросійській колегії. Така підпорядкованість мала своїм наслідком обмеження військового самоврядування Загіороької Січі. З перших днів її відродження в XVIII ст. в межах Російської держави царський уряд почав по сусідству з нею створювати своєрідні військові бази-укріплення з гарнізонами «для утримання козаків у належному порядку». Майже в самій Січі (за 2-3 км від неї) для нагляду за діями запорожців у XVIII ст. було збудовано Ново-Січенський ретраншемент, де постійно знаходилось кілька сот регулярного царського війська при шести гарматах, на чолі з штаб-офіцером, який мав права коменданта. За інструкцією він повинен був стежити за настроєм та діями козаків, перешкоджати кріпакам-втікачам записуватися в козаки та допомагати запорізькій старшині придушувати протести і повстання запорізької маси.
Крім оточення смугою укріплень і створення військових поселень (ландміліційні полки, Українська укріплена лінія, Ново-Сербія, фортеця св. Єлисавети з Новослобідським козацьким полком, Слов'яно-Сербія), для яких прихвачувалися і запорозькі землі, а також встановлення низки урядових гарнізонів (в Усть-Самарському, Ново-Богородицькому, Микити-ному, Биркутському й Сокольському) царський уряд йшов на пряме захоплення запорізьких земель і роздачу їх українським та російським поміщикам.
Спираючись на свої військові сили, контингент яких на Запорожжі поступово збільшувався, царський уряд грубо 1 самовладне втручався у внутрішні справи Запорозької Січі,
164______________________________________________ Історія України
порушуючи її право на самоврядування. Він давно виношував ідею про докорінну реформу всього устрою Запорожжя. Відомо кілька проектів щодо ліквідації самоврядування Січі та скасування виборності. Запорозька старшина підтримувала ці проекти, бажаючи зовсім звільнитися від контролю мас і таким чином йшла на прямий зговір з царизмом. Замірам царського уряду протистояло лише рядове козацтво. Тому до самого знищення Січі царизм не зміг здійснити свої проекти, а старшина не наважувалася відкрито виступити проти виборності.
В той же час наступ царизму на запорозькі землі та диктат Малоросійської колегії зачіпав інтереси і запорізької старшини, яка очолила, так звану «земельну боротьбу» Запорожжя останніх десятиліть його існування. Наказ запорозьким депутатам в Комісії 1767 р. по складанню «нового уложення», який відбивав насамперед інтереси запорозької старшини, вимагав виводу царських військ з території Запорожжя, зруйнування царських укріплень, а також звільнення Запорозької Січі від підлеглості Малоросійській колегії і повернення її у відомство Іноземної колегії. Навіть Богдан Хмельницький та його наступники, зазначалося в цьому наказі, ніколи не втручалися у внутрішні справи Запорожжя. Ця «земельна боротьба» була приречена на невдачу, оскільки доля Січі вже була вирішена царизмом і її ліквідація відтягувалася лише у зв'язку з російсько-турецькою війною 1768-1774 рр., в якій запорожці брали активну участь. Своєрідною відповіддю царизму на земельний протест Запорожжя було будівництво з 1770 р. на запорозьких землях Дніпровської укріпленої лінії, а також заснування на них царських форпостів, запасних магазинів і поштових станцій, що супроводжувалося не тільки захопленням козацьких земель, а й розоренням зимівників і закріпаченням козаків та селян з боку окремих царських офіцерів.
З 30-40-х років XVIII ст. значно збільшився обсяг військових повинностей, які царський уряд накладав на Військо Запорозьке. Сили козацтва виснажувалися постійною сторожовою службою і частими «комендераціями». Особливо дошкульними для запорізьких козаків були «комендерації» на землекопні роботи, в яких вони справедливо вбачали один з проявів наступу царизму на «права і вольності» Запорозького війська. Тогочасний документ розповідає про заворушення наприкінці грудня 1736 р. серед козаків на Січі у зв'язку з побудовою там укріплення і залучення до землекопних робіт козаків.