Рентгенологічне дослідження шлунка

Рентгеноскопія та рентгенографія - основні методики дослідження шлунка. Проте, перш ніж вдаватися до контрастної речовини, необхідно провести оглядову рентгеноскопію органів черевної та грудної порожнин, щоб виявити стан діафрагми, легень, присутність конкрементів, вільного газу, звапнень, горизонтальних рівнів рідини за ходом тонкої та товстої кишок.

Потім приступають до контрастного дослідження. Загальноприйнятою речовиною є суспензія сульфату барію, частіше за все розведеного водою у співвідношенні 1: 2, яка в разі необхідності може бути густішою. Обстежуючи важких післяопераційних хворих, використовують йодмісткі контрастні речовини (верографін, білігност, кардіотраст) у розведенні 1: 2-1: 3.

Першим етапом рентгенологічного дослідження шлунка є вивчення рельєфу слизової оболонки за допомогою дозованої компресії та пальпації, другим - вивчення органа при тугому заповненні його контрастною речовиною. Ретельне вивчення рельєфу слизової оболонки допомагає виявити ранні осередки захворювань.

Для виявлення ступеня еластичності стінок застосовують методику роздування шлунка газом. Після проведення першого етапу контрастного дослідження з суспензією барію сульфату, через зонд вводять газ або пропонують хворому випити " шиплячу" суміш (порошок питної соди, змішаним з лимонною кислотою). Утворюваний при цьому газ роздуває шлунок, що дає можливість отримати різке контрастне зображення рельєфу слизової оболонки (подвійне контрастування).

Для виявлення товщини стінки та зв'язку шлунка з сусідніми органами проводять КТ, пневмоперитонеум, тобто вводять газ у черевну порожнину. Часто виникає необхідність одночасного контрастування сусідніх органів (шлунка та жовчного міхура, шлунка і поперечної ободової кишки та інших). Потім проводять багато-проекційне дослідження - у положеннях хворого:

- вертикальному (ортоскопія),

- горизонтальному - на спині та животі при вертикальному напрямку проміння (трохоскопія),

- положенні Тренделенбурга, лежачи на боці при горизонтальному ході проміння (латероскопія),

- на животі.

Виконані прицільні знімки дають змогу зробити висновок про стан всіх відділів та стінок шлунка.

В останні роки розроблено стандартизовану методику гастрофлюорографії, що має за основу подвійне контрастування шлунка висококонцентрованою дрібнодисперсною суспензією барію та доповнюється елементами класичного рентгенологічного дослідження (туге наповнення). Флюорограми виконуються під подвійним контролем у згаданих вище проекціях.

Дослідження шлунка виконують з використанням різних фармакологічних препаратів. При наявності гіпертонусу, спастичних явищ хворі приймають атропін, метацин, аерон, нітрогліцерин, но-шпу; за необхідності підвищити тонус - морфіна гідрохлорид, прозерин.

Томографію застосовують разом із парієтографією, рідше вдаються до ангіографії та відеомагнітного запису.

Рентгенологічне дослідження тонкої кишки.

Дванадцятипалу кишку обстежують при наповненні контрастною масою паралельно з дослідженням шлунка.

Вивчення проводять в прямій передній і скісних проекціях (передній та задній), а також у положенні хворого лежачи на правому боці і вдаючись до пальпації та дозованої компресії.

Якщо контрастування не відбулося, дослідження повторюють через 15 хв., в разі незаповнення органа можна використати спазмолітики: 2-3 таблетки аерону, но-шпи або підшкірно чи внутрішньом'язово - 1 мл 0, 1 % розчину атропіну чи 1 мл 1-2 % дібазолу.

В нормі контрастна речовина швидко просувається кишкою, тому детальне вивчення її контурів, складок слизової оболонки неможливе. З метою більш глибокого вивчення рекомендується проводити дослідження в умовах штучної гіпотонії, викликаної кількома способами:

а) шляхом внутрішньовенного введення 1 мл 0, 1 % розчину атропіну та 5-10 мл 10 % розчину хлористого кальцію або глюконату кальцію;

б) шляхом підшкірного або внутрішньом'язового введення 2-4 мл 0, 1 % розчину метацину чи 1 мл 0, 1 % атропіну водночас із парентеральним введенням 10-20 мл 10 % розчину новокаїну;

в) прийманням (під язик) 2-3 таблеток аерону (І. С Петрова, 1979).

Після цього дванадцятипалу кишку досліджують за допомогою зонда або без нього.

При проведенні зондової дуоденографїї хворий, лежачи на правому боці, має проковтнути зонд з " оливою". По досягненні нею низхідного відділу треба ввести 200-250 мл контрастної речовини. Дослідження проводять в різних проекціях, а також в умовах подвійного контрастування (після введення 200-250 см3 повітря). Виконують знімки для фіксування рельєфу слизової оболонки, положення, контурів кишки, а також великого дуоденального сосочка.

При беззондовій дуоденографїї через 20 хв. після проведення гіпотонії починають дослідження дванадцятипалої кишки в різних проекціях із введенням газоутворюючої суміші. Всі зміни фіксують на серії рентгенограм.

Таке обстеження допомагає у діагностиці захворювань підшлункової залози, жовчного міхура, великого дуоденального сосочка, але його недоліком є переповнення окремих петель кишечника контрастною речовиною, що не дає можливості виявити патологічні прояви.

До другої групи відносять ряд методик, за допомогою яких досягають послідовного контрастування або прискорення пасажу. Pansdorf (1927), Weintraub, Williams (1949) запропонували фракційне заповнення тонкої кишки крижаною контрастною речовиною, яку рекомендується запити водою такої ж температури, що призводить до 30-хвилинного прискорення пасажу. Golden в 1945 р. рекомендував фракційний прийом контрастної речовини, приготовленої на фізіологічному розчині. Прискорення пасажу досягається додаванням сорбіту та соняшникової олії. Ця група методик дозволяє вивчити прохідність тонкої кишки, а деякі - і структуру її слизової оболонки. Але додавання сорбіту та соняшникової олії спотворює зображення рельєфу.

До третьої групи можна віднести методику дослідження тонкої кишки зі сніданком, яка дозволяє оцінити гастроілеальний рефлекс. Рефлекторний зв'язок пілоруса з ілеоцекальним клапаном, який вивчали І.І. Греков, І.М. Джаксон, зумовлює функціональний зв'язок пілоричного сфінктера та баугінієвої заслінки.

Рентгенографічне дослідження продовжується до заповнення сліпої кишки, після чого хворий з'їдає сніданок. Через ЗО хв. роблять рентгенограму.

Четверту групу складають методики з контрастуванням тонкої кишки через зонд в умовах штучної гіпотонії, рідко використовувані через складність виконання.

Для вивчення тонкої кишки застосовують відеомагнітний запис, серійну широкоформатну флюорографію. Недавно запропоновано ряд комплексних методик, що дозволяють вивчати водночас морфофункціональний стан не тільки тонкої кишки, а й шлунка та жовчного міхура.