Сутність методу економічного аналізу, його характеристика та методологічна основа

Кожна наукова дисципліна має свій предмет та метод дослідження. Термін «метод» походить від грецького «methodos», що в перекладі означає «шлях до чогось», тобто знання про те, яким способом, в якій послідовності потрібно розв’язувати ті чи ті завдання. Під методом у широкому розумінні слова слід розуміти шляхи, способи та засоби пізнання дійсності, сукупність органічно пов’язаних принципів та прийомів дослідження різноманітних явищ.

Метод економічного аналізу діяльності підприємств, як і будь-якої іншої науки, визначається змістом та особливостями предмета, які, у свою чергу, зумовлюються тими конкретними цілями, вимогами та завданнями, що постали на даному етапі розвитку економіки або проглядаються в перспективі. Предмет відповідає на запитання, що ми вивчаємо, а метод — як вивчаємо, якими способами та з допомогою яких саме засобів.

Під методом економічного аналізу розуміють науково обґрунтовану систему теоретико-пізнавальних категорій, принципів, способів та спеціальних прийомів дослідження, що дають змогу приймати обґрунтовані управлінські рішення і базуються на діалектичному методі пізнання. Особливості діалектичного методу полягають у тому, що всі явища, котрі досліджуються, розглядаються в їх взаємозв’язку та русі, зміні та розвитку, при цьому розвиток розуміють як боротьбу протилежностей на засаді об’єктивних законів реальної дійсності.

Категорії економічного аналізу — це найбільш загальні, ключові поняття даної науки. До таких належать, наприклад: фактори, резерви, модель, результативний показник, відсоток, дисконт, фінансовий результат, капітал, зобов’язання, активи, грошовий потік, леверидж і т. ін. Визначення та зміст окремих категорій наведено у відповідних розділах посібника.

Принципи економічного аналізу регулюють процедурну сторону його методології та методики. До них відносять: системність та комплексність, періодичність, зрозумілість та адекватність тлумачення, достовірність та об’єктивність, доречність та своєчасність.

Системний підхід до вивчення явищ виявляється в комплексному взаємозв’язаному вивченні багатосторонніх зв’язків і взаємозумовленості дії факторів організації, техніки і технології виробництва. Підприємство будь-якої галузі виробництва — це складна система, і правильний висновок щодо характеру досліджуваного явища можливий тільки за умови врахування всіх взаємозв’язаних факторів. Здебільшого комплексне дослідження результатів діяльності підприємства починають з вивчення загальних показників. Потім, розподіляючи їх, поглиблюють аналіз, вивчаючи окремі сторони та ділянки роботи підприємства. Принцип системності робить неможливими висновки на підставі лише окремо взятих фактів без урахування відповідних взаємозв’язків.

Принцип періодичності (або регулярності) передбачає необхідність систематичного проведення аналізу за відповідні звітні періоди (та протягом таких) з метою створення цілісного уявлення про динаміку господарських і фінансових процесів на підприємстві.

Зрозумілість та адекватність тлумачення досягається через обов’язкове пояснення отриманих результатів дослідження (розрахунків) у вигляді відповідних висновків, коментарів, складан-ня пояснювальних записок. Наявність аналітичних висновків є обов’язковим елементом методики економічного аналізу.

Достовірність та об’єктивність аналітичних досліджень передбачають використання вірогідної інформації, брак арифметичних помилок у розрахунках, правильне застосування методики розрахунку окремих показників та впливу окремих факторів.

Доречність та своєчасність аналітичної інформації визначають її вплив на прийняття управлінських рішень користувачами. Своєчасна та доречна інформація дає можливість оперативно оцінити минулі, теперішні чи майбутні події та вжити необхідних заходів для виправлення ситуації або її поліпшення. Дані аналізу мають не просто констатувати факти минулих подій та давати їм оцінку, а насамперед служити інформацією для прогнозування господарських подій, майбутнього фінансового стану підприємства, його фінансових результатів. Принцип доречності передбачає також брак зайвої інформації, яка непотрібна для прийняття управлінських рішень.

Основним елементом методу економічного аналізу є його науковий інструментарій (апарат), тобто сукупність загальнонаукових та специфічних способів і прийомів дослідження фінансово-господарської діяльності суб’єктів господарювання. Відокремити прийоми та способи, які притаманні лише конкретній економічній науці, практично неможливо — науковий інструментарій різних наук є надто взаємозв’язаним. В економічному аналізі також застосовуються різні прийоми, які були спочатку розроблені в межах тієї чи іншої економічної науки (статистики, математики, програмування). Водночас економічний аналіз має і специфічні прийоми дослідження. Саме висвітленню сутності цих прийомів та техніці їх використання і присвячено цей розділ.

Метод аналізу має певні специфічні особливості. До них належать:

• використання системи показників, що характеризують діяльність підприємства;
• вивчення причин зміни показників;
• визначення та вимірювання взаємозв’язків та взаємозалежностей між ними з допомогою спеціальних прийомів.

Однією з найважливіших особливостей методу економічного аналізу є використання системи показників для вивчення господарських явищ та процесів. Адже економічний аналіз спроможний дослідити лише ті економічні явища, які відображено в певних економічних показниках, що мають числову характеристику. Наприклад, такі властивості продуктів харчування, як смак, колір, запах, корисність, не мають об’єктивної числової характеристики, а для того, щоб вони могли стати об’єктом дослідження в економічному аналізі, потрібно спочатку розробити відповідну систему показників даних властивостей, виражених у балах. Система економічних показників базується, як правило, на системах та підсистемах економічної інформації, проте не виключено, що в ході самого аналізу виникатиме потреба в розрахунку нових показників.

Інша характерна особливість методу економічного аналізу — вивчення причин, що вплинули на зміну тих чи тих економічних показників. Ураховуючи, що економічні явища обумовлено причинно-наслідковою залежністю, головним завданням аналізу є розкриття та вивчення цих причин (факторів). На господарську діяльність підприємства, навіть на окремо взятий показник, можуть впливати численні фактори. Визначити та вивчити абсолютно всі причини дуже складно, та й не завжди доцільно. Завдання полягає в тому, щоб знайти те найсуттєвіше, що найбільше впливає на той чи інший показник. Отже, обов’язковою умовою правильного аналізу є економічно обґрунтована класифікація причин, що вплинули на господарську діяльність підприємства та її результати.

До характерних особливостей методу економічного аналізу належить і визначення та вимірювання взаємозв’язку між об’єктивними економічними показниками. Іноді нехтування таким взаємозв’язком може призвести до некоректних висновків, а подеколи зробити аналіз узагалі неефективним. Тому в економічних дослідженнях жодне явище не може бути правильно інтерпретова не, якщо воно розглядається ізольовано, без зв’язку з іншими. Не можна також на основі окремо взятого явища робити загальні висновки про тенденцію розвитку об’єкта в цілому. Такий підхід призводить, як правило, до фальсифікованих висновків. Однак це зовсім не виключає можливості та необхідності логічного виокремлення певних явищ у процесі економічних розрахунків.

4. Інформаційне забезпечення інформаційних систем обліку передбачає створення єдиного інформаційного фонду, систематизацію та уніфікацію показників і документів, розроблення засобів формалізованого опису даних тощо.

Інформаційне забезпечення — важливий елемент автоматизованих інформаційних систем обліку, призначений для відображення інформації, що характеризує стан керованого об’єкта і є основою для прийняття управлінських рішень.

У процесі розроблення інформаційного забезпечення варто визначити:

склад інформації, що охоплює перелік інформаційних одиниць або сукупностей, потрібних для розв’язання комплексу задач;

структуру інформації та перетворення її, тобто формування показників документів;

характеристики руху інформації, тобто обсяг потоків, марш­рути, терміни;

характеристику якості інформації;

способи перетворення інформації.

Організація інформаційного забезпечення ведеться паралельно з програмним забезпеченням та інформаційною технологією, зорієнтованою на кінцевого користувача. Інформаційне забезпечення інформаційної системи поділяється на позамашинне та внутрішньомашинне.

Структуру інформаційного забезпечення наведено на рис. 1.3.

Основою інформаційного забезпечення ІС є інформаційна база (ІБ), що використовується у функціонуванні ІС. За складом, змістом вона повинна відповідати вимогам тих задач, проектувати ті системи, які розв’язуються на її основі. За сферою функціонування виділяють позамашинну та внутрішньомашинну ІБ.

Основнi принципи створення iнформацiйного забезпечення: цiлiснiсть, вiрогiднiсть, контроль, захист вiд несанкціонованого доступу, єднiсть i гнучкiсть, стандартизацiя та унiфiкацiя, адаптивнiсть, мiнiмiзацiя введення i виведення iнформацiї (однократнiсть введення iнформацiї, принцип введення - виведення тiльки змiн).

Цілісність здатнiсть даних задовольняти принцип повного узгодження, точнiсть, доступнiсть i достовiрне вiдображення реального стану об’єкта.

Існують два пiдходи до створення IБ: аналiз сутностей; синтез атрибутiв.

Аналiз сутностей спадний пiдхiд, або “згори - вниз”, який поділяє процес створення на чотири стадії:

1)моделювання уявлень користувачів;

2)об’єднання уявлень;

3)складання i аналiз моделi (схеми);

4)реальне (фiзичне) проектування.

Синтез атрибутiв зростаючий пiдхiд, або “знизу - вгору”, оскільки вiн починається iз синтезу атрибутiв найнижчого рiвня, з яких формуються сутностi та зв’язки верхнього рiвня. Виділяють чотири стадiї для цього пiдходу:

1)класифiкацiя атрибутiв;

2)композиція сутностей;

3)формування зв’язкiв;

4)графiчне уявлення.

Кожний з цих пiдходiв має свої переваги й недолiки i визначається виходячи iз потреб проектування IC. Для створення великих IC, у яких є структура, найбiльш прийнятний аналiз сутностей, для автономних невеликих IC без структури - атрибутний (локальний).

Інформаційне забезпечення не можна успiшно спроектувати без загального планування “згори - вниз” i детального проектування “знизу - вгору”. Походження двох пiдходiв, в свою чергу, не можна досягти без відповідної методики, загальні контури якої ми розглядаємо.

Вимоги до iнформацiйного забезпечення (ГОСТ 24.104-85 “Автоматизовані системи управління. Загальні вимоги”) такi:

1.Iнформацiйне забезпечення має бути достатнiм для виконання всiх функцiй IC, якi автоматизуються.

2.Для кодування iнформацiї, яка використовується тiльки в цiй IC, має бути застосованi класифiкатори, якi є у замовника IC.

3.Для кодування в IC вихiдної iнформацiї, яка використовується на вищому рiвнi, мають бути використанi класифiкатори цього рiвня, крiм спецiально обумовлених випадкiв.

4.Iнформацiйне забезпечення IC має бути сумiщене з iнформаційним забезпеченням систем, якi взаємодiють з нею, за змiстом, системою кодування, методами адресацiї, форматами даних i формами подання iнформацiї, яка отримується і видається інформаційною системою.

5.Форми документiв, якi створюються iнформацiйною системою, мають вiдповiдати вимогам стандартiв УСД чи нормативно - технiчним документам замовника IC.

6.Форми документiв i вiдеокадрiв, якi вводяться чи коригуються через термінали IC, мають бути погодженнi з вiдповiдними технiчними характеристиками термiналiв.

7.Сукупнiсть інформаційних масивiв IC має бути органiзована у виглядi бази даних на машинних носiях.

8.Форми подання вихiдної iнформацiї IC мають бути узгодженi iз замовником (користувачем) системи.

9.Термiни i скорочення, якi застосовуються у вихiдних повiдомленнях, мають бути загальноприйнятими в цiй предметнiй областi й погодженi iз замовником системи.

10.У IC мають бути передбаченi необхiднi заходи щодо контролю i оновлення даних в iнформацiйних масивах IC, оновлення масивiв пiсля вiдмови будь-яких технiчних засобiв IC, а також контролю iдентичностi однойменної iнформацiї в базах даних.

5 Фінансова звітність – це сукупність форм звітності, які складені на основі даних фінансового обліку з метою надання зовнішнім і внутрішнім користувачам узагальненої інформації про фінансовий стан у вигляді, який зручний і зрозумілий для прийняття цими користувачами певних ділових рішень. (1, с.170-171).
В світовій і національній практиці побудова фінансової звітності базується на принципах:
а) відкритості інформації;
б) зрозумілості фінансової звітності особам, які приймають ділові рішення на її основі;
в) корисності чи значущості та вірогідності;
г) припущень і обмежень, які дають змогу адекватної інтерпритації фінансової звітності. (1, с.172-174).
У фінансовому менеджменті використовують наступні концепції фінансового обліку:
1) грошового вимірювання;
2) реалізації;
3) обережності;
4) матеріальності;
5) співставлення (накопичення);
6) вартості;
7) функціонуючого підприємства;
8) самостійно господарюючого суб’єкта;
9) постійності;
10) розкриття інформації;
11) об’єктивності;
12) подвійності;
13) перевіряємості. (10, с.17).
Слід особливо підкреслити, що коли необхідно порівняти показники різних фірм, потрібно бути обережним. Не можна порівнювати з якоюсь фірмою тільки тому, що вона відноситься до тієї ж галузі промисловості. Потрібно вибирати компанії з даної галузі промисловості, які мають схожі характеристики:
- близький асортимент продукції;
- аналогічні розміри;
- одну дату закінчення фінансового року;
- використання схожої облікової політики;
- аналогічне фінансування своїх активів (тобто рівень використання “забалансового” фінансування);
- близькі дати переоцінки своїх споруд;
- використання схожих методів виробництва;
- знаходження в регіонах з однаковими рівнями накладних витрат;
- повинні використовуватись схожі методи (практика оцінки запасів на кінець року). (10, с.193).
Головна мета аналізу фінансових звітів – своєчасно виявляти й усувати недоліки в фінансовій діяльності та знаходити резерви поліпшення фінансового стану підприємства та його платоспроможності.
При цьому необхідно вирішити наступні задачі:
1) На підставі вивчення взаємозв’язку між різними показниками виробничої, комерційної і фінансової діяльності дати оцінку виконання плану по надходженню фінансових ресурсів і їх використанню з позиції поліпшення фінансового стану підприємства.
2) Прогнозування можливих фінансових результатів, економічної рентабельності, виходячи з реальних умов господарчої діяльності й наявність власних і позикових ресурсів, розробка моделей фінансового стану за різноманітних варіантах використання ресурсів.
3) Розробка конкретних заходів, які направлені на більш ефективне використання фінансових ресурсів і зміцнення фінансового стану підприємства. (3, с.410).
Основними джерелами інформації для аналізу фінансового стану підприємства є звітний бухгалтерський баланс (форма №1), звіт про фінансові результати (форма №2), звіт про власний капітал (форма №3), звіт про рух грошових коштів (форма №4), дані первинного й аналітичного бухгалтерського обліку, які деталізують окремі статті балансу.
Мета аналізу фінансових звітів – допомогти фінансовим аналітикам обґрунтувати свої фінансові плани, виявити слабкі місця у фінансових операціях фірми, вжити відповідних заходів, які допоможуть виправити становище, прийняти рішення про найефективніше вкладання коштів і ресурсів, скоригувати напрямки майбутньої діяльності фірми.
Аналіз фінансових звітів допомагає також вивчити ліквідність, платоспроможність, фінансову стійкість, кредитоспроможність підприємства.
При аналізі фінансових звітів найважливішим є фінансовий стан фірми в минулий час і в звітний період. Такий аналіз дозволяє визначити вірогідність успіху чи банкрутства фірми, а саме:
- фінансову структуру – активи, які належать компанії і зобов’язання, котрі вона на себе взяла, в тому числі її гнучкість;
- оперативний цикл – стадії, через які проходить компанія для того, щоб її продукція та послуги з’явились на ринку;
- тенденції та порівняльну ефективність – напрямок розвитку компанії в тому вигляді, в якому він проявляється, виходячи зі співставлення фінансових результатів за ряд періодів цієї компанії.
Головне в аналізі фінансових звітів – це зрозуміти та правильно інтерпретувати результати обробки даних.
Масштаб і напрямок роботи при аналізі фінансових звітів залежать від конкретної мети аналізу.
Аналіз фінансових звітів починається з попереднього знайомства з компанією, далі проходить до поглибленого розгляду її діяльності та структури її фінансів, відображених в фінансових звітах фактичного чи прогнозованого характеру.
Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користувачів щодо:
- придбання, продажу та володіння цінними паперами;
- участі в капіталі підприємства;
- оцінки якості управління;
- оцінки здатності підприємства своєчасно виконувати свої зобов’язання;
- забезпеченості зобов’язань підприємства;
- визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;
- регулювання діяльності підприємства.
Аналіз фінансових звітів повинен дати відповіді на два запитання:
1) Чи має фірма прибуток за результатами своєї фінансово-господарської діяльності за рік;
2) Чи спроможна фірма виконати свої зобов’язання і чи не приведе таке виконання зобов’язань до ліквідації фірми в зв’язку з нестачею фінансових ресурсів.
За допомогою аналізу фінансових звітів проводять:
- попередню (загальну) оцінку фінансового стану підприємства та змін його фінансових показників за звітний період;
- аналіз платоспроможності та фінансової стійкості підприємства;
- аналіз кредитоспроможності підприємства та ліквідності його балансу;
- аналіз фінансових результатів підприємства;
- аналіз обертання оборотних активів;
- оцінка потенційного банкрутства;
- аналіз доходності (рентабельності);
- аналіз використання капіталу;
- аналіз рівня самофінансування;
- аналіз валютної самоокупності. (5, с.278; 6, с.411).
Фінансова звітність визначена П(С)БО 1 як бухгалтерська звітність, яка відображає фінансовий стан підприємства і результати його діяльності за звітний період. Метою такої звітності ї забезпечення загальних інформаційних потреб широкого кола користувачів, які покладаються на неї як на основне джерело фінансової інформації під час прийняття економічних рішень.
Діючий склад звітності повністю відповідає вимогам Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Компоненти фінансової звітності відображають різні аспекти господарських операцій і подій за звітний період, відповідну інформацію попереднього звітного періоду, розкриття облікової політики та її змінах, що робить можливим ретроспективний аналіз діяльності підприємства.
Такі компоненти фінансової звітності, як баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал та звіт про рух грошових коштів, складаються з статей, які об’єднуються у відповідні розділи.
Дані фінансової звітності є основою не тільки для оцінки результатів звітного періоду, але й для їх прогнозування. Так, інформація щодо фінансового стану та результатів діяльності часто використовується як основа для прогнозування майбутнього фінансового стану.
Під час підготовки фінансової звітності кожне підприємство розглядається як юридична особа, що відокремлена від власників – фізичних осіб. Таким чином, особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатись у фінансовій звітності підприємства. Тому в фінансовій звітності (зокрема, в балансі) передбачене відображення лише зобов’язань власників за внесками до капіталу та розподілу власникам (у вигляді відсотків, дивідендів, вилучення капіталу тощо).
Фінансовому менеджеру слід добре розбиратися в фінансових звітах компанії, з тим, щоб скласти вірну думку про фінансовий стан і виробничу діяльність компанії.

6. Вирішуючи питання про застосування вибіркового методу, дослідник повинен дотримуватися вимог забезпечення достатньої кількості і якості показності (репрезентативності) об´ єктів обстеження. Під репрезентативністю розуміють відповідність характеристик вибіркової сукупності характеристикам генеральної сукупності. Кількісні похибки репрезентативності виникають внаслідок нелогічного характеру обстежень, тобто відбір одиниць не повністю відтворює генеральну сукупність. Вибірка може здійснюватися способом повторного або безповторного відбору.

Проводити розрахунки дисперсії по всій генеральній сукупності досить складно. Тому розрахунки дисперсії при наявності даних про середнє арифметичне значення ознаки, що вивчається, можна проводити за даними не всієї сукупності одиниць обстеження, а лише її частини.

8. Довгострокові - це такі активи, які: 1)мають строк служби більше одного року; 2)придбані для використання в господарській діяльності (в бізнесі); 3)не призначені для реалізації (в останньому випадку - вони відносяться до складських запасів). До довгострокових активів належать: основні засоби, земля, нематеріальні активи, природні ресурси, довгострокові фінансові вкладення тощо. Довгострокові активи класифікуються за різними ознаками: 1)класифікаційні групи за ознакою матеріальності - матеріальні довгострокові активи (основні засоби, земля, природні ресурси); нематеріальні довгострокові активи (права користування майновою та інтелектуальною власністю); 2)класифікаційні групи за ознакою " підлягає амортизації" - довгострокові активи, які амортизуються (основні засоби, природні ресурси, нематеріальні активи); довгострокові активи, які не амортизуються (земля); 3)класифікаційні групи за ознакою процесу відтворення - відтворювані довгострокові активи (основні засоби, земля, нематеріальні активи); невідтворювані довгострокові активи (природні ресурси). Кожний вид довгострокових активів може у свою чергу підрозділятися за складом та за функціональним призначенням. В зарубіжній практиці облік " Основних засобів" ведеться до кожної класифікаційної групи основних засобів: " Устаткування", Транспортні засоби", " Будівлі", " Споруди" тощо. Довгострокові активи відображають в обліку за їх первісною (історичною) вартістю. Первісна вартість (historical cost) містить у собі всі витрати, пов'язані з придбанням, доставкою і доведенням активів до робочого стану.

У первісну вартість довгострокових активів включають:

o купівельну вартість за вирахуванням одержаних знижок;

o митні збори;

o первісні витрати на доставку та розвантаження;

o витрати на встановлення;

o витрати на доведення основних засобів до робочого стану. Витрати, що входять до складу первісної вартості, мають бути обгрунтованими і необхідними. Так, у разі придбання основних засобів у несправному стані вартість ремонту може бути включена у первісну вартість. Якщо ж пошкодження відбулося під час розвантаження, то на вартість ремонту не слід збільшувати фактичну собівартість основних засобів, вона має бути віднесена до поточних витрат.

Оцінка та облік окремих видів довгострокових активів мають свої особливості:

Земля. У первісну вартість землі включають: купівельну вартість; комісійні, сплачені агентам з торгівлі нерухомістю, податки при придбанні, гонорар адвокатам, витрати на підготовку землі до будівництва (дренажні роботи, знесення старих будівель, вирівнювання). Що ж стосується благоустрою землі, як, наприклад, під'їзні шляхи, автостоянки та огорожі, то вони мають обмежений термін використання, тому підлягають амортизації і обліковуються не на рахунку " Земля", а окремо.

Будівлі та споруди. При придбанні будівель їх первісна вартість формується за загальною схемою. При їх самостійному будівництві, окрім прямих витрат матеріалів і і раці, частки непрямих витрат, до первісної вартості звичайно включають оплату роботи архітектора та інших спеціалістів, вартість ліцензії на будівництво тощо.

Обладнання та устаткування. Його первісна вартість звичайно містить купівельну вартість за рахунком-фактурою, витрати на встановлення і монтаж, проведення контрольних випробувань тощо. Обладнання та устаткування підлягає амортизації.

На практиці нерідко трапляються випадки, коли активи складаються з різних компонентів, що мають різні строки корисної експлуатації або надають підприємству вигоди різними способами. За таких обставин доцільно розподіляти сукупні видатки на актив на його компоненти й окремо обліковувати кожний компонент. Наприклад, літак та його двигун треба розглядати як окремі активи, що амортизуються, якщо вони мають різні строки корисної експлуатації.