Сутність та специфіка функціонування грошового ринку

Грошовий ринок

3.1. Сутність та специфіка функціонування грошового ринку

3.2.Структура грошового ринку

3.3. Попит на гроші

3.4. Пропозиція грошей.

Сутність та специфіка функціонування грошового ринку

В Україні цей ринок тільки розпочали серйозно досліджувати. Одним з найперших грошовий ринок ґрунтовно почали аналізувати А.С. Гальчинський, М.І. Савлук.

А.С. Гальчинський вважає грошовий ринок самостійним механізмом урівноваження попиту і пропозиції грошей. Він називає цей ринок монетарним і дає йому таке визначення; „Монетарний ринок (ринок грошей) є мережею спеціальних (банківсько-фінансових) інститутів, що забезпечує взаємодію попиту і пропозиції на гроші як специфічний товар, їхнє взаємне врівноваження”.

На думку М.І. Савлука, грошовий ринок – це ”особливий сектор ринку, на якому здійснюється купівля та продаж грошей як специфічного товару, формується попит, пропозиція та ціна на цей товар”.

Виходячи з викладеного, грошовий (монетарний) ринок можна визначити як сукупність економічних відносин, що забезпечують урівноваження попиту і пропозиції грошей і формування їх ціни, а також він є окремим сегментом фінансового ринку.

Об’єктом грошового ринку є гроші, які продаються і купуються на ньому. Таким об’єктом можуть стати тільки тимчасово чи постійно вільні кошти, власники яких пропонують їх на ринку задля одержання додаткового доходу. Операція продажу грошей має специфічний характер і суттєво відрізняється від традиційного продажу на товарних ринках. Продаж грошей відбувається переважно у формі кредитування. Продавець виступає у ролі кредитора, покупець - у ролі позичальника. Операція продажу грошей не є еквівалентним обміном однакових цінностей, не веде до витрат продавцем права власності на відповідну суму грошей і тому повинна передбачати механізм забезпечення цього права і повернення власнику проданих коштів. Цей механізм базується на застосуванні спеціальних інструментів грошового ринку, які називають фінансовими інструментами.

Інструментами грошового ринку є певні носії зобов’язань покупців грошей перед їх продавцями і одночасно носії права вимоги продавців грошей до їх покупців. Інструменти можуть мати різноманітні форми - це письмові угоди, сертифікати, облігації, акції, векселі, поліси тощо.

Інструменти грошового ринку самі можуть набувати здатність до обігу.

Суб’єкти грошового ринку – це будь-які економічні структури – фірми, сімейні господарства, урядові структури, банки та інші фінансові посередники, іноземці. Кожний із них може виступати або в ролі продавця грошей (кредитора), в ролі покупця (позичальника), або в тій чи іншій одночасно, як, наприклад, банки та інші фінансові посередники.

Грошовий ринок складається з багатьох потоків, за якими грошові потоки переміщуються між трьома групами економічних суб’єктів.

1. власниками заощаджень – тими, що заощаджують гроші;

2. позичальниками - тими, що запозичують гроші;

3. фінансовими посередниками.

Стрілки, що показують рух грошей, спрямовані від власників заощаджень (кредиторів) до позичальників, а стрілки що, відображають рух інструментів, - від позичальників до кредиторів.

Грошовий ринок можна умовно поділити на два сектори:

1. сектор прямого фінансування;

2. сектор непрямого фінансування.

В секторі прямого фінансування грошові кошти рухаються безпосередньо від власників до позичальників.

Пряме фінансування може здійснюватися двома способами:

1. капітальне фінансування – здійснюється передаванням коштів позичальникові (фірмі) для здійснення інвестицій в обмін на право участі у власності на цю фірму. Прикладом такого фінансування є емісія та продаж акцій акціонерними підприємствами.

2. фінансування шляхом отримання позик – здійснюється передаванням коштів фірмі для здійснення інвестицій в обмін на зобов’язання повернути ці кошти в майбутньому з процентом. Прикладом такого фінансування є продаж фірмами облігацій.

В секторі непрямого фінансування грошові кошти рухаються від власників заощаджень до позичальників через фінансових посередників.

Фінансові посередники – це сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо), чиї функції полягають у акумулюванні коштів громадян та юридичних осіб і подальшому їх наданні на комерційних засадах у розпорядження позичальників [Словник].