Цілі та функції регіонально-адміністративного менеджменту

Регіон є невід'ємною частиною єдиної системи продуктивних сил і виробничих відносин та мас прямі і зворотні виробничо-економічні, ресурсні, науково-технічні, фінансово-кредитні і соціальні зв'язки з господарським комплексом країни. У регіоні здійснюються повні цикли відтворення населення і трудових ресурсів, основних і оборотних фондів, національного багатства, грошового обігу, виробництва, розподілу, обміну і споживання продукції. До компетенції регіону, відповідно до його спеціалізації, участі в територіальному поділі праці, відносяться планування та прогнозування розвитку господарського комплексу, фінансування, кредитування, грошовий обіг, підготовка і раціональне використання трудових ресурсів і природного комплексу,

Цілі регіонально-адміністративного менеджменту обумовлені законами, відповідно до яких функціонують об'єкти управління. Формування і вибір цілей — початковий етап процесу управління. Цілі слугують орієнтирами всієї управлінської діяльності, визначають можливі і необхідні стани об'єкта; управління в певні інтервали часу. Постановка і реалізація завдань й досягнення цілей регіонально-адміністративного менеджменту здійснюються через відповідний організаційно-економічний-механізм, базовою складовою якого є система взаємоузгоджених у часі і просторі планів і програм.

Функції регіонально-адміністративного менеджменту — планування, організація, регулювання або мотивація, облік і контроль. Планування — наукове передбачення майбутнього розвитку регіонального розвитку територій, результатів цього розвитку, соціальних та інших наслідків. Організація — удосконалювання організаційної структури управління і розробка науково обґрунтованих методів її роботи та функцій, спрямованих на досягнення основних цілей розвитку суспільного виробництва територіальних комплексів. Регулювання або мотивація — цілеспрямовані процеси, що забезпечують ефективне вирішення задач розвитку господарського комплексу на основі визначених форм і методів впливу. Облік і контроль — забезпечення суб'єктів управління інформацією про процес розвитку господарського комплексу (на основі системи організованих спостережень, вимірів, стандартів і т. ін.), що дає підставу для втручання в хід зазначеного процесу з метою зміни окремих напрямів діяльності господарського комплексу США, Німеччина, Франція виділяють з функцій планування самостійну функцію державного фінансування.

Особливе значення в статусі управління посідає координація. Світовій практиці відомі наступні види координації:

• превентивна — прогнозування проблем, труднощів і шляхів їх подолання;

• ліквідуюча — спрямована на ліквідацію перебоїв у господарській системі після того, як вони виявляться;

• регулююча — призначена для підтримки встановленої схеми взаємодії суб'єктів господарювання;

• стимулююча — спрямована на поліпшення роботи усієї взаємозалежної системи або існуючої організації навіть за відсутності видимих відхилень і конкретних проблем.

Метою регіонально-адміністративного менеджменту є підвищення якості життя населення і забезпечення відтворення природної системи на базі ефективного комплексного економічного і соціального розвитку регіону, що досягається шляхом раціональної організації територіального господарства. Об'єкти регіонального управління: регіональний господарський комплекс (промисловість, будівництво, сільське господарство, транспорт, зв'язок); населення і трудові ресурси; соціальна інфраструктура (освіта, наука; культура і мистецтво, охорона здоров'я, фізкультура і спорт, побутове обслуговування); місцеве господарство (об'єкти комунальної власності); природне середовище (вода, надра, земля, атмосфера, рослинний і тваринний світ). Управління регіоном є процесом впливу не тільки на перелічені об'єкти, але й на всі адміністративно-територіальні одиниці, що знаходяться на його території (міста, адміністративні райони).

Регіонально-адміністративне управління здійснюється державними територіальними органами через систему їхньої правової, економічної, управлінської, планової і контрольної діяльності відповідно до чинного законодавства. Регіони України, згідно Конституції України, повинні працювати в рамках національної економіки, що здійснюється за рахунок міжрегіональних зв'язків регіонів з центром. Чим тісніші ці зв'язки, тим краще для соціальної економіки регіону. Тільки в умовах вільних економічних відносин суб'єкти господарювання досягають своєї найвищої ефективності.

Економічна самостійність регіонів — це можливість самостійно вибирати шляхи й засоби соціально-економічного розвитку на базі власного економічного потенціалу, природних ресурсів і, при цьому, самостійно розпоряджатися досягнутими результатами, задовольняти потреби регіону з врахуванням загальнодержавних інтересів. Економічна самостійність регіону полягає передусім в тому, що вона сприяє задоволенню, перш за вре, внутрішніх потреб регіону і господарства без дотацій, субвенцій, субсидій та інших пільг.

Досягнення основної цілі регіонально-адміністративного управління вимагає рішення таких стратегічних: задач: вихід із кризи, стабілізація економіки регіону; реструктуризація господарського комплексу регіону; створення соціально-орієнтованої економіки ринкового типу; тактичних; розробка функцій і організаційної структури державних органів; управління регіоном, адекватних цілям і задачам перехідного до ринкової економіки Періоду; розробка напрямів регіональної політики виходу з кризи і стабілізації економіки; вибір і обґрунтування пріоритетних напрямів розвитку господарського комплексу регіону; розробка системи економічних регуляторів, що стимулюють пріоритетні напрями розвитку економіки регіону; формування багатоукладної економіки і створення конкурентного середовища; подолання технологічного відставання виробництва шляхом перебудови технічного потенціалу регіону в напрямі створення відповідних науково-інноваційних структур і розгалуженої технологічної інфраструктури ринкового типу. В регіонально-адміністративному менеджменті важливим є розподіл управлінських функцій між центром і регіоном, регіоном і органами місцевого самоврядування, повноважень між усіма цими ланками, що змінюються разом із трансформацією системи управління в цілому. Державні органи повинні здійснювати загальне керівництва регіональним розвитком відповідності із стратегією, цілями і задачами розвитку держали в цілому для того, щоб, з одного, боку, забезпечити максимально ефективне використання регіональних чинників, а з іншого — не допустити розвалу економіки держави. Крім того, з боку державних органів управління необхідно регулювання міжрегіональної взаємодії при розв'язанні проблем, непосильних для одного регіону, а також здійснення великих територіальних виробничих програм, що мають виробничо-економічне значення для усіх або ряду регіонів. При цьому потрібно відзначити, що існує коло питань, вирішення яких слід здійснювати, виходячи не тільки з регіональних інтересів, але й державних. Це — економічне регулювання розвитку господарського комплексу, формування, розробка і фінансування інвестиційних програм, формування загальнонаціональних економічних програм, подолання кризи неплатежів, демонополізація сфери виробництва і сфери обігу, розукрупнення монополій і концернів (державних об'єднань). У зв'язку з цим необхідно долати як економічні, так і політичні ризики, в основу яких повинно бути покладено прагнення досягти мети, незважаючи на наявність загроз, перешкод тощо, сприяючи вибору певної лінії поведінки, заснованій на суб'єктивній оцінці ситуації, вольової рішучості змінити хід подій на користь обраної альтернативи.

Методологічною основою розробки моделі економічного механізму для всіх рівнів управління господарським комплексом країни с офіційно визнана в державі концепція ринкового господарювання (рис. 1.1). Так, для умов соціалізму вона була адміністративно-командною, для існуючого зараз в Україні перехідного періоду — програмно-цільова.

Рисунок 1. Структура механізму регіонального управління

Основними чинниками в регіональній системі управління є такі: співвідношення плану і товарно-грошових, ринкових відносин у розвитку і функціонуванні підприємств народного господарства країни; співвідношення економічних і організаційних методів у механізмі управління; співвідношення централізованих і децентралізованих управлінських рішень у регіональному відтворювальному процесі. Залежно від того, яка складова в кожному з трьох положень концепції стає переважною, визначаються характер і функціональна спрямованість господарського механізму, за допомогою якого виконуються управлінські функції. Економічний механізм управління регіоном має забезпечити: залежність - економічних можливостей регіону від ефективності функціонування господарського комплексу; залежність добробуту кожного суб'єкта території, що господарює, від результатів його діяльності; управління вертикальними і горизонтальними зв'язками на основі довгострокових нормативів і регуляторів; фінансове та матеріально-технічне забезпечення програм економічного і соціального розвитку регіону; формування бюджетів території «знизу — вверх» на основі встановлення довгострокових фіксованих нормативів платежів до державного бюджету з урахуванням специфіки соціально-економічного розвитку кожної території; цілеспрямоване сполучення, централізованих і децентралізованих управлінських рішень у регіональному відтворювальному процесі.

Перед економічним механізмом управління регіоном висувають такі вимоги:: гнучкість і спроможність реагувати на зміни в загальній стратегії розвитку держави; взаємодія і збалансованість економічної і соціальної сфер господарювання регіону, що обумовлена необхідністю єдності економічної і соціальної сфер регіонального відтворювального процесу, що зв'язано з двоєдиною роллю людини, яка виступає і виробником, і Споживачем продукції та послуг одночасно. Тему будь-яке управлінське рішення і практична дія в області розвитку економіки регіону оцінюються, виходячи з того, якою мірою вони гарантують поліпшення матеріального і культурно-побутового обслуговування населення; еквівалентні економічні відносини між усіма ланками господарської системи: якщо та або інша ланка регіональної економіки вдається до послуг сусіднього регіону, то вона відшкодовує витрати, зв'язані з відволіканням трудових, транспортних, матеріальних ресурсів від основного виробництва. Особливої уваги заслуговують взаємовідносини розвитку і функціонування регіональної виробничої інфраструктури, стан якої зачіпає інтереси абсолютно всіх ланок регіональної економіки, оскільки управління об'єктами виробничої інфраструктури та їхній технічний стан визначають режим і ефективність функціонування всіх підприємств і об'єднань регіону; міжгалузева взаємодія у вирішенні економічних і соціальних задач, тобто у здійсненні інвестиційної політики, особливо у сфері будівництва об'єктів соціального розвитку та внутрішньорегіональної виробничої інфраструктур; наявність довгострокових економічних регуляторів, що враховують регіональні умови функціонування; результативність і ефективність: результативність є наслідком того, що робляться потрібні, правильні речі, а ефективність є наслідком того, що правильно створюються ці самі речі, що однаково важливо. Успішним рішенням вважається таке, що реалізується практично. Ефективність відбиває співвідношення прийнятих управлінських рішень і отриманих від цього процесу результатів. Основна складність при цьому полягає в неможливості однозначної інтегральної оцінки зміни ситуації в регіоні в залежності від тих або інших рішень управлінської системи. Проте ефективність системи залежить від ряду чинників, що змінюють її деякою мірою.

Для ефективності функціонування регіональної системи управління необхідні такі основні умови:

1. Наявність ефективного регіонального управління. Регіональна політика і діяльність влади всіх рівнів щодо вироблення її пріоритетів прямо залежать від ясного уявлення про регіональні ситуації і від оцінок їхнього розвитку. Отримання повної інформації про суть регіональних процесів, і про регіональні наслідки проведених реформ як керівництвом країни, так і місцевою владою сьогодні ускладнено. При цьому слід зазначити, що інформація, отримана з масиву офіційної державної статистики, недостатня. Регіональні ситуації специфічніша у ряді випадків: — унікальні і вимагають спеціальних методик оцінки. Світовий досвід територіального управління свідчить про необхідність використання в подібних цілях не єдиного показника і навіть не системи/показників, а комплексних оцінок для аналізу найважливіших регіональних ситуацій. Прикладом специфічних регіональних проблем є наявність регіонального безробіття, різке розшарування населення за рівнем життя і значне відставання цього показника від світових стандартів, поява передумов для розвитку підприємництва тощо. Розробка комплексної оцінки регіонального розвитку вимагає врахування: наявності відповідного природно-ресурсного й економічного потенціалу; відповідності рівня і способу життя населення і його окремих верств і груп національним або місцевим стандартам існування можливостей для використання трудового потенціалу населення; наявності регіональних бюджетно-фінансових та інших економічних джерел регулювання регіональних проблем; наявності інфраструктурного забезпечення усередині міжрегіональних зв'язків. Задач системного аналізу кожної регіональної ситуації трансформується в проблему вибору окремих кількісних і якісних параметрів (індикаторів), обґрунтування відповідних угруповань за критеріями регіональних інтересів і цілей регіонального розвитку. За оцінками зарубіжних фахівців при аналізі ситуації в регіоні рекомендується застосовувати такі групи індикаторів: економічні, виробничі, фінансові, соціальні, інвестиційні, екологічні.

Кожній із цих груп відповідають свої показники:

економічним — індекси зміни валової доданої вартості, обсягів промислової продукції тощо;

соціальним — чисельність населення з грошовими прибутками нижче прожиткового мінімуму, індекс споживчих цін на товари і послуги тощо.

Поряд із переліченими вище групами індикаторів при оцінці регіональної ситуації в багатьох країнах застосовуються індикатори економічної безпеки регіону: відношення інвестицій до валової доданої вартості (ВДВ), відношення витрат на соціальні програми до ВДВ, відношення обсягу трансфертів із державного фонду підтримки регіонів до ВДВ, частка оплати праці у валовій доданій вартості на території, частка розкритих злочинів у загальній кількості зареєстрованих злочинів тощо. Усього — понад 20 індикаторів. їх використання оцінює рівень кризи і ступінь загрози економічній безпеці регіону.

2. Наявність ефективної інформаційної системи. Інформація у системі «регіон» являє собою сукупність потоків параметрів,, що є одночасно для різних об'єктів вхідними і виконуючими роль носія системної характеристики— ступеня певності в просторі можливих станів системи.

3. Забезпечення взаємозв'язку регіональних програм розвитку і схем їх реалізації. Регіональні програми, організаційні схеми їхньої реалізації, поетапність здійснення заходів у програмному комплексі, методи ресурсної підтримки взаємозалежні в часу і визначають напрямок розвитку, який включає відтворювальну структуру життєдіяльності регіону і зовнішній вплив на що структуру з боку центральних органів управління.

4. Передбачення розвитку керованої системи в залежності від зміни зовнішніх умов. Передбачити—означає давати випереджаючу можливу картину дійсності. Отже, передбачати майбутнє потрібно в інтересах ефективного управління. Головне призначення передбачення—попередити про те, що може відбутися.

Щоб діяти ефективно під час процесу управління.системою, треба передбачати, як складуться обставини під час реалізації прийнятого рішення.

5. Взаємозв'язок керованої системи з керуючою. Керуюча система існує і функціонує лише у взаємозв'язку з керованою системою, у результаті чого створюється кінцевий продукт усієї системи управління. Отже ефективність системи управління деякою мірою залежить від ефективності функціонування керуючої підсистеми і водночас характеризує її. Крім зазначених основних умов впливу на ефективність функціонування регіональної системи управління, на неї впливають розмежування бюджетних повноважень і компетенцій, між усіма гілками влади.